Християнська церква у ХІІ-ХУ ст.

1. Єретики і боротьба з ними. Інквізиція

У перші століття існування християнської церкви, окрім офіційно прийнятих на церковних соборах поглядів на природу Христа і Святої Трійці в суспільстві, були поширені й інші. Такі погляди називалися єретичними, а осіб, що їх висловлювали, засуджували і проклинали як єретиків. Навіть після усталення християнського вчення випадки єресі були в середньовічній Європі звичним явищем.

Чому ж виникали єресі? Однією з головних турбот людей середньовіччя була турбота про спасіння душі. Але люди бачили, що церква, проповідуючи покірність і відмову від земних благ, накопичила значні багатства й отримала величезну політичну владу. У середовищі ремісників, купців, рицарів, простих священиків і монахів, інколи навіть знаті, час від часу з’являлися люди, які замислювалися над суперечностями між євангельським ученням і повсякденною практикою. Вони доходили висновку, що церква навчає неправильно. Тільки повна відмова від багатств і влади може врятувати душу людини. Отже, єретиками ставали люди, які сумнівалися, що офіційне вчення церкви спроможне врятувати їхню душу, а також ті, хто прагнув більш справедливого соціального устрою. Таким чином, єресі набували як релігійного, так і соціально-релігійного спрямування.

Єресь — релігійне вчення, що суперечило і не визнавалося християнською церквою.

Єретик — визнаний церквою поширювач єресі.

Основними центрами єретичних рухів ставали міста. Тут люди обмінювалися знаннями та своїми ідеями. Саме в містах жила більшість грамотних людей, що могли читати й тлумачити Святе Письмо.

Однією з найбільш відомих і поширених єресей було вчення катарів («чистих»), яких ще називали альбігойцями (за назвою міста Альбі — центру розповсюдження єресі). Це вчення поширилося у ХІІ-ХІІІ ст. на півдні Франції. Катари навчали, що земля й порядки на ній є не божим творінням, а породжені дияволом; людина лише тоді зможе врятувати свою душу, коли порве із земним світом. Катари вели суворий спосіб життя і заради своєї віри готові були на все, навіть прийняти мученицьку смерть.

Мовою документа

Альбігойська єресь (3 анонімного джерела початкуХІН ст.)

Гоупа єретиків, що живуть у наших краях, вірять і мають сміливість стверджувати, що існують два божества: перше — добрий Бог і друге — дивне божество... Вони заявляють, що світ і все, що в ньому відчутне на дотик, створено злим богом. Вони відкидають хрещення дітей, тому що в них немає віри, і, цитуючи Євангеліє, кажуть, що той, у кого немає віри, буде засуджений. Вони не вірять у воскресіння плоті й цитують Св. Павла, який сказав: «Ні плоть, ні кров не потраплять до царства Божого». Вони називають обряди католицької церкви порожніми і дурними, тому що, говорять вони, ці вчення від людей і не мають опори...

• Про що розповідається у цьому уривку поеми?

• Які основні положення вчення альбігойців?

• Яким є ставлення автора документа до альбігойців?

Приблизно тоді ж виникла інша єресь — вальденсів. Легендарний засновник учення П’єр Вальдо — багатий купець, зворушений сторінками Біблії, де йшлося про «святу бідність», — роздав своє майно бідним і зі своїми учнями став проповідувати Євангеліє.

Катари та вальденси заперечували необхідність існування церковної ієрархії та закликали до створення релігійних громад, що існували за часів Христа і його уч-нів-апостолів. Заклик до створення «бідної церкви» був близький тим, хто прагнув «дешевої» церкви і незалежності від пап.

Переслідування вальденсів і катарів не могло зупинити поширення єресі Європою. Тоді папа Інокентій III закликав усіх християн до хрестового походу проти земель, «заражених єрессю».

Хрестові походи проти єретиків на півдні Франції одержали назву Альбігойських війн (1209-1229 рр.).

Християнське воїнство вогнем і мечем пройшлося багатими провінціями півдня. Альбігойці чинили відчайдушний опір, але зрештою були винищені.

Ця перемога над єрессю сприяла об’єднанню Франції, але водночас призвела до розорення і знищення багатих міст і цілих районів, убивства тисяч жителів.

Папи розуміли, що переможені єресі можуть легко відновитися. Для боротьби з ними було вжито дієвих заходів.

Усім мирянам було заборонено мати, читати й тлумачити Біблію. Це могли робити тільки люди, що здобули церковну освіту. Отже, книга християнства стала ще більш недоступною для більшості християн.

У єпископствах створювалися спеціальні постійні комісії, які повинні були розслідувати будь-які прояви єресі, допитувати й засуджувати єретиків. За цими комісіями згодом закріпилася назва інквізиційних трибуналів (від латин, іпдиівіііо — розслідування). Інквізиторам дозволялося застосовувати тортури, щоб домогтися від єретиків зізнання в найстрашніших гріхах, після чого їх привселюдно спалювали на вогнищі.

Але від багатьох єретиків неможливо було домогтися покаяння навіть під тортурами. Релігійні переконання як католиків, так і єретиків вирізнялися фанатизмом: люди були твердо переконані в тому, що тільки їхня віра є правильною, тому єретики були готові йти у вогонь, а інквізитори були впевнені в правоті вироку. Попри всі зусилля, викорінити єресі церква не змогла.

► Що таке єресь? Чому вона виникає?

► Якими методами боронися з єрессю в середні віки?

2. Жебрущі ордени ченців

Не всі люди, що замислювалися над спасінням душі, були єретиками. Духовні пошуки освічених людей Середньовіччя вели їх шляхом власного усвідомлення вчення Ісуса. Частина людей, невдоволених існуючими в церкві порядками, намагалася діяти на межі між єрессю та офіційною церквою.

Найвідомішим діячем, що виступав за оновлення християнства, був Франциск Ассизький (1182-1226). Завдяки його діяльності проповідь набула особливого значення, а він став одним із засновників нових організацій християн — жебрущих орденів.

Постать в історії

Франциск народився в сім’їкупця з італійського міста Ассизі. Молодість він провів у бенкетах і всіляких розвагах, але знайомство з Євангелієм змінило життя Франциска. Вирішивши в усьому наслідувати Христа, він відмовився від майна, залишив дім і, живучи як жебрак, усі сили віддавав молитвам, посту й проповідям Слова Божого. Не маючи церковної освіти, він звертався до слухачів зрозумілою їм простою мовою.

Із часом у Франциска знайшлися послідовники, із яких згодом і утворився чернечий орден францисканців.

Орден францисканців суттєво відрізнявся від усіх чернечих орденів, що існували на той час.

Францисканці створили новий вид чернецтва. Вони жили в євангельській бідності, не усамітнювалися в тиші за стінами монастирів, а йшли до народу й несли Слово Боже. Монахи-жебраки швидко здобули авторитет серед простого народу.

Поява нового ордену поставила перед папою проблему: визнати його чи оголосити монахів єретиками. Папа Інокентій III збагнув, що новий орден може стати опорою папства й підніме авторитет католицизму.

Одночасно з францисканцями виник орден святого Домініка. Св. Домінік (1170-1221) народився в Іспанії, але тривалий час жив у Південній Франції, де своїми проповідями намагався боротися проти ідей єре-тиків-альбігойців. Тут, у Франції, у Домініка виникла думка створити братство ченців спеціально для боротьби проти єретичних учень. На відміну від францисканців, домініканці велику увагу приділяли вивченню Святого Письма. Монахи-домініканці славилися своєю вченістю, часто обіймали кафедри в кращих університетах. Найвидатніші богослови середньовіччя Альберт Великий і Фома Аквінський були домініканцями.

Найбільш підготовлені для диспутів з єретиками, домініканці відігравали головну роль у трибуналах, проводячи допит і вчиняючи суд над єретиками. Домініканці називали себе «псами господніми» (від латин. Domini canes). Вони повинні були освічувати світ, проповідувати істину і, наче пси, охороняти церкву від єретичних учень. На емблемі ордену було зображення пса, який несе в щелепах палаючий смолоскип.

► Яка мета діяльності жебрущих орденів?

3. Церковна криза XIV ст. Велика схизма

Із початком XIV ст. Європа вступила в період, що відзначався всілякими бідами й катастрофами, які засвідчили глибоку кризу середньовічного європейського суспільства. Ця криза не оминула й церкву.

Приводом стала суперечка між канцлером і хранителем королівської печатки Французького королівства Гійомом Ногарою, який ударив по щоці залізною рукавицею Папу Римського Боніфація VIII. Не витримавши образи, папа через декілька тижнів помер. Його наступник, Климент V, як уже згадувалося, переніс папську резиденцію до міста Авіньйон, яке хоча й належало Неаполітанському королівству, з усіх боків було оточене володіннями французького короля. Так папська влада потрапила під французький вплив. Авіньйонський полон пап тривав 70

років (1309-1377 р). Ці події засвідчили, що ідея об’єднання християнського світу під духовною й світською владою пап не відповідала реаліям часу, оскільки в житті Європи почали відігравати роль інші чинники, зокрема державні та національні інтереси. Ідею універсальної держави, що об’єднувала всіх християн, заступила ідея національної держави, що об’єднувала людей тільки за певною ознакою: на той час це було підданство якомусь королю.

На цьому негаразди з папством не закінчилися. Повернення пап до Риму ознаменувалася подією, що отримала назву Великої схизми.

Після повернення папою Григорієм XI папського престолу до Риму його наступником став Урбан VI. Проте останній настільки зловживав владою, що його скинули кардинали. Новим папою був обраний Климент VII. Але Урбан VI відмовився підкоритися, через що на папському престолі опинилося аж два папи: один був у Римі, інший — в Авіньйоні.

Обидва папи відлучили від церкви один одного, а також прихильників протилежної сторони. Почалися непорозуміння й на інших рівнях: на одну церковну посаду претендувало по два священики. Ніхто не знав, який же папа справжній і, відповідно, хто мав претендувати на посади єпископа та ін. Католицька Європа розкололася.

Аби вгамувати пристрасті, розроблялися й пропонувалися всілякі ідеї та пропозиції.

Зрештою, більшість людей почали схилятися до думки, що проблему церкви потрібно вирішувати всім — священнослужителям і мирянам, тобто скликати собор. Перша спроба розв’язати проблему на соборі в Пізі закінчилася новим розколом: обох пап оголосили єретиками та обрали нового. Але ті не визнали рішення собору, тому в Римі було вже три папи. І все ж ідея собору залишилася єдиним виходом із ситуації, що склалася. У 1414 р. в Констанці було скликано новий собор, який нарешті розв’язав цю складну проблему. Загальновизнаним папою став Мартін V.

Розбрат у церкві знову викликав сумніви щодо правильності шляху, яким йшло суспільство до Бога. Рухи єретиків почали повторюватися. Найбільший рух за оновлення церкви вибухнув у Чехії. Його очолив Ян Гус, а сам рух одержав назву гуситського. Хоча цей рух і був приборканий, він став попередженням для католицької церкви, що головна причина невдоволення народу не усунута, що на неї ще чекають складні часи. Що й сталося через 100 років.

► Чим була спричинена Велика схизма?

Закріпимо знання

1. Назвіть основні рухи єретиків Середньовіччя.

2. Чим погляди катарів і вальденсів відрізнялися від учення католицької церкви

3. Які причини й наслідки Альбігойських війн?

4. Які жебручі ордени виникли в Західній Європі?

5. Що таке інквізиція? Із якою метою вона була створена? Чи дієвими були заходи інквізиції?

6. Чому Папа Римський опинився в «авіньйонському полоні»?

7. Що таке Велика схизма? Якими були її причини та наслідки?

8. Чому в середні віки католицькій церкві вдавалося приборкувати єретичні рухи?

Це матеріал підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем