Хрестові походи

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: що змусило Європу вирушити в хрестові походи до Палестини; чому із часом хрестоносці змінили напрямок своїх походів; яке значення мали хрестові походи для історичного розвитку Європи.

Причини хрестових походів. Хрестові походи — це військові експедиції, які організовував західний християнський світ проти мусульман. Їхньою метою було завоювання Єрусалима і Палестини. Усього з 1095 до 1291 р. було здійснено вісім хрестових походів до Святої Землі. Для того щоб зрозуміти, чому розпочалися хрестові походи, необхідно подивитися, яким був християнський світ наприкінці XI ст. Завдяки реформам папи Григорія VII католицька церква мала великий вплив на європейські справи. Заклик, що лунав із Риму від папи, вважався обов’язковим для всіх католиків.

Європейське рицарство перебувало в досить складній ситуації. За правом майорату (першості в успадкуванні) маєток феодала успадковував лише його старший син, а молодші змушені були самі шукати засоби до існування. Безземельні рицарі, що грабували та влаштовували криваві війни зі слабшими сусідами, перетворилися на справжнє лихо. Вільних земель на цей час у Європі вже не було, а працювати чи торгувати вважалося для рицаря ганьбою.

Протягом семи років європейські країни потерпали від голоду, епідемій чуми та інших хвороб. До цього додалися незвично суворі зими і повені 1089—1094 рр. Серед людей стали поширюватися чутки про наближення кінця світу. Усі чекали на Божу кару за свої гріхи та були готові спокутувати їх паломництвом до Святої Землі або отримати спасіння іншим подвигом за віру. Паломники, що поверталися з Єрусалима, відвідавши Гроб Господній (місце поховання Ісуса Христа), розповідали про переслідування християн турками-сельджуками. Із цих повідомлень народилася ідея особливого паломництва — війни за Христа і визволення Гробу Господнього з-під влади невірних.

Ситуація, що склалася на Сході наприкінці XI ст., була сприятливою для втручання правителів Західної Європи. Візантійська імперія переживала скрутні часи. Унаслідок нападів турків-сельджуків вона втрачала свої володіння в Малій Азії. Постійні напади сельджуків зробили небезпечними шляхи, якими пересувалися християнські паломники до Святої Землі. Візантійський імператор Олексій I Комнін звернувся з проханням про допомогу до папи римського.

Заклик імператора було почуто. 27 листопада 1095 р. в південнофранцузькому місті Клермон відбувся великий церковний собор. Після його завершення папа Урбан II звернувся з промовою до великого натовпу селян, міщан і рицарів, які зібралися на площі.

Він закликав усіх до походу на Схід заради визволення Палестини з-під влади невірних і повернення християнам Гробу Господнього. Усім визволителям Святої Землі папа пообіцяв спокутування гріхів. «Нехай стануть віднині воїнами Христа, — промовив Урбан ІІ, — ті, хто раніше були грабіжниками. Нехай справедливо б’ються з варварами ті, хто раніше воював проти братів і родичів». До того ж папа згадав про багату здобич, що чекає на Сході.

«Так хоче Бог!» — повторював натовп папські слова, які проповідники поширили всією Європою. У Франції, Німеччині, Італії люди нашивали на свій одяг хрести, називаючи себе паломниками, а свій похід — паломництвом, або священним шляхом. Лише набагато пізніше ці походи до Святої Землі дістали назву хрестових, а їхніх учасників почали називати хрестоносцями.

Перший хрестовий похід (1096—1099 рр.). Основні сили хрестоносців, що вирушили в похід, складалися з чотирьох рицарських армій загальною кількістю близько 4 тис. рицарів і 25 тис. піхотинців. Хоча у хрестоносців не було єдиного керівництва, проте рицарі мали добре озброєння та вміли воювати. Для того щоб підготуватися до походу, багато з них продали або заклали своє майно.

Навесні 1097 р. війська хрестоносців зібралися біля стін Константинополя. За наказом Олексія І Комніна їх усіх було переправлено до Малої Азії. У червні вони захопили Нікею і рушили далі. Вирішальна битва відбулася 4 липня 1097 р. поблизу долини Дорилеї, де турки-сельджуки зазнали цілковитої поразки. Шлях на Схід було відкрито.

Після тяжкого переходу через гірське плато під палючим сонцем хрестоносці підійшли до Антіохії. Сім місяців тривала облога неприступної фортеці. Хрестоносці потерпали від голоду і хвороб та майже втратили надію захопити місто. Лише завдяки зраді одного із жителів міста їм вдалося взяти Антіохію. Оскаженілі від голоду хрестоносці грабували місто, аж раптом самі опинилися в облозі.

Антіохію оточила велика армія турків-сельджуків. Надії на порятунок не було, і всі занепали духом. Лише диво могло врятувати хрестоносців, і воно сталося. Один із воїнів заявив про своє видіння під час сну, ніби апостол Андрій сказав йому, що хрестоносці врятуються, коли знайдуть наконечник списа, яким римський воїн простромив тіло розіп’ятого Ісуса, і вказав місце, де сховано цю реліквію. Наконечник було знайдено, і натхненні цим дивом хрестоносці розбили величезну армію сельджуків. (Щоправда, дехто запідозрив ошуканство, оскільки наконечник виглядав занадто новим.)

Пройшовши узбережжям і захопивши приморські міста, червневого ранку 1099 р. хрестоносці побачили Єрусалим. Після тривалої підготовки і кількох невдалих штурмів 15 липня 1099 р. місто було взяте. На Заході, у Європі, загарбання Єрусалима викликало небачену радість, а мусульмани та іудеї надовго запам’ятали єрусалимську різанину, влаштовану християнами.

В3 Держави хрестоносців. Духовно-рицарські ордени. Завойовані землі на Сході хрестоносці вважали своєю власністю і заснували на них свої держави: Єрусалимське королівство, князівство Антіохійське, графство Едесське і графство Триполі. Головним вважалося Єрусалимське королівство, а його монарх — захисником Гробу Господнього.

Для захисту християнських володінь від мусульман хрестоносці утворили духовно-рицарські ордени, які головною справою своєї діяльності вважали не молитву, а війну. Вступаючи до ордену, рицарі давали три обітниці (покори, бідності, безшлюбності) і, на відміну від звичних ченців, зобов’язувалися зі зброєю в руках захищати християнську віру.

Хрестоносці організували на Сході три ордени. Найдавніший — Орден госпітальєрів, або іоаннітів. У Єрусалимі ще до хрестових походів існував будинок для відпочинку паломників — госпіталь (притулок), який мав ім’я Святого Іоанна, патріарха Александрійського (VII ст.). Ченці спершу доглядали поранених, а потім самі почали воювати проти невірних. У 1113 р. папа офіційно визнав існування госпітальєрів і затвердив статут ордену, згідно з яким вони були зобов’язані боротися проти ворогів християнства. Після відвою-вання мусульманами в 1309 р. Палестини госпітальєри заволоділи островом Родос, а коли турки-османи в 1522 р. захопили і його, орден перебрався на Мальту. Відтоді орден називається Мальтійським, він існує й дотепер, а зовнішнім проявом його діяльності є доброчинність.

На початку XII ст. виник Орден тамплієрів, або храмовників (від франц. temple — храм). Його заснували в 1118—1119 рр. дев’ять французьких рицарів. Резиденція ордену розташовувалася в Єрусалимі, на місці храму Соломона. Історія виникнення Ордену тамплієрів сповнена таємниць. Протягом десяти років засновники прихо-

вували його створення. Лише 1128 р. папа затвердив його статут. Метою ордену було проголошено захист шляхів до Святої Землі та власне паломників. Тамплієри, на відміну від інших орденів, мали значний вплив у Європі.

У 1190 р. німецькі хрестоносці заснували в Палестині Тевтонський, або Німецький, орден Святої Діви Марії. На відміну від інших орденів, до нього вступили переважно німецькі рицарі. У Палестині орден залишався недовго. Тевтони захищали угорські землі від половців, а згодом на запрошення польських панів переселилися до Східної Прибалтики. Спочатку метою тевтонів був захист польських земель від нападів племен пруссів, але приблизно за півстоліття орден завоював усі прусські землі й утворив на них свою державу. Ордени хрестоносців підпорядковувалися безпосередньо папі.

Поверх обладунків «брати-рицарі» носили дуже довгі плащі — мантії'. Іоанніти мали чорний плащ із білим восьмиконечним хрестом, тамплієри — білий плащ із червоним восьмиконечним хрестом, тевтони — білий плащ із простим чорним хрестом.

Другий і Третій хрестові походи. Незважаючи на постійне перебування в бойовій готовності, становище хрестоносців на Сході не було міцним. У середині XII ст. сельджуки перейшли в наступ. Вони проголосили джихад — священну війну ісламу проти християн. Єрусалимський король, втративши більшу частину своїх володінь, звернувся по допомогу до папи, який у відповідь оголосив Другий хрестовий похід (1147—1149 рр.). Незважаючи на значні військові сили (50 тис. воїнів), що вели із собою німецький імператор Конрад ІІІ і французький король Людовік VII, похід закінчився цілковитою поразкою. Місто Дамаск, узяття якого було метою походу, витримало облогу хрестоносців.

У другій половині XII ст. становище хрестоносців на Сході ще більше погіршилося через походи єгипетського султана Салах ад-Діна, або Саладіна, як його називали європейці. Саладін очолив боротьбу мусульман проти хрестоносців. Він захопив Єрусалим і взяв за життя його мешканців величезний викуп.

У відповідь Захід організував Третій хрестовий похід (1189—1192 рр.). Очолили його троє європейських королів: французький, англійський і німецький. Та від самого початку учасникам походу не таланило. Під час переправи через гірську річку в Сирії потонув німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, після чого більшість німецьких рицарів повернулася додому. Французький король Філіпп ІІ Август і ан-

глійський король Річард І Левове Серце були давніми ворогами та замість того щоб діяти спільно, лише чинили перешкоди один одному.

Висадившись у 1191 р. в Сирії, англійські та французькі війська оточили фортецю Акра і після тривалої облоги захопили її. Однак Фі-ліпп ІІ Август і Річард І Левове Серце посварилися остаточно, і французи, залишивши англійців напризволяще, повернулися додому.

Річард І Левове Серце тричі намагався взяти Єрусалим, але не зміг. Він лише уклав у 1192 р. угоду із Саладіном, за якою султан гарантував християнським паломникам безперешкодне відвідування святих міст — Єрусалима, Назарета і Віфлеєма протягом трьох років.

Другий і Третій хрестові походи засвідчили, що західний християнський світ уже не мав того релігійного піднесення, яке було раніше. Католицька церква вже була неспроможна подолати суперечки між державами Європи за допомогою величної ідеї служіння християнству.

Четвертий хрестовий похід (1202—1204 рр.). На початку XIII ст.

стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Інокентій ІІІ почав готуватися до нового хрестового походу.

Щоб потрапити до Єгипту, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська. Дож Венеціанської республіки Енріко Дандоло погодився

перевезти хрестоносців за велику суму грошей — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 р., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти платіж за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торговельного суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу погодилися на таку пропозицію. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Папа Інокентій ІІІ відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться.

Однак дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника — християнського Константинополя (Візантії). Приводом до війни стало бажання сина візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела відібрати в дядька Олексія престол, який той захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру ви-

нагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, —

200 тис. марок сріблом.

Влітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Захопивши місто, вони повернули престол Ісааку ІІ. Далі належало розрахуватися з «визволителями», але в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання.

Ісаак II спробував захистити місто від «визволителів». Хрестоносці розпочали новий штурм Константинополя і 13 квітня 1204 р. взяли місто, по-варварськи пограбувавши його та вбивши тисячі жителів.

Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали хрестоносців візантійці) утворили на руїнах імперії свої володіння, які на Заході називали Латинською Ро-манією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про продовження походу, певна річ, годі було й казати.

Четвертий хрестовий похід і, зокрема, знищення центру східного християнства — Візантійської імперії — засвідчив глибоку кризу руху хрестоносців. Усі наступні чотири хрестові походи вже не спрямовувалися в Палестину.

Після припинення хрестових походів держави хрестоносців були приречені. Одне за одним були знищені міста-фортеці хрестоносців — Триполі, Тір, Сідон. У 1291 р. єгиптяни завоювали Акру — останню столицю Єрусалимського королівства. Епоха хрестових походів завершилася.

Значення і наслідки хрестових походів. Хрестові походи як військові експедиції з метою визволення Святої Землі зазнали краху. Вони спричинили значні людські втрати як серед населення країн Сходу, так і серед їхніх учасників. Під час походів було знищено багато пам’яток культури, бібліотек, палаців. Унаслідок Четвертого хрестового походу зазнав значних руйнувань Константинополь — центр східної християнської культури. Хрестові походи спричинили погіршення відносин між Європою і країнами Сходу, християнським та ісламським світами.

Проте епоха хрестових походів не минула безслідно для Європи. Значно пожвавилася торгівля на Середземному морі. Особливо великі переваги отримали італійські міста-держави — Венеція, Ге-

нуя, Піза, до яких перейшла першість у торгівлі з країнами Сходу. Візантія як торговельний суперник італійських міст-держав після Четвертого хрестового походу зникла. Торговельні зв’язки Сходу і Заходу за час хрестових походів набули регулярного характеру. Кількість товарів, які привозили європейські купці зі Сходу, збільшилася в десятки разів.

Європейці познайомилися з виробництвом цукру, шовкових тканин і скляних дзеркал, запозичили зі Сходу голубину пошту і вітряки. Знайомство зі Сходом мало великий вплив і на побут європейців. Рицарі засвоїли східні манери, придворну ввічливість. Саме відтоді на Заході призвичаїлися мити руки перед вживанням їжі, приймати ванни і митися в гарячих лазнях. У рицарських замках з’явилася нова захоплююча гра — шахи.

Запитання і завдання

I. Що таке хрестові походи? 2. Коли відбувся Перший хрестовий похід? 3. Назвіть держави, утворені хрестоносцями на завойованих землях Сходу. 4. Які три європейські монархи очолювали Третій хрестовий похід? 5. Яким був результат Четвертого хрестового походу? 6. Яка подія стала завершенням епохи хрестових походів?

7. охарактеризуйте становище християнського світу напередодні хрестових походів. Якими були їх причини? 8. Як відбувався Перший хрестовий похід? 9. охарактеризуйте духовно-рицарські ордени, утворені хрестоносцями в Палестині. 10. Що ви знаєте про другий, Третій і Четвертий хрестові походи?

II. Прослідкуйте за картою напрямки хрестових походів і зміни, які вони спричинили на Сході. 12. Складіть таблицю «Хрестові походи» (у зошиті).

13. Чи вдалося хрестоносцям завдяки своїм походам досягти поставленої мети? Свою думку обґрунтуйте.

Практичне заняття «Наслідки хрестових походів»

Мета: визначити основні наслідки хрестових походів.

Завдання до практичного заняття: підготуйте повідомлення за темою «Результати і наслідки хрестових походів».

Запитання і завдання для роботи на практичному занятті

1. Об’єднайтеся в малі групи й обговоріть результати, які ви отримали, працюючи над своїми повідомленнями.

2. Чи можна вважати хрестові походи епохою в історії Середньовічної Європи? Свою думку обґрунтуйте.

3. Поясніть, як ви розумієте твердження: «Хрестові походи, без сумніву, мали глибокий вплив на загальний хід розвитку християнських держав».

4. Зробіть висновок відповідно до мети роботи.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк