Держава в середньовічній Європі.

1. Ранньосередньовічне королівство

Початок середніх віків відзначився тим, що у Європі постали принципово нові форми держави. Свій початок вони беруть із союзів германських племен, що рушили в межі Західної Римської імперії. Зруйнувавши імперію та підкоривши її територію і населення (за останніми підрахунками вчених, завойовники складали близько 5 % від підкореного населення), вожді племен опинилися перед проблемою управління цими територіями. Існуюча система влади виявилася непридатною для управління захопленими територіями, а римська фактично була знищена і відродитися вже не могла. До того ж вожді зустрічали опір одноплемінників, які не могли зрозуміти, чому руйнуються старі традиції племінної влади.

Зрештою, окремим вождям удавалося приборкувати опір змінам, що настали, а свою владу зміцнити настільки, що її вже ніхто не міг заперечувати. Попервах, як і раніше, така могутня влада трималася на силі (військовій дружині) та авторитеті. Особливо яскраво це видно на прикладі вождя франків Хлодвіга. Але, як вам уже відомо, він знайшов для своєї влади й інші опори: закони, гроші (скарбниця), апарат управління і церкву, яка стверджувала, що «влада від Бога». Фактично Хлодвіг створив державу, у якій був не просто вождем племені, а монархом, королем, котрий правив одноосібно і передавав свою владу у спадок.

Етапи розвитку монархії у Європі

Союзи племен на чолі з вождями (конунгами)	Ранньо середньовічні королівства	Феодальна роздроб леність	Станово- предста вницька монархія	Абсолютна монархія

Дещо подібне відбувалося і в інших варварських королівствах. Хоча створена система влади виявилася слабкою, залежною від особистості монарха, вона все ж заклала перші підвалини середньовічних королівств.

Створивши державу, її творці мало замислювалися про її подальшу долю. У їхніх очах вона була таким же майном, як і все інше. А з майном, на їхню думку, треба вчинити справедливо — розділити між синами (нащадками), що й було зроблено. Проте така справедливість оберталася боротьбою за владу між нащадками, унаслідок якої загинуло більшість варварських королівств.

На раннє Середньовіччя припадає поява ще однієї форми держави, яка претендувала на всеосяжність й універсальність. Під владою Карла Великого, якого проголосили імператором, було об’єднано більшість земель західного християнського світу. Було заявлено про відродження «Римської імперії». На відміну від своєї попередниці, вона не мала жорсткої влади, розгалуженої системи управління та єдиної системи податків. Як і варварські королівства, вона базувалася на принципі особистої відданості: могутній правитель — віддані піддані, слабкий правитель — усе менше відданих слуг. У середні віки «Римська імперія» радше була мрією, примарою, аніж реальністю, до якої прагнув не один правитель Європи.

Отже, ані варварські королівства, ані імперія Карла Великого не створили стійкої системи влади і в Європі настав період феодальної роздробленості.

► Які форми державного правніння буяй виробяені у ранньому Середьовіччі?

2. Феодальна роздробленість

Після розпаду імперії Карла Великого королівська влада починає занепадати. Це було пов’язано з багатьма чинниками. То наступники виявилися нездарами, то Західна Європа зазнала нової навали з боку норманів, угрів (мадярів), арабів (сарацинів). Проте головною причиною стало те, що в попередні століття сформувалося велике землеволодіння. Його володарі, крім головного багатства середньовіччя — землі, — мали владу над нею та її мешканцями.

«Немає землі без господаря!» — говорилося тоді. Це давало їм змогу вільно почуватися у стосунках із королем, із яким вони були пов’язані лише васальною присягою. Володіння цих великих феодалів іноді перевищували володіння самого короля. Фактично король більш-менш вільно міг почуватися лише у власному домені — спадковому земельному володінні. Найбільш показовим прикладом такої ситуації є Франція, де королівський домен протягнувся тоненькою смужкою від Парижа до Орлеану, з усіх боків затиснутий володіннями інших феодалів. Фактично єдиної влади в країні не існувало, а стосунки між феодалами будувалися на системі васалітету. Ніякого державного апарату управління, єдиних податків, єдиної армії тощо не існувало. Кордони держав були умовними і часто змінювалися. Такий порядок називають феодальною роздробленістю. Кожен феодал у своїх володіннях почувався королем. Королі були лише «першими серед рівних».

Домен — спадкове землеволодіння правителя середньовічноїдержави.

Мовою документа

Із листа французького короля Генріха (середина XI ст.)

Кожен день нові неприємності. Ніхто не хоче подумати про бідну Францію, будь-хто вважає, що в першу чергу йому треба збільшити свої володіння. Так знову граф Рауль викрав у Верденського єпископа 18 корів і не бажає їх повертати. Я, король, був змушений виконати прохання єпископа і доручив сказати Раулю, що неприпустимо ображати церковних пастирів, навіть вимагав, щоб той повернув худобу. Граф відповів посланцю, що не боїться ні короля, ні грому церкви. Цей нахаба знає, що в мене не вистачить сил підкорити всіх порушників Божих і людських законів, але ж від цього королівське ім’я зазнає приниження.

• Чим можна пояснити таку зухвалу поведінку графа Рауня?

• Які засоби впливу мав король на своїх підданих за часів роздробленості?

Дещо іншою була ситуація в Німецькому (Східно-Франкському) королівстві. У цей період воно складалося з чотирьох родових герцогств — Швабії, Баварії, Франконії та Саксонії. Тут існувала виборна монархія: король обирався вищою знаттю. Поряд із цим певну силу мало так зване «право походження». Новий король мав бути родичем попереднього, хоча в історії Німеччини цей принцип багато разів порушувався. Столиці королівство не мало. Король правив державою, роз’їжджаючи своїми маєтностями. Не існувало жодних загальнодержавних податків, король жив насамперед на прибутки зі своїх маєтків. Авторитет приходив до короля не відразу. Тільки тоді, коли справа доходила до застосування військової сили, або завдяки вмілій політиці союзів король міг заслужити собі шану герцогів. Це вдавалося нечасто.

У період феодальної роздробленості з’явилася важлива особливість влади в країнах Європи. Влада чітко розділилася на центральну (здійснювана монархом) і місцеву (здійснювана земельними власниками). Крім того, міста й окремі соціальні групи також частково домоглися здійснення місцевої влади.

► Яка головна причина феодальної роздробленості?

3. Станова монархія

Такий стан речей не міг існувати завжди. Суспільство потребувало стабільності, а стабільність базується на сильній владі.

У тих умовах під сильною владою розумілася одноосібна влада монарха. Європейські королі розпочали боротьбу за зміцнення влади й об’єднання своїх володінь.

На початку боротьби король мав небагато переваг над усіма іншими феодалами. Він був на вершині феодальної піраміди і фактично верховним суддею.

Його влада передавалася за династичним

принципом, супроводжувалася церемонією коронації, помазанням на царство та врученням королівських символів. Король, своєю чергою, присягався захищати церкву, забезпечувати мир і справедливо чинити правосуддя. Важливим для королівської влади стало те, що деякі королі були канонізовані церквою як святі.

У боротьбі за зміцнення своєї влади королі знайшли союзників. Це були міста, зацікавлені в розвитку ремесла і торгівлі, дрібні феодали, що страждали від утисків великих феодалів, селяни і церква.

Спираючись на таку могутню підтримку, у ХІІІ-ХІУ ст. королі значно зміцнили свою владу. Особливо це видно на прикладі Франції, де королі стали видавати загальнодержавні закони, збирати податки, здійснювати реальну за-

гальнодержавну вищу судову владу. З’явився розгалужений державний апарат, до якого, як правило, набирали не за знатністю походження, а за діловими якостями.

Мовою документа

Хроніка... про кошмар Генріха І Англійського

Спершу він побачив натовп озброєних селян, що оточили його ложе. Вони скреготали зубами і, погрожуючи королю, викрикували свої скарги. Потім багато рицарів у латах і шоломах, озброєних списами, дротиками і стрілами, погрожували його вбити. І наостанок, натовп архієпископів, єпископів, абатів, деканів і пріорів обступили його ложе, піднявши на нього своїпосохи.

• Які кошмари ввижалися королю?

• Про що вони свідчили?

• Хто зазіхав на владу королів?

Але для здійснення повноти влади монархи потребували значних ресурсів. Там, де монархам вдавалося відразу опанувати всю країну, не давши консолідуватися суперникам (Візантійська імперія, Сицилійське королівство тощо), вони могли не зважати на інтереси інших. Як правило, монархам доводилося вступати в діалог з містами, провідними соціальними станами. Це спричинило появу нових органів влади — станово-представницьких органів (у різних країнах вони мали різні назви) — парламентів, а також органів місцевого самоврядування. В окремих країнах ці органи влади вирішували важливі державні питання, але далеко не завжди діяли на користь короля. Найчастіше ці органи ставали слухняним знаряддям у руках королівської влади.

Так у Європі сформувалася станова монархія.

Станова монархія — форма правління, за якої король здійснював свою владу в погодженні з основними станами суспільства через станово-представницькі органи.

► Які основні ознаки станової монархії?

4. Право і суд

У будь-які часи між людьми завжди виникають суперечки, які потребують розв’язання. За додержавних часів цим переймалися племінна знать або вождь, які виносили свої рішення, дотримуючись звичаєвого права— давніх неписаних законів. Із виникненням держав здійснення правосуддя стає важливою функцією її влади.

Після завоювання варварами Західної Римської імперії знать продовжувала дотримуватися свого звичаєвого права, а римське населення — римських законів. Такий стан речей не сприяв об’єднанню суспільства. Уже перші королі намагаються створити писані закони, які б поєднали норми права різних верств суспільства, усунути ті звичаї, які є руйнівними для нього (особливо кровна помста), і зміцнити владу правителів. Найвідомішим таким документом є «Салічна правда». Проте юристи середньовіччя на цьому не зупинилися. Ними було створено безліч законів. У XII ст. європейці вдруге для себе відкрили римське право, яке стверджувало: «Правосуддя — це постійне і неослабне бажання наділити кожного своїми правами». Оскільки середньовічне суспільство поділялося на стани, то і правосуддя було становим.

Церква мала свій окремий суд і прагнула контролювати справи щодо шлюбу і сім’ї.

Поступово верховна судова влада закріпилася за королями, бо королівська влада вважалася єдиною справедливою, а судити потрібно було чесно і неупере-джено. Проте в реальному житті все було значно складніше. Король не міг розглянути всі судові справи. Для цього призначалися спеціальні судді. Але король міг винести рішення з будь-якої справи, міг помилувати, якщо засуджений визнавав свою провину.

Якщо справа була занадто заплутаною, а її учасники мали аристократичне походження, то справедливість визначалася «Божим судом», коли обидві сторони сходилися у двобої. Вважалося, що в поєдинку Бог не допустить поразки невинного. На двобій замість себе можна було виставити вправного воїна.

«Божий суд» — низка випробувань (вогнем, водою, залізом), після яких виносився вирок.

Таким чином, судова система в середні віки була недосконалою і заплутаною, мала становий характер, але, незважаючи на це, забезпечувала стабільність у суспільстві.

Закріпимо знання

1. Хто такий король? Чому виникає королівська влада?

2. Як традиції племінної влади знайшли продовження у владі варварських королівств?

3. Чи закономірною є феодальна роздробленість?

4. Чому виникли станово-представницькі органи? Яку роль вони виконували? Де у Європі вперше виник станово-представницький орган?

5. Чи було правосуддя в середні віки однаковим для всіх? Хто чинив правосуддя в середні віки?

6. Що нового з’явилося в організації влади в період феодальної роздробленості?

7. Які переваги мав король над іншими феодалами? Чому в період феодальної роздробленості королів називали «першими серед рівних»?

8. Підготуйте розповідь за темою «Правосуддя в середні віки».

9. Яку європейських країнах у системі управління знайшов відбиток принцип: «Що стосується всіх, повинно бути схвалено всіма»?

Це матеріал підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем