Реалізм

Я не можу намалювати ангела, так як ніколи його не бачив.

Гюстав Курбе, французький живописець Міні-диспут. Що краще, на вашу думку: реально зображувати життя, чи прикрашати його? Гірка правда чи солодка брехня? Не сприймати дійсність у всіх її фарбах, навіть якщо вони бувають тільки сіро-чорними, або дивитися на світ через рожеві окуляри?

Реалізм у мистецтві має свої конкретно-історичні форми:    в широкому сенсі реалізм стародавнього

фольклору, мистецтва античності та пізньої готики. Прологом реалізму як самостійного стилю стало мистецтво Відродження («ренесансний реалізм»), від якого через європейський живопис XVII ст., «Просвітницький реалізм» XVIII ст. тягнуться нитки до реалізму ХЕХ ст. (у вузькому сенсі), коли виникло і було сформульовано в літературі та образотворчому мистецтві поняття реалізму як окремого стилю (середина XIX— початок XX ст.). Реалізм у мистецтві XX ст. характеризувався пошуками нових зв’язків із дійсністю, оригінальних творчих рішень і засобів художньої виразності.

Реалізм (лат. — «суттєвий», «дійсний») — у мистецтві в загальному значені правдиве, об'єктивне, всебічне відображення дійсності специфічними засобами, притаманними видам художньої творчості. У більш вузькому значенні реалізм розглядається як художній стиль. Митці досліджують особистість людини в нерозривному зв'язку з сучасним їй суспільством і соціальним становищем у ньому, відтворюють життя в його об'єктивній сутності, показують закономірності розвитку і буття людини, суспільства, світу.

Найбільш повне розкриття рис реалізму вбачається в критичному реалізмі XIX ст., що існував у мистецтві європейських країн. Він був орієнтований на зображення життя знедоленого народу, протиставлення його життя багатіям, співчуття людської неблагополучної долі. Реалісти звинувачували панівну верхівку суспільства у байдужості до страждань знедоленого народу, викривали недоліки суспільної моралі, антигуманну сутність експлуататорів, натомість прагнучи утвердити ідеали добра, справедливості й щастя.

Відмінні ознаки класицизму і реалізму, на першій план висувається вже не політичне життя та інтереси держави, а приватне життя пересічного громадянина. Реалізм прийшов на зміну романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини. Основною для реалізму є проблема взаємин людини і суспільства, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. Головні персонажі втрачають героїчні риси. У центрі художніх творів — сімейні відносини, побутові конфлікти. У середині XIX ст. реалізм став найвпливовішим стилем європейського мистецтва.

Порівняймо характерні ознаки двох стилів:

Романтизм	Реалізм
Зображення виняткового героя у виняткових обставинах	Зображення типового героя в типових обставинах
Авторське сприйняття дійсності	Відтворення дійсності, її правдоподібне зображення
Самоцінність особистості, підкреслена незалежність її від суспільства, умов і місця існування	Зображення людини в різноманітних соціально-побутових і психологічних зв'язках із навколишнім світом
Суб'єктивність автора, вираз його ставлення до світу, ліризм	Прагнення автора до об'єктивності
Змалювання героя однією-двома яскравими, характерними, опуклими рисами, фрагментарно	Створення характеру героя як багатогранного, неоднозначного, внутрішньо суперечливого

Пошуки способів вирішення конфлікту героя зі світом в інших, позамежних, космічних сферах	Пошуки способів вирішення конфлікту героя зі світом у реальній, конкретно-історичній дійсності
Умовний, гранично узагальнений хронотоп (невизначений простір, невизначений час)	Конкретно-історичний хронотоп (певний простір, певний час)
Самодетермінація особистості — спроможність (здатність) особистості на підставі самопізнання використовувати зовнішні й активувати внутрішні можливості для самореалізації у діяльності	Мотивування поведінки героя особливостями реальної дійсності
Нерозв'язність конфлікту, неможливість або умовний характер успішного результату	Вирішення конфлікту і благополучний результат досяжні

Таким чином, характерними ознаками реалізму є:

•    раціоналізм;

•    правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах;

•    цікавість до фактів, подробиць повсякденного життя (копіювання дійсності);

•    створення соціальних типів, адже людина —

продукт суспільства (характер і вчинки героя пояснюються його    соціальним походженням та

становищем, умовами повсякденного життя);

•    конфліктність    (драматизація) як сюжетно-

композиційний спосіб формування художньої правди;

•    вільна побудова творів;

•    віра в те, що мистецтво може вплинути на життя, змінити його на краще.

Архітектура

Форма слідує за функцією.

Луїс Сапліван, американський архітектор Поміркуємо разом. Уявіть, що ви архітектор і вам потрібно побудувати житловий будинок. Якому зі стилів ви б віддали перевагу? Чому? А як щодо будування вокзалу?

Концентрація капіталістичного виробництва у другій половині XIX ст. супроводжувалася зростанням великих міст, промислових центрів, шляхів сполучення. Збільшення міського населення викликало розширення масового житлового будівництва. З’явилися нові види технічних та інженерних споруд: заводи, фабрики, мости, електричні станції, вокзали, банки, біржі, інститути, бібліотеки. Зводилися «репрезентативні будівлі» — театри, музеї, урядові та адміністративні установи.

Широкий розмах будівництва, однак, не створив сприятливих умов для розвитку архітектури як виду мистецтва. З поширенням приватної капіталістичної забудови міські ансамблі втратили художню цілісність. Різко знизилася якість архітектурних композицій, їх об’ємно-просторове рішення. Промислові підприємства, майстерні тощо впроваджувалися в житлові квартали, що спричинило погіршення санітарно-гігієнічних умов життя. Архітектори часто керувалися вимогами підприємців і замовників, дотримуючись економії, дешевизни і зручності.

Характерними ознаками архітектури другої половини XIX ст. були різноманітність стилів і її практичне призначення. З’явилася величезна творча свобода як архітекторів, так і замовників. Форми і стилі будов прив'язувалися до їхніх функцій. З’явився так званий «історичний стиль» (еклектика), що виразився в романтичному наслідуванні архітектури різних віків.

Еклектика (еклектизм, історизм) в архітектурі — стиль (напрямок) в архітектурі, що домінував у Європі і Росії в 1830—1890-ті рр. Цьому напрямку притаманні, з одного боку, всі риси європейської архітектури XV—XVIII століть, а з іншого— в ньому є принципово інші властивості. Еклектика (історизм) зберігає архітектурний ордер, але в ній він утратив свою винятковість.

 

У другій половиш XIX ст., незважаючи на розширення будівництва, не було створено значних за своїми художніми якостями споруд. Архітектурний стиль допускав можливість застосування різних форм минулого в будь-яких поєднаннях.

Декоративними деталями стали рівномірно покривати поверхню фасадів. Архітектор В. А. Нікольський образно охарактеризував, що архітектура XIX ст. має тенденцію навіть пересічну казарму трактувати як палац. Але незважаючи на безліч неповторних деталей і їх екзотичність та унікальність, ці якості не

сприймаються. Позитивні можливості архітектурної системи, що шукала джерела натхнення у минулому, до кінця XIX ст. були повністю вичерпані.

? Визначте особливості архітектурних споруд другої половини XIX ст.

Робота у групах

На наступний урок підготуйте коротку доповідь:

«Внесок українських архітекторів XIX ст. в історію світової архітектури».

Скульптура

По суті, немає ні прекрасного стилю, ні прекрасної лінії, ні прекрасного кольору, єдина краса — це правда, яка стає зримою.

Огюст Роден, французький скульптор Поміркуємо разом. Якою, на вашу думку, повинна бути ідеальна скульптура? Чи повинна вона викликати емоції? Чому?

У другій половині XIX ст. в Європі мистецтво скульптури не набуло широкого розвитку і не виробило свій, притаманний тільки даному періоду, стиль. Як і архітектура, скульптура переважно залежала від державних або приватнокапіталістичних замовлень і від офіційних смаків. У скульптурі цього періоду були живучі традиції пізнього класицизму.

 

Дещо ускладнено розвивалася монументальна скульптура, яка була    представлена

лише    поодинокими

творами. Наприклад, саме у цей період скульптором академічного напрямку М. Мікешіним (1835—1896) був створений пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві (1870).

У реалістичній і навіть натуралістичній манері витримана творчість італійських скульпторів Луїджі Борре (1826—1886), Джуліо Монтеверде (1837—1917), Енріко Кьярадіа (1851—1892). Митці прагнули показати життя «таким яким воно є», тому серед їх героїв переважають «звичайні» люди — актори, селяни, студенти, поети та інші. їх творам властиві підкреслена емоційність, наголос на особистих переживаннях, гострі драматичні ситуації, пристрасна, яскрава мелодійність.

Одним з найкращих творів кінця XIX ст. вважається величезний монумент, зведений на честь «Батька Вітчизни», п’ємотського короля Віктора Еммануїла II (перший монарх об’єднаної Італії). Загальноіталійський парламент, що зібрався 17 березня 1861 р., оголосив про об’єднання незалежних держав Апеннінського півострова і створення Італійського королівства. У 1878 р. перший король Італії помер і уряд вирішив увічнити його пам’ять зведенням грандіозного меморіального комплексу на схилі Капітолійського пагорба. З 98 проектів була обрана робота нікому невідомого молодого архітектора Джузеппе

Сакконі. 4 червня 1911 р. ще незавершений комплекс був урочисто відкритий королем Віктором Еммануїлом ПІ. Ця подія стала найважливішою під час відзначення 50-річчя об’єднання Італії. Будівельні роботи тривали до 1935 р.

Перед головною будовою — портиком, на чотирьох тріумфальних колонах установлені чотири статуї (скульптори Н. Канталамесса Папотті, А. Аполлоні, М. Рутеллі й А. Дзоккі). Кінна статуя Віктора Еммануїпа II — робота скульптора А. Дзанеллі. Внизу, з боків сходів, знаходяться дві композиції — «Думка» (скульптор Джуліо Монтеверде) і «Дія» (скульптор Франческо Джераче). Всього таких композицій шість, вони відображають національні цінності італійців, чотири інші носять назви «Згода», «Сила», «Жертовність» і «Право».

Рішучий поворот до реалізму в мистецтві скульптури пов’язано з італійським скульптором другої половини XIX ст. Вінченцо Вела (1822—1891). Його твори звучали як політичний заклик. В. Вела звертався до образів простих знедолених людей («Селянка з дитиною»), до світу робітників. Композиція «Жертви праці» зображує чотирьох шахтарів, які несуть вмираючого товариша — жертву підземної катастрофи. Соціальної спрямованості твору відповідає і його форма, прагнення передати натуру у всій цілісності й характерності, не згладжуючи її недоліки.

На стику реалізму, романтизму, імпресіонізму та символізму знаходиться творчість французького скульптора Франсуа Огюст Рене Родена (1840—1917). Він визнаний одним із творців сучасної скульптури. О. Роден досяг віртуозної майстерності в передачі художніми засобами руху та емоційного стану своїх героїв і в зображенні людського тіла. Серед головних творів О. Родена — скульптури «Мислитель», «Ворота пекла»,

 

«Громадяни Кале» і «Поцілунок».

 

Однією з найвідоміших робіт О. Родена стала скульптурна група «Громадяни Кале» (завершена в 1888 р.). Замовлення на пам’ятник, що увічнює героїчну сторінку в історії міста, митець отримав від муніципалітету Кале. Скульптура ілюструє легендарні події, під час Столітньої війни, коли англійський король Едуард III обложив місто, і через деякий час голод змусив здатися тих, хто оборонявся. Король обіцяв пощадити жителів, якщо шість найбільших знатних громадян винесуть ключі від міста Кале без одягу та взуття з мотузками на головах — на знак рабства і ганьби. Але королева Філіпа пожаліла цих людей та випросила прощення для них.

Рішення, обране О. Роденом, було незвичайним: він зобразив усіх шістьох громадян, а не одну фігуру. У скульптурній групі статичні фігури, при цьому кожен герой, зображений в ту мить, коли вирушав на смерть. Усі герої мають свої характерні риси. О. Роден спеціально не робив постаменту, він хотів, щоб герої Кале не підносилися над людьми, а завжди залишалися серед них.

 

Для допитливих Фонтан Даултона —

найбільший теракотовий фонтан у світі, створений для Міжнародної Виставки в Глазго в честь золотого ювілею королеви Вікторії: королева Вікторія оточена алегоричними    фігурами

Австралії, Індії, Канади і Південної Африки. Фонтан був перенесений в парк після Всесвітньої Виставки 1888 р. (архітектор, дизайнер, скульптор А. Є. Пірс; скульптори: Дж. Врод, Г. Елліс, Ф. В. Померой і

С. Фрич).

? Що визначало особливості творчості скульпторів другої половини XIX ст. ?

Робота у групах

Який стиль у мистецтві скульптури вам подобається найбільше? Чому?

Живопис

Я хотів писати те, що існує насправді, однак пропонували слідувати невідомому мені ідеалу, повторювати картини старих майстрів. Я малював всіляких богів, богинь, греків і римлян, зовсім мені невідомих, незрозумілих, які були для мене байдужими.

Жуль Бастьєн-Лепаж, французький художник Поміркуємо разом. Як, на вашу думку, бачили свою творчість художники-реалісти? Прокоментуйте слова французького художника Жуля Бастьєна-Лепажа.

Найбільш яскраво реалізм як новий стиль проявився в живопису, особливо в творах французьких художників. У другій половині XIX ст. багато представників цього стилю майже у всіх країнах Європи намагалися відобразити в своїх творах об’єктивну картину дійсності, прагнули до правдивого зображення природи і людини. В центрі уваги замість історичних і легендарних героїв, характерних для класицизму і романтизму, з’явилися прості люди, з їхніми почуттями та прагненнями.

Але в кожній країні були художники-реалісти, які мали власний стиль художньої композиції, особливості зображення персонажів і виразні колірні прийоми. Деякі з майстрів ставили акцент тільки на тих явищах, які безпосередньо оточували художників. Найважливіше для них — індивідуальне ставлення до дійсності, індивідуальне бачення    світу, боротьба проти

академічних традицій, передача безпосередніх вражень і в той же час — збереження вірності в передачі дійсності.

У цей період у мистецтві зіткнулися дійсні реалістичні тенденції    з натуралістичними й

імпресіоністичними. Ці тенденції деколи перепліталися у творчості одного і того ж художника. А вже в 1870-ти

роки реалізм розділився на два основних напрямки — натуралізм та імпресіонізм.

В останній третині XIX ст. неокласицизм, академічний живопис, пошуки образів у мистецтві Середньовіччя та Відродження вичерпали себе. Лідером у розвитку європейського мистецтва стає Франція. Саме у французькому живопису зародився імпресіонізм (фр. Impression — враження). Художники-імпресіоністи прагнули передати на полотні одномоментні враження від постійних і ледве вловимих змін у стані природи і людини.

Найяскравішим представником реалістичного стилю у французькому мистецтві XIX ст. зазвичай вважають живописця, графіка, скульптора, громадського діяча Гюстава Курбе (1819—1877). Він відкрив у 1855 р. в Парижі свою персональну виставку «Павільйон реалізму». У центрі виставки знаходилося величезне полотно, найамбітніша з усіх картин майстра, під назвою «Майстерня художника: реальна алегорія, що характеризує семирічний період мого творчогоого життя».

На картині сам Курбе-художник розташований у центрі, а присутні — навколо нього. Вони розділені на дві основні групи. Зліва — народ, причому це скоріше типажі, а не окремі індивідуальності: мисливці, селяни, робітники, священик, єврей, молода мати з дитиною. Праворуч, навпаки, люди, що мають портретну схожість із тими, хто оточував Г. Курбе в Парижі, — це його замовники, критики. Всі присутні на диво пасивні, немов на щось очікують. Вони представляють ту соціальну середу, в якій обертався художник. Яка ж роль оголеної натурниці? Якби мова йшла про традиційну картину, ми назвали б її «Натхненням», або «Музою Курбе», однак вона не менш «реальна», ніж інші, зафіксовані на картині. Можливо, за задумом майстра вона символізує Природу — неприкриту Правду, яку він проголосив головним принципом свого мистецтва. Група в центрі картини не випадково освітлена яскравим чистим денним світлом — це підкреслює контраст між художником — активним творцем — і навколишнім світом, який чекає, коли живописець пробудить його до життя.

 

Г. Курбе прийшов до переконання, що зосередженість романтиків на почуттях і уяві — всього лиш уникнення реальності свого часу. Сучасному художнику треба покладатися тільки на безпосередній досвід і бути реалістом. Його картина «Дробильники каменів» повністю відображає реалістичні погляди митця. Г. Курбе зображав буденне життя з монументальністю і серйозністю. Його реалізм був скоріше революцією у виборі сюжету, ніж революцією стилю. Митець створював жанрові сцени з життя різних верств французького суспільства, портрети, пейзажі, оголену натуру, сцени полювання, натюрморти. Мету своєї творчості Г. Курбе визначив так:

«Бути в змозі передавати звичаї, ідеї, зовнішність людей, епохи, бути не тільки художником, але й громадянином, створювати живе мистецтво». Г. Курбе був активним учасником Паризької Комуни 1871 р.

Представниками французького живопису, творчість яких мала характерні риси реалізму, також були Жан Mime (1814—1875), Оноре Вікторен Дом’є (1808—1879), Жан Батист Каміль Коро (1796—1875), Жан Бастьєн-Лепажа (1848—1884), Пьер Етьєн Теодор Руссо (1812—1867), Жюль Дюпре (1811—1889) та інші.

Традиції реалізму в німецькому живопису останньої третини століття продовжує Вільї ельм Марія Хубертус Лейбль (1844—1900). Його твори далекі від соціальної загостреності, вони правдиво зображують селян, баварських дівчат, життя трудівників, створював цілісні та яскраві характери. У пізніх своїх роботах В. Лейбль переходить до вільної, насиченої світлом і повітрям

імпресіоністичної манери живопису, що поступово розповсюджується в Німеччині.

Андерс Леонард Цорн (1860—1920) — шведський

живописець, графік і скульптор. Індивідуальність моделі, своєрідність міміки, жесту, швидкоплинного виразу обличчя гостро схоплені в портретах Л. Цорна. Багатою грою світла й тіні відрізняються його численні офорти. «Цорн — такий улюбленець долі, якого природа наділила всім, про що тільки може мріяти художник » (І. Грабар, художник).

Генрі Джон Кінг (1855—1924) — британський

художник-реаліст, який писав пейзажі й картини у вікторіанському стилі. Під впливом французьких реалістів та імпресіоністів сформувався його власний стиль художньої композиції, особливостями якого були увага до характеру зображення персонажів і виразні колірні прийоми. Його спеціалізація — сільські пейзажі. Художник практично ніколи не зображував міста з їх промисловими видами. В основному на всіх картинах Дж. Кінга можна побачити життєрадісних сільських дівчат,

що працюють у полі чи на фермі, або жінок на тлі заспокійливих сільських пейзажів.

Для допитливих

Вікторіанський стиль — умовна назва тривалого періоду в історії мистецтва Англії другої половини XIX ст., пов'язаного з роками правління королеви Вікторії (1819—1901). Він увібрав у себе все найкраще і найдорожче, що було в той час. Разом з тим, вікторіанський стиль — це торжество прагматизму і матеріалізму. В «Естетичний період» (1885—1901) цього стилю прийшло розуміння соціальної несправедливості, страхітливих умов праці та бідності, що раптом розбудило національну свідомість і сприйнятливість до тяжкого становища людей інших соціальних верств.

? Яким є внесок українських митців у розвиток живопису періоду реалізму?

Відомий український художник-реаліст, майстер портрету, історичних і побутових сцен Ілля Ренін (1844—1930) жартівливо говорив, що він лише «кладе потрібний тон на потрібне місце». Митець залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину.

Микола Пимоненко (1862—1912) — український художник кінця XIX— початку XX ст., автор багатьох картин на сільську та міську тематику. Він зробив значний внесок у створення національного реалістичного мистецтва живопису. У своїх роботах майстер правдиво й поетично висловив глибоку повагу та щиру любов до трударя, до рідної землі та українського народу, глибинне розуміння прекрасної народної душі. «Він був істинним українцем. Не забудеться краєм за правдиві й милі, як Україна, картини» (Ілля Релін).

 

Як уже зазначалося вище, оагато художників-реалістів мали власний стиль художньої композиції, особливості зображення персонажів і виразні колірні прийоми. Не виключенням були й українські художники-реалісти. Одні з них культивували так званий «ідейний реалізм», інші опрацьовували більш етнографічно-побутові теми; треті — зверталися до історичних і батальних сцен. Але

це були майстри реалізму, і їхні картини достойно зайняли місце серед кращих творінь світового живопису.

? Уважно розгляньте ілюстрації у підручнику. Розкажіть про враження, які ви відчуваєте, коли споглядаєте ці твори.

Визначте головні ознаки, що характерні для картин художників кінця XIX— початку XX ст., які працювали у реалістичному стилі.

Робота у групах

На наступний урок:

1.    Підготуйте короткі доповіді про одного з художників та про його твори, що сподобалися найбільше.

2.    Створіть галерею картин українських художників-реалістів М. Ярошенка, К. Трутовського, О. Сластьона, П. Мартиновича, С. Васильківського, М. Самокиша та інших.

Музичне мистецтво

Найвища якість усякого мистецтва — це його щирість.

Сергій Рахманінов, композитор Поміркуємо разом. Л. Бетховен Соната №14 («Місячна»), К. Дебюссі «Місячне світло», С. Рахманінов, «Рапсодія на тему Паганіні»... Чи можна музику цих композиторів обмежити рамками одного стилю, однієї епохи?

Як, на вашу думку, бачили свою творчість композитори-реалісти? Прокоментуйте слова композитора Сергія Рахманінова.

До кінця XIX ст. панівним напрямом у музиці був романтизм. Але одночасно з ним у музичному мистецтві простежується прояв характерних рис нового стилю — реалізму. Характерними ознаками періоду реалізму в музичному мистецтві, як й в архітектурі й скульптурі, є різноманітність стилів. Реалізм у музиці існував разом із класичним і романтичним стилями. Важко провести чітку грань — ці композитори є лише представниками романтичного стилю, й у їх творчості звучать нотки тільки...

Як творчий метод у музичному мистецтві, реалізм правдиво і багатосторонньо відображав дійсність специфічними засобами, властивими цьому виду мистецтва. Як стиль, він був обмежений певними хронологічними рамками і представляв конкретну форму творчого мислення.

Музика великих композиторів-реалістів володіла величезною силою вираження людських почуттів з усіма їхніми найтоншими відтінками. Композитори ставили собі завданням дати правдиву картину і глибоке розуміння дійсності, конкретність відображення життєвих явищ у мистецтві. Вони збагатили реалістичний напрямок новим колом образів, пов’язаних як з повсякденним життям людей, так і з історичними подіями, як із гармонійним самовідчуттям особистості, так і з її внутрішньою конфліктністю, із зіткненням особистості й соціальних умов, що перешкоджали її розвитку і самоствердженню.

У творчості західно-європейських композиторів другої половини XIX ст. Р. Ватера (1813—1883), Ж. Бізе (1838—1875), Дж. Верді (1813—1901), І. Брамса (1833—1897) та інших уже простежувалися реалістичні тенденції.

Багато композиторів вважали, що найбільшої конкретності, реалістичності музика може досягти в синтезі з драмою — в опері. Саме вона і стає головним жанром у творчості композиторів-реалістів. У цей же період виникає в опері новий напрямок — «веризм» (італ. уего — істинний, правдивий). Його представники— композитори Р. Леонкавалло (1857— 1919), П. Масканьї (1863—1945), Дж. Пуччіні (1858— 1924). В основі творів цих майстрів — життєво

достовірні сюжети, правдиве відображення душевного світу простих людей, емоційно виразна музика.

 

Для допитливих

Жорж Бізе — французький композитор. Події франко-пруської війни та Паризької Комуни сприяли утвердженню демократичних поглядів композитора і його прагнень до правдивого, реалістичного мистецтва. Опера Ж.Бізе «Кармен» — одна з вершин французького оперного реалізму, одна з найпопулярніших опер у світі. В ній правдиво розкриті переживання і пристрасті простих людей. В опері втілені іспанський національний музичний колорит, напружений хід драматичних подій.

Джакомо Пуччіні — італійський композитор. Він був найяскравішим представником художнього напряму в Італії — «веризму». В своїх творах майстер ставив собі за мету показати життя людей з безліччю протиріч, страждань, принижень, часто породжених нерівністю суспільного становища. Багато опер Дж. Пучіні, що з'явилися на рубежі століть, зберегли свою популярність до наших днів — «Богема», «Тоска», ««Мадам Батерфляй (Чіо-Чіо-сан)», «Турандот».

Вільгельм-Ріхард Ваґнер — німецький композитор, диригент, теоретик музики, письменник-публіцист. Художній напрям — «Веймарська школа». Відомий, насамперед, завдяки своїм операм. Р. Ваґнером була створена нова оперна форма «музична драма». Саме її створення і стало метою творчого життя композитора. Він вважав, що театр мусить трактуватися як храм мистецтва, а не як розважальний заклад. Р. Ваґнер справив значний вплив на європейську культуру межі XIX і XX ст., особливо на модернізм. Критики вважають, що кожна людина впізнає себе в операх Р. Ваґнера. їй достатньо чути їх, а не бачити, і вона знаходить зображення власних бажань, свою

чуттєвість і пристрасть, свою вимогу змін, спрагу життя, жага до діяльності і, як протиставлення, — свідомість безсилля, що переважає всяке людське діяння.

У другій половині XIX ст. українські композитори створили чимало безцінних музичних скарбів, вивели національну музику на новий щабель розвитку. Розвиток суспільно-політичного і культурного життя України другої половини XIX ст. свідчив про зростання національної самосвідомості, становлення української нації (спільність її психічного складу, національного характеру).

Саме у період становлення реалістичного стилю в українському музичному мистецтві почалось активне формування самобутньої композиторської школи.

Загальновизнаної популярніості як співак і композитор набув С. Гулак-Артемовський (1813— 1873), який написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм», що стала міцним фундаментом національного оперного мистецтва (демократичний характер сюжету, мелодійність музики, що увібрала фарби українського пісенного мелосу, колоритність образів, соковитий народний гумор).

Галерея українських композиторів-реалістів

Збирав та здійснював обробку українських народних пісень, писав музичні твори, організовував музичні колективи і керував ними композитор П. Ніщинський (1832—1896). Перлиною української класики стала виразна музична картина з народного життя «Вечорниці».

Опера М. Аркаса (1853—1909) «Катерина» на текст однойменної поеми Т. Шевченка завоювала палкий відгук широкого слухача. Вона відзначалася хвилюючим сюжетом, мелодійним багатством і співучістю.

Науковий доробок українського композитора, музичного та громадського діяча, фольклориста, журналіста П. Сокальського (1832—1887) склав понад сто творів, серед яких опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна»; кантати, балади, близько 40 фортепіанних творів, понад 40 романсів тощо.

Композитор М. Калачевській (1851—1910) написав відому «Українську симфонію», в основу якої ліг народнопісенній матеріал. Домінуючий настрій симфонії — світла лірика, м’який гумор.

Хоровий твір «Заповіт» на вірші Т. Шевченка належить одному з перших українських композиторів-професіоналів Галичини М. Вербицькому (1815—1870). Він писав музику до театральних вистав, створив близько десяти симфоній-увертюр.

У творчості українського галицького композитора, диригента, священик УГКЦ. І. Лаврівського (1822—1873) переважає світська і духовна хорова музика. Суспільне піднесення українців Галичини після «Весни Народів» 1848 р. надихнуло його на такі твори, як «Гей, браття, щиро та сміло» (на вірш М. Шашкевича), «Козак до Торбана» (на слова І. Гушалевича) та інші. І. Лаврівський був автором багатьох хорів, пісень, музики до драматичних спектаклів.

З ім’ям українського письменника, драматурга, театрального актора. М. Кропивницького (1840—1910) пов'язано створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка (1842—1912) — українського композитора, піаніста, диригента, педагога, збирача пісенного фольклору, громадського діяча. Починаючи з 70-х р. XIX ст. композитор обробив і опублікував понад 600 зразків українського музичного фольклору, створив великий цикл «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка», який включає більше 80 творів різних жанрів і форм, що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. До найвідоміших творів композитора належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер».

М. Лисенко — автор опер, у тому числі дитячих, а також оперети які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Безпосередній поштовх до розвитку цілого ряду музичних жанрів дав український театр, який у 70—80-ті роки XIX століття досяг високого професіоналізму. Діяльність музично-театральних труп на чолі з М. Кропивницысим, М. Садовським, М. Старицьким, П. Саксаганським, М. Карпенко-Карим, М. Занько-вецькою замінила суттєво відсутній у той час український оперний театр.

Слухаємо музику (на вибір учителя)

Орієнтовний матеріал для сприймання:

Жорж Бізе Хабанер, куплети Тореадора Ескамільо из оперы «Кармен».

Джузеппе Всрді опера «Аїда» Марш Переможців, опера «Тоска» (скрипка і вірменський дудук), опера «Рігалетго» пісенька Г ерцога.

Джакомо Пуччіні опера «Мадам Батерфляй» арія Чіо-Чіо-сан, Вальс Мюзетги з опери «Богема».

Петро Нішинський «Вечорниці».

Микола Аркас Опера «Катерина» 1 дія 1 номер.

Робота у групах

На наступний урок підготуйте короткі доповіді про одного з композиторів та про його твори, які вам сподобалися найбільше.

Таким чином, реалізм в мистецтві в широкому сенсі правдиве, об’єктивне, всебічне відображення дійсності специфічними засобами, притаманними різним видам художньої творчості. У більш вузькому значенні реалізм

розглядається як художній стиль, який виник в епоху Просвітництва (XVIII ст.). У XIX ст. цей стиль став формою відповідної реакції на романтичну і класичну ідеалізацію, а також на заперечення загальноприйнятих академічних норм. Прихильники цього стилю відображали в різних видах мистецтва гострі соціальні проблеми, конфлікти; прагнули дати оцінку явищам суспільного життя; намагалися розкрити причини протистояння соціальних закономірностей і морального ідеалу, особистісного та масового. Майстри, що працювали у стилю реалізму в XX ст., шукали нові зв’язки з дійсністю, оригінальні творчі рішення і засоби художньої виразності. У своїх творах вони відтворювали типові характери героїв, ситуацій при повноті їх художньої індивідуалізації (конкретизації як національних, історичних, соціальних, так і фізичних, інтелектуальних і духовних особливостей).

Характерними ознаками архітектури другої половини XIX ст. були різноманітність стилів і її практичне призначення. В музичному мистецтві, як й скульптурі існувало теж різноманітність стилів.

Європейське мистецтво кінця ХЕХ— початку XX ст. було контрастним і різностильовим. Але не кожна епоха може похвалитися такою кількістю талановитих художників, композиторів і виконавців. Мистецтво реалізму лише відображало по-своєму те, що відбувалося в реальному світі.

Запитання та завдання для самоконтролю та самоперевірки

Дайте відповіді на запитання за матеріалом підручника

1.    Оберіть одну правильну відповідь:

1. Діячі мистецтва, що працювали у стилі реалізму, намагалися у своїх творах...

а)    відтворити життя в його об’єктивній сутності, показати закономірності розвитку і буття людини, суспільства, світу;

б)    показати самоцінність духовно-творчого життя особистості (культ почуттів, а не розуму; увага до особистості, її індивідуальних рис);

в)    зберегти, в основному, тільки релігійну тематику.

2.    Найяскравіший художник французького живопису, о днин із завершувачів романтизму і засновників реалізму в живописі —

а)    О. Дом’є;

б)    Г. Курбе;

в)    Ф. Гойя.

3.    Творчість українських композиторів другої половині XIX ст....

а)    була повністю підпорядкована релігійному світоглядові;

б)    потрапила під сильний вплив західноєвропейської культури;

в)    сприяла зростанню національної самосвідомості, становленню української нації (спільність її психічного складу, національного характеру).

II. Дайте короткі відповіді на запитання:

1.    Перерахуйте основні ознаки, що притаманні архітектурі реалізму.

2.    Назвіть характерні особливості жанру опери в період другої половини XIX ст.— початку XX ст.

3.    Назвіть провідних майстрів музичного мистецтва цього періоду, дайте коротку характеристику їхньої творчості.

4.    Оберіть, на ваш розсуд, будь-який твір живопису, скульптури, чи музики, виконаний у період реалізму, й охарактеризуйте його за планом:

1.    Характерні ознаки реалізму в цьому творі.

2.    Ваше особисте враження від даного твору.

3.    Інші твори цього стилю, що вам сподобалися. Чому?

ПІ. Дайте розгорнуті відповіді на запитання:

1.    Розкажіть про розвиток живопису другої половини XIX— початку XX ст. Назвіть провідних майстрів, дайте коротку характеристику їхньої творчості.

2.    Поясніть причини своєрідності творчості Огюст Родена. Обгрунтуйте взаємозв’язок творчості видатного скульптора з історичним розвитком епохи, в яку він жив.

IV.    Поміркуйте...

Проведіть порівняльний аналіз характерних рис, що притаманні романтизму і реалізму. Наведіть приклади. Чи є у них спільні риси і чим вони відрізняються? Завдяки яким ознакам ви б одразу впізнали твори цих стилів?

V.    Творче практичне завдання

I.    Продовжте речення: «При вивченні цієї теми для мене найбільш цікавіш відкриттям було...».

II.    Групова робота. Підготуйте доповідь на тему:

1.    «Розвиток музичного мистецтва в Україні другої половини XIX ст. початку XX ст.».

2.    Об’єднайтесь у 2 групи. Разом з учителями музичного мистецтва підготуйте музичний вечір на тему: «Всесвітньо відомі опери другої половини XIX— початку XX ст.». Використовуйте музику цього періоду.

III.    Колективна робота

1.    Зробіть у класі виставку ваших замальовок на тему: «Як я бачу навколишній світ».

2.    Підготуйте і проведіть конференцію на тему: «Роль мистецтва у житті людини».

VI. Протягом другого півріччя виконуйте мистецький проект.

Враховуючи власні інтереси й можливості, оберіть для самостійної роботи тему з розділу «Реалізм» для індивідуального або групового проекту, який виконуватимете протягом  півріччя.

 

Це матеріал з підручника Мистецтво 8 клас Назаренко