Природні зони Північної Америки. Вертикальна поясність у горах Північної Америки
Ви дізнаєтесь:
• які природні зони представлені на території Північної Америки
• у чому полягають особливості розміщення природних зон материка
• про відмінності природних ландшафтів у горах материка
Пригадайте:
• що таке широтна зональність і вертикальна поясність
• які чинники порушують широтне простягання природних зон
• якими причинами обумовлена кількість вертикальних поясів у горах
Розміщення природних зон у Північній Америці має певні особливості й відрізняється від їхнього простягання на інших материках (рис. 1). На півночі континенту, відповідно до закону широтної зональності, природні зони арктичних пустель, тундри, лісотундри й тайги витягнуті із заходу на схід, а лісостепи, степи й пустелі в центральній і південній частині — із півночі на південь. Таке «незвичайне» розташування природних зон у Північній Америці пояснюється головним чином значним впливом азональних чинників — рельєфу, океанів, особливістю обрисів континенту.
Значні площі в західній частині материка займають області вертикальної поясності.
Арктичні пустелі.
Зона арктичних пустель займає більшу частину Гренландії та Канадського Арктичного архіпелагу. У довгу полярну зиму температури повітря тут знижуються до -40 °С, що в поєднанні із сильними вітрами створює дуже суворі умови життя.
На сході зони величезні простори зайняті крижаними, а на заході — кам’янистими пустелями. Протягом короткого літа на прогрітих ділянках кам’янистих пустель з’являється бідна рослинність — мохи й лишайники. Життя тварин — тюленів, моржів, білих ведмедів — пов’язане з морем. У водах полярних морів багато видів риб. На суходолі зустрічаються полярні лисиці, зайці, лемінги. На крутих скелястих берегах можна побачити пташині базари.
Тундра.
Північне узбережжя материка та прилеглі до нього острови займає зона тундри. Південна межа тундри на заході лежить на північ від Полярного кола, а з просуванням на схід заходить далеко на південь, займаючи половину півострова Лабрадор. На тундрово-болотних і тундро-во-глеєвих ґрунтах, утворених в умовах прохолодного літа та багаторічної мерзлоти, ростуть мохи, лишайники, болотні трави. Більш сухі ділянки вкриті чагарниковою тундрою з карликової берези, багна, лохини. Влітку тундра повністю змінює свій вигляд, вкриваючись яскравим килимом квітів. На лишайникових пасовищах зустрічаються стада північних оленів карибу, вівцебиків (рис. 2). Із хижаків живуть песці, полярні вовки. На численних озерах та узбережжі океану гніздиться безліч птахів.
На південь тундра переходить у рідколісся — лісотундру, яка змінюється хвойними лісами.
Ліси помірного поясу.
Зона хвойних лісів, або тайга, широкою смугою розкинулася на півночі помірного поясу від Кордильєр до Атлантичного океану, а також на західному узбережжі материка приблизно між 40° і 60° пн. ш. В умовах прохолодного літа та надлишкового зволоження на мерзлотно-тайгових і підзолистих ґрунтах ростуть хвойні ліси з чорної й білої ялини, бальзамічної ялиці, сосни й модрини. У лісах живуть багато тварин: ведмеді, вовки, лисиці, рисі, олені, цінні хутрові звірі — єнот, ондатра, бобер, норка.
На тихоокеанському узбережжі в умовах вологого та відносно теплого клімату зростають реліктові ліси з туї та дугласії (рис. 3). Ці дерева мають висоту 60—80 м, а їхній вік може досягати 1000 років. Деревина туї та дугласії є дуже цінною, оскільки має гарний колір та не піддається гниттю.
Рис. 4. Листяний «аппалацький» ліс вражає різноманітністю порід дерев. Самих лише дубів налічується кілька десятків видів. Усе багатство цих лісів зараз можна оцінити лише на заповідних територіях. Природна фауна широколистих і мішаних лісів збереглася недостатньою мірою. Тут водяться віргінський олень, сіра лисиця, скунси, куниці, зустрічається бурий ведмідь. Поширені білки-летяги. На озерах і болотах багато водоплавних птахів.
Площі тайгових лісів за останні десятиліття значно скоротилися у зв’язку з промисловою вирубкою цінних порід дерев.
У міру просування на південь відбувається порушення широтного простягання природних зон: у східній частині материка хвойні ліси поступово переходять у мішані та широколисті, поширені в районі Великих озер і в басейні річки Святого Лаврентія, а в центральній частині материка тайга змінюється лісостепом і степом.
У мішаних лісах на сірих лісових ґрунтах разом із хвойними ростуть широколисті дерева — береза, ясен, в’яз, бук, липа, клен.
Широколисті ліси ростуть в умовах вологого м’якого клімату на бурих лісових ґрунтах і належать до найбагатших на земній кулі (рис. 4). Тут поширені дуби, липи, клени, тюльпанове дерево, магнолії, чорний горіх, західний платан. Багато фруктових дерев: дикі яблуні, груші, вишні.
У лісах Північної Америки зростає декілька видів клена: цукровий, червоний, сріблястий тощо.
Степи.
У внутрішніх районах материка зі зменшенням кількості вологи ліси рідшають і поступово змінюються лісостепами та степами. Зона степів простягається в меридіональному напрямку в центральній частині материка між Скелястими горами та річкою Міссісіпі.
Ці великі безлісні простори помірного та субтропічного поясу, вкриті трав’янистою рослинністю на родючих чорноземних та каштанових ґрунтах, називають преріями (рис. 5).
Колись у преріях буяло царство пишних трав’янистих рослин: бородача, ковили, бізонової трави. Тут паслися стада бізонів (рис. 6), прудко бігали вилорогі антилопи, злітали зграї птахів, лисиці та койоти полювали на численних гризунів. У більш зволоженій східній частині висота трав сягала трьох метрів! Сприятливі умови прерій із м’яким кліматом, родючими ґрунтами спричинили перетворення цих територій на поля та пасовища. Раніше прерії простягалися приблизно на 3700 км у довжину та 700—800 км у ширину. Зараз природні ділянки прерій залишилися лише на заповідних територіях. Через знищення природного середовища тваринний світ степів і лісостепів небагатий. Численними залишилися гризуни — ховрашки, хом’яки, байбаки, лугові собачки. Із плазунів водяться гадюка звичайна, гримуча змія; багато степових птахів.
Перемінно-вологі ліси.
На північному узбережжі Мексиканської затоки на Примексиканській і Приат-лантичній низовинах, на півострові Флорида поширені перемінно-вологі ліси на червоноземних і жовтоземних ґрунтах. Ці ліси не менш багаті, ніж широколисті, чому сприяє теплий мусонний субтропічний клімат. У лісах переважають сосна, дуб, магнолія, бук, карликова пальма, болотний кипарис, багато ліан. У субтропічних лісах безліч різноманітних птахів: карликовий папуга, білодзьобий дятел, ібіс, фламінго, пелікан тощо. У водоймах поширені великі алігаторові черепахи, алігатори, зі звірів — видра, ондатра.
Пустелі та напівпустелі.
Пустелі й напівпустелі Північної Америки не утворюють суцільної смуги та розташовані в помірному, субтропічному й тропічному поясах, займаючи внутрішні плоскогір’я Кордильєр і більшу частину півострова Каліфорнія. У ґрунтовому покриві пустель переважають сіроземи, бурі ґрунти
та різновиди солончаків. Рослинний покрив складається із заростей чорного полину й лободи. Рослинність пустель субтропічного поясу набагато різноманітніша. Тут поширені кактуси, юки, агави, трапляються акації (рис. 7). Серед тварин багато видів гризунів, ящірок, змій і птахів. Зустрічаються також представники південноамериканської фауни — броненосці, ягуари, пуми.
Південна частина материка та острови Карибського моря лежать у зонах тропічних поясів, саван і рідколісся. Однак природна рослинність тут збереглася мало, поступившись місцем плантаціям тропічних культур.
Вертикальна поясність.
У Кордильєрах та Аппалачах добре виражена вертикальна поясність.
На північному заході, у Кордильєрах Аляски, нижні частини гір укриті хвойними лісами до 1000—1500 м, вище починається гірська тундра, сніги та льодовики. При просуванні на південь на схилах з’являються більш теплолюбні породи дерев і ділянки, укриті альпійськими луками (рис. 8).
Аппалачі на півночі вкриті хвойними лісами. У південній частині нижній пояс складають перемінно-вологі або широколисті ліси, які поступово переходять у мішані. На висотах понад 1000—1500 м з’являються субальпійські луки та зарості рододендронів.
Рис. 7. На південному сході Каліфорнії розташована субтропічна пустеля Сонора. Її вважають однією з найкрасивіших на Землі. Як і в більшості пустель, поверхня Сонори порізана руслами висохлих річок. Флора пустелі налічує близько 2,5 тис. видів вищих рослин. Але головна її особливість — різноманіт ні кактуси, які тут цвітуть від квітня до вересня.
Головне
Характерною рисою природних зон Північної Америки є їхня різноманітність. На континенті представлені майже всі природні зони Північної півкулі, за винятком вологих екваторіальних лісів. Найбільші площі на материку займають природні зони помірного поясу.
• У горах Північної Америки виражена вертикальна поясність, особливості якої визначаються висотою гір, положенням їхніх частин у різних кліматичних поясах.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. У чому полягають основні особливості розміщення природних зон у Північній Америці? чому природні зони при просуванні в глиб материка змінюються як у широтному, так і в меридіональному напрямках? 2. Із характеристикою якої природної зони ви познайомилися вперше під час вивчення природи материків? Назвіть її особливості. 3. Якими причинами пояснюється розмаїтість природних зон помірного поясу материка? 4. У яких кліматичних поясах Північної Америки утворилася зона пустель і напівпустель? Якими причинами обумовлене їхнє утворення? 5. У яких районах Північної Америки найбільш яскраво виявляється вертикальна поясність? Як змінюється висота снігової лінії в Кордильєрах при просуванні з півночі на південь? 6. Які природні зони Північної Америки зазнали найбільш значних змін із боку людини? чому? Практичні завдання
1. Складіть характеристику природних зон Північної Америки за планом (с. 73).
2. Порівняйте набір і розміщення природних зон Північної і Південної Америки. Визначте спільні та відмінні риси.
Географічні дослідження Розробіть та обґрунтуйте маршрут, що проходить через об'єкти Північної Америки, віднесені до Світової природної спадщини ЮНЕСКО.
Це матеріал з підручника Географія 7 клас Довгань, Стадник
Автор: admin от 8-01-2017, 23:03, Переглядів: 14607