Народна Освіта » Мистецтво » У Світі Античності

НАРОДНА ОСВІТА

У Світі Античності

Значну частку культурної спадщини античності складає скульптура. Статуї та рельєфи із зображенням богів, героїв і переможців Олімпійських ігор прикрашали храми, палаци, міські майдани. На жаль, чимало високохудожніх творів скульптури Стародавньої Греції були знищені. До нашого часу дійшли переважно мармурові копії, виготовлені римлянами з грецьких оригіналів, однак вони дають нам можливість судити про майстерність не лише давньоримських, але й давньогрецьких скульпторів.

Пригадаймо, що таке скульптура і на які види її поділяють.

Скульптура (від лат. 8си1ро — вирізую, висікаю) — вид образотворчого мистецтва, що передає об’ємне зображення матеріальних предметів через їх пластичну характеристику. Твори скульптури виконують із твердих або пластичних матеріалів.

За формою скульптуру поділяють на два види: кругла скульптура — тривимірні об’ємні твори, доступні для огляду з усіх боків, — і рельєф. Якщо рельєфне зображення виступає над площиною менше, ніж наполовину свого об’єму, то це — низький рельєф, або барельєф; якщо ж більше, ніж наполовину, — це високий рельєф, або горельєф.

За призначенням скульптуру поділяють на монументальну (пам’ятники, монументи), монументально-декоративну (садово-паркова скульптура, скульптурне оздоблення будівель, декорації фонтанів тощо), станкову (наближені до реальних розмірів людського тіла статуї та погруддя, призначені для огляду з усіх боків) і скульптуру малих форм (невеликі скульптурні твори).

Стародавня Греція мала зпачпі поклади глини, мармуру, руд кольорових металів, зокрема міді. Перші скульптури майстри виготовляли з деревини та глини, згодом — із вапняку, мармзфу, міді, бронзи. Виразність художніх образів підсилювали розписом та інкрустацією.

Найбільш ранні скульптурні твори, що збереглися до наших днів, належать до архаїчної епохи. Це куроси — статуї оголених атлетів чи богів та кори — жіночі фігури в одязі. Вони вирізняються статикою, симетричністю, скованістю поз: руки витягнуті вздовж тіла, одна нога трохи попереду іншої, лише куточки вуст трохи підняті в усмішці.

Протягом наступних століть майстри намагалися передати у скульптурі гнучкість і рухливість людського тіла, красу пропорцій та одухотвореність обличчя.

Найвищого розквіту грецька скульптура, як і мистецтво загалом, досягла в епох}' класики й добу еллінізму. На ці періоди припадає злет творчості видатних майстрів Фідія, Мірона, Поліклета (V ст. до н. е.) та Скопаса, Праксителя, Лісіппа (IV ст. до н. е.). Вони оспівували прекрасне тіло людини як ідеал фізичної та духовної досконалості. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним.

Непересічним явищем у культзфі античності була хрисоелефан-тшша скульптура, яка потребувала значних матеріальних ресзфсів і коштовних та екзотичних матеріалів — рідкісної деревини, золота, слонової кістки. Така статуя складалася з дерев’яного каркаса, на який прикріплювали пластини зі слонової кістки (для зображення неприкритих одягом частин тіла) та карбованого золота (для зображення одягу, зброї, волосся). Відомими хрисоелефантинними статуями були роботи Фідія: Афіна Парфенос для Парфенона і Зове для храму в Олімпії.

Хрисоелефантинна скульптура — твори античного мистецтва, виконані з пластинок слонової кістки та золота.

ШЕДЕВРИ МОНУМЕНТАЛЬНОЇ СКУЛЬПТУРИ

Статую Зевса Олімпійського вважали одним із семи чудес світу. Вона була встановлена у храмі Зевса в місті Олімпія на півострові Пелопоннес. Статуя простояла майже 900 років і загинула під час пожежі в V ст. Однак численні описи в творах стародавніх істориків, письменників і мандрівників, археологічні знахідки (зменшені копії, зображення на монетах) дають нам уявлення про цей величний твір Фідія.

На масивному п’єдесталі стояв золотий трон, а на тропі царствеио

о

сидів могутній чотирнадцятиметровий Зевс. Його голову прикрашав оливовий вінок, обличчя облямовувала кучерява борода, з лівого плеча спадав плащ, прикриваючи частину ніг. У лівій руці Зевс тримав скіпетр, увінчаний орлом, а па простягнутій правій руці стояла богиня Ніка.

Фідій надшив свого Зевса людським благородством. Обличчя верховного бога було не лише строгим, а й добрим, поза втілювала велич, гідність і спокій. Оголені частини тіла були виконані зі слонової кістки; волосся, борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів.

Не менш знаменита хрисоелефантшша статуя роботи Фідія — Афі-на Парфенос — теж загинула в сив}' давнину.

 

Фігура богині стояла в головному залі Парфенона і була невимовно прекрасна. Скульптор працював над нею дев'ять років. У висоту статуя сягала близько 12 м. Урочистість образу богині підкреслювали пишно декоровані атрибути, виготовлені з листового золота. На голові — шолом, прикрашений фігурами сфінксів та грифонів. Лівою рукою Афіиа спиралася на щит, з обох боків якого були викарбувані міфологічні сюжети, а біля її ніг клубком згорнувся змій — символ афінської землі.

Гігантська 32-метрова статуя бога Геліоса — найяскравіший зразок монументальної скульптури епохи еллінізму. Цей витвір інженерного мистецтва, споруджений між 292 та 280 роками до н. е. на вході у гавань острова Родос, увійшов до переліку семи чудес світу під назвоїс «Колос Родоський».

 

Над статуею майже дванадцять років трудився учень Лісіппа Харес. На штучному пагорбі було споруджено три мармурові стовпи: на двох

стояли бронзові ноги гіганта, а на третій спиралися складки його плаща. Статую «збирали» з окремих деталей, закріплюючи їх залізними і кам;якими конструкціями: спочатку формували ступні, потім — литки і т. д. У міру просування вгору фігуру засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, земляний пагорб прибрали. За задумом майстра, голову Геліоса прикрашав вінець із семи сонячних променів, що розходилися в різні боки.

Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор’ю, однак проіснував він недовго. Приблизно через 50 років після створення внаслідок сильного землетрусу надламалися коліна статуї і вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч лежали па землі, поки в 977 році арабський намісник, який правив у той час на острові, продав їх на переплавку.

ІДЕАЛІЗМ ТА НАТУРАЛІЗМ ШЕДЕВРІВ АНТИЧНОЇ СКУЛЬПТУРИ

 

Статуя «Дискобол» — перша класична скульптура, що зображує людину в русі.

Талановитий скульптор Мірон утілив образ спортсмена, який приготувався метнути диск. Фігура юнака напівзігнута; мить — і він випростаються й диск полетить у повітря. Митець бездоганно передав анатомію тіла, підкресаив духовну і фізичну красу атлета, ім’я якого залишилося невідомим. Не зберігся й оригінал «Дискобола» — його слід загубився в Середні віки. Відомі численні римські копії цієї статуї, які знаходяться в музеях Рима, Мюнхена, Флоренції, Берліна.

На відміну від Міропа, його сучасник Поліклет зображував атлетів переважно в стані спокою. Прикладом с статуя «Доріфор», яку вважали еталоном чоловічої краси й іноді називали «Каноном Поліклета», оскільки в теоретичній праці з такою назвою скульптор виклав закон ідеальних пропорцій чоловічого тіла.

Юнак непорушно стоїть перед глядачем, проте його поза суттєво відрізняється від пози архаїчних куросів. Списоносець ледь зігнув одну ногу і переніс масу тіла на іншу. Завдяки цьому створюється враження, що він за мить зробить крок і зійде з постамента. Оригінал статуї був відлитий Із бронзи, але до нас дійшли тільки мармурові копії, виготовлені римлянами.

 

В епоху еллінізму скульптура залишалася невід’ємною частиною архітектурного оздоблення міст. Розвиток різноликих елліністичних держав на обширпій території, що охоплювала Грецію, Єгипет, Малу Азію, Північне Причорномор’я та Середою Азію, зумовив виникнення багатьох художніх шкіл у скульптурі. На передній план виходять нові центри творчості, що вирізняються патетикою і підкресленим драматизмом скульптурних зображень: Пергам, Александрія, Родос і Антіохія.

Одним із пайвеличпіших шедеврів доби еллінізму с, збережепа до наших днів мармурова статуя богині перемоги Ніки Самофракійської. Вона була споруджена на острові Самофракія приблизно в 220 — 190 рр. до н. е. на честь перемоги родоського флоту. Ім’я скульптора невідоме — ймовірно, він походив з Родоса.

 

Фігура богині встановлена па п'єдесталі, що нагадує ніс корабля: складається враження, ніби вона спускається на нього з небес. Статуя втілює гармонію і досконалість форм, навіть незважаючи на те, що вона досить пошкоджена і в неї немає голови та рук. Особливо приваблює природність рухів фігури та майстерно передане скульптором враження, ніби одяг розвівається під сильними поривами вітру.

Нині статуя зберігається в Дуврі (Париж, Франція).

Статуя Афродіти Мілоської (II ст. до и. е.) — ще один шедевр мистецтва елліністичної епохи. Прекрасно збережену скульптуру вродливої жінки з білосніжного мармуру знайшли в 1820 році на острові Мілос, який тоді належав Туреччині. Як свідчить напис, автора твору звали Агесапдр чи Александр — точно встановити не вдалося, бо кілька літер стерлося.

Майстер зобразив богиню кохання напівоголеною. М'які складки одягу підкреслюють красу і пружність жіночого тіла. Природності богині надає. посадка голови трохи вліво і вниз. Залежно від того, звідки дивитися на статую, вона здасться то гнучкою і рухливою, то спокійною та зосередженою.

Цікаво, що обидві руки Афродіта Міаоська втратила в результаті боротьби між турецькими і французькими моряками за право володіти нею. Перемогли французи, тому знахідка вирушила в Париж. Її помістили в окремому залі Луврського музею як один з найцінніших експонатів.

Афродіта Міаоська

Лаокоон

Характерною рисою елліністичного мистецтва було зображення тих аспектів реальності, яких висока класика вперто не помічала: потворність, абсурд, жорстокість, біль, страх. Прикладом такої роботи с скульптурна група «Лаокоон» (II ст. до и. е.) — три фііури, які відчай душно намагаються звільнитися від смертельних обіймів змій. Твір виконали родоські майстри Агссапдр, Афінодор та Полідор за сюжетом одного з міфів про Троянську війн}'. У «Лаокооні» яскраво втілено патетичний дух мистецтва еллінізму, його пристрасть до певної театральності.

СТАНКОВА СКУЛЬПТУРА

Станковій скульптурі, на відміну від монументальної, більше притаманні тонка психологічна характеристика і ретельне зображення форм. В античному мистецтві ці особливості якнайкраще втілились у скульптурних портретах епохи Римської імперії. Простота, реалістичність та яскрава індивідуальність таких портретів, імовірно, були зумовлені прагненням римлян зберігати вдома бюсти предків не як мистецькі твори, а як матеріальне втілення родовідної пам’яті. Щоб надати своїм роботам більшої виразності, римські скульптори почали вирізувати зіниці, а іноді й вставляти шматочки гірського кришталю. Цікаво, що до римлян таю прийоми майже ніхто не використовував.

Голова атлета. Римська копія, мармур

Скульптура доби грецької класики

Розгляньте зображення твору античної скульптури невідомого автора. Проаналізуйте скульптурний твір за питаннями (с. 35).

У роботі античного майстра втілено образ немолодого чоловіка, який заробляє, на життя кулачними боями. Скульптор у пай-дрібніших деталях передає, анатомію атае-та й риси його обличчя. Бос.ць відпочиває, після поєдинку. Він стомлено й навіть байдуже дивиться в бік арени, де, напевно, готується до виступу його черговий суперник. Ніс, вилиці, вуха й чоло атлета в кривавих ранах, оскільки в античній практиці кулачного бою основною мішенню було обличчя. На чоловікові немає, одягу — лише пов'язка на стегнах. Кисті рук захищають намотані кілька разів смужки грубої шкіри, а передпліччя охоплюють хутряні манжети.

 

Статуя кулачного бійця виготовлена з бронзи, а губи, рани й рубці на обличчі вкриті міддю. Також із міді були виконані крапці крові на правому плечі, передпліччі та стегні. Камінь, на якому сидить атлет, — сучасна копія, що імітує античний оригінал.

1. До якого виду скульптури належить зображений твір?

2. Яке призначення, на вашу думку, мала ця статуя?

3. Які засоби виразності використав у своїй роботі античний майстер?

4. Визначте, до якої епохи античного мистецтва відноситься дана скульптура. Доведіть свою думкз'.

5. Розкажіть про свої враження від твору стародавнього майстра. Яка музика, на вашу думку, може «озвучити» що скульптуру?

Перегляньте відеофрагмеит і здійсніть віртуальну мандрівку музейними залами, в яких експонуються оригінальні скульптурні твори античності. Обговоріть з однокласниками свої враження від подорожі. Спробуйте виліпити з пластиліну скульптуру малої форми в античному стилі. Придумайте своєму твору назву і презентуйте його друзям.

ЖИВОПИС АНТИЧНОСТІ

В епоху високої класики інтенсивно розвивався й давньогрецький живопис, переважно монументальний. На жаль, підтвердженням цього с хіба що описи античних письменників, а самі твори майже не збереглися. Відомим художником того часу був Полігнот, який працював у

Дельфах та Афінах. Вагомий внесок у розвиток живопису другої поло-вили V ст. до п. е. зробив Алоллодор. Його ім’я пов’язане з досягненнями в моделюванні об’єму за допомогою світлотіні. А учень Аполло-дора Зевксіс першим почав розробляти принципи передачі повітряної та лінійної перспектив.

Що ж до живопису Стародавнього Риму, то найбільш вражаючі картини, які дійшли до пас, були знайдені на стінах житлових будинків та громадських споруд .у Помпеях — місті, що загинуло під шаром вулканічної лави й тому зберегло для нащадків справжні шедеври. Ці фрески демонструють майстерне зображення форми та об’ємності тіла людини засобами світлотіньового моделювання, використання багатої палітри й ефекту «обману зору». Також неабияких висот римляни до-сягли в мистецтві мозаїки, створюючи картини з великої кількості дрібних кольорових камінчиків, занурених у вапно.

ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Античне мистецтво залишило нам величезну кількість чудових зразків вазопису — орнаментального чи образотворчого декоративного розпису посудин із обпаленої глини, які відігравали надзвичайно важливу роль у житті стародавніх греків. Посудини були різноманітними за формою та призначенням: амфори — для зберігання вина й олії, кратери — для змішування вина з водою, піксиди з кришками у вигляді фігурок тварин або птахів — для пахощів, ойнохої — глечики з фігурними вінцями для розливання вина під час бенкетів тощо.

У вазописі виділяють чотири основні стилі: геометричний, оріспта-лізуючий, чорнофігурний та червонофігурний.

Геометричний стиль виник в Афінах у IX ст. до н. е. і являв собою поєднання в розписі геометричних елементів. На вазах такий орнамент зазвичай розташовували смугами й наносили темно-коричневим лаком по жовтому тлу глини.

Для орієнталізуючого стилю, що набув значного поширення в VII ст. до н. е., характерні запозичені з Близького Сходу мотиви із зображеннями грифів, сфінксів і левів, причому будь-який вільний проміжок заповнювався малюнком. Основним центром виготовлення кераміки в цьому стилі був Коринф.

Чорнофігурний стиль — один з основних у декоруванні античних ваз. Чорні фігури та орнаменти чіткими силуетами вирізнялися на природном}' червоному тлі глини. Для передачі дрібних деталей чорну фарбу зішкрябували до кольору поверхні. Основними центрами цього стилю був спочатку Коринф, потім — Афіни, а особливої популярності він набув близько VI ст. до н. е. (хоча існують зразки, датовані ще II ст. до н. е.).

Червонофігурний стиль з’явився приблизно в 530 р. до н. е. в Афінах і проіснував до кінця III ст. до н. е. Художники почали зафарбовувати чорним кольором тло, залишаючи фігури в кольорі самого виробу й домальовуючи деталі.

Власне кажучи, вазопис можна вважати своєрідною формою давньогрецького живопису. Вій дійшов до нас у вигляді намальованих на глечиках та амфорах сюжетних сцен, що стали основним джерелом інформації про спосіб життя стародавніх греків.

Давньогрецьке ювелірство витримало випробування часом і стало ще однією славною сторінкою в історії античного мистецтва. Стародавні майстри використовували золото, срібло та їх сплав — електр і оздоблювали ювелірні вироби багатим та вишуканим декором. За бажанням замовника, коштовні прикраси могли містити орнаментальні або сюжетні композиції чи їх комбінації. У своїх творах ювеліри часто втілювали міфологічні образи, використовували флористичні й анімалістичні мотиви, а також зображували побутові сцени.

 

Унікальним свідченням високої майстерності античних ювелірів є пам'ятка культури світового значення з кримського кургану Куль-Оба — скроневі підвіски з Афіпою, виготовлені на замовлення скіфського володаря. У цій роботі використана техніка філіграні, якою славились тільки афінські майстри. Зразком для обличчя богині на скроневих підвісках слугував образ Афіни Парфеиос, утілений Фідіом.

Розгляньте зображення давньогрецьких прикрас. Чим, на вашу думку, вони відрізняються від сучасних ювелірних виробів?

 

На думку багатьох учених, давньогрецький театр виник з обрядів, присвячених богу родючості, виноградарства й виноробства Діошсз'. Історик Плутарх писав, що в 534 р. до н. е. чоловік на ім’я Фсспід показав спектакль — діалог актора, який виконував роль Діопіса, й хору. Відтоді театральні вистави стали неодмінною складовою подібних святкувань.

Розквіт античного театру припадає па V ст. до н. е. Саме в той час творили видатпі поети-драматурги — Есхіл, Софокл та Евріпід. Персонажі їхніх трагедій, написаних на основі давньогрецьких міфів, — Едіп, Антигопа, Прометей — стали вічними образами світового сценічного мистецтва. До наших днів дійшли також комедії Арістофана.

Тип театральної споруди в Стародавній Греції склався під впливом кліматичних умов та рельєфу. Глядачі розміщувались на схилах пагорбів, а внизу, па галявині, виступали актори. Перша будівля театру — театр Діоніса — з’явилася наприкінці VI ст. до н. е. в Афінах. Афінський театр міг з'містити до ЗО тисяч глядачів. У добу античності то.атпи маля більшість великих міст.

У давньогрецькому суспільстві театр вважали справою державної ваги, тому за організацію вистав відповідала найвища посадова особа міста, Ця людина видавала дозвіл на постановку п'єси і визначала, хто з багатих містяп візьме на себе матеріальні витрати. Спектаклі тоді грали тричі на рік, організовуючи їх як змагання авторів п’єс та акторів. До слова, жіночі ролі в грецькому театрі виконували чоловіки. Зазвичай п’єсу ставили тільки раз і дуже рідко повторювали. Вистави були платними, але біднякам видавали спеціальні кошти. «Квитками» слугували бронзові або свинцеві круглі жетони, на яких зазначався тільки сектор, як тепер трибуни стадіону.

Сценічне мистецтво Стародавнього Риму розвивалося під впливом грецького театру та народних уявлень. Самобутнім римським театральним жанром були міми — побз'тові комічні сценки, яга включали діалоги, спів, музику і танці. Пізніше почали ставити комедії і трагедії за грецьким зразком. У Римі вперше виникли професійні акторські трупи і камерні театральні вистави.

Розгляньте схему давньогрецького театру. Поміркуйте, чим античний театр відрізняється від споруд сучасних українських театрів.

МОДА АНТИЧНОСТІ

 

 

Визначальною рисою античної моди було те, що одяг не кроїли і не зшивали: тканину призбирували вертикальними складками, вигідно підкреслюючи природні лінії тіла, і скріплювали застібками. Найбільшого поширення набув хітон — подібний на сорочку одяг, скріплений на плечах і підв’язаний поясом. Короткі хітони носили простолюдини, воїни і молодь, а довгі — жінки, люди похилого віку й аристократи. Тканини виготовляли з овечої шерсті та льону і прикрашали вишивкою, каймою. Важливе значення мав колір: у біле вдягалася лише аристократія, а серед інших прошарків населення були популярними зелений, сірий та коричневий кольори. Поверх хітона аристократи носили фарос —

плащ із дорогого єгипетського полотна красивого пурпурового кольору. Сандалії з переплетених ремінців па шкіряній підошві взували для виходу на вулицю, а вдома і багаті, і бідні ходили босі.

 

Б епоху класики з явився повни вид верхнього одягу — хламіс, який використовували для верхової їзди та під час подорожей. У негоду і для захисту від сонця до такого плаща надягали капелюх — піл ос.

Від V ст. до н. е. чоловіки почали носити коротке волосся, а мода на борідки виникла в часи правління Олександра Македонського. Серед жінок популярними були і складні зачіски з вишуканими вузлами й косами, які закріплювались гребеними, вінками та стрічками, і довге, красиво завите волосся, що вільно спадало на плечі

 

Греки полюбляли лазні та купальні з масажем, ароматичні есенції. В Афінах навіть було налагоджено виробництво парфз'мів.

Значної популярності набуло мистецтво нанесення на обличчя засобів для поліпшення зовнішнього вигляду — комотика. Афінянки застосовували гіпсові білила для шкіри, підводили очі й брови сурмою, фарбували волосся. У гардеробах багатих жінок були гарно оздоблені ручні дзеркала, віяла, парасольки для захистз' від сонця, пояси з коштовних металів, шпильки із золота й слонової кістки, намиста, браслети і персні.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Вона звучала під час весіль, війн, похоронів, була невід’ємною частиною релігійних свят і театральних вистав. У ті часи існували спеціальні колегії (об'єднання) співаків, музикантів, танцюристів. Поширеними музичними інструментами були щипкові: ліра та її різновиди — формінга, кіфара; ду-хові: авлос, флейта Пана; ударні: тимпан, кимвал. До наших днів

давньогрецька музика дійшла лише у вигляді невеликих фрагментів нотних записів, виконаних грецькими і фінікійськими літерами. Це — музика до пісні з драми «Орест» Евріпіда і два гімни, присвячені Аполлону (138 і 128 по. до її. с.).

Музика Стародавнього Риму розвивалася під впливом давньогрецької культури, проте мала й деякі особливості. Так, у римському театрі найпоширенішим жанром була пантоміма, яку викопував танщорист-соліст під мелодії оркестру й одноголосий хоровий спів. Поетичні твори часто звучали під акомпанемент струнних інструментів. А ще римляни полюбляли влаштовувати музичні змагання, в яких брати участь представники всіх соціальних прошарків сз'спільства.

• Які види скульптури були найбільш популярними у Стародавній Греції та Стародавньому Римі?

• Назвіть характерні риси скульптури різних епох античного мистецтва.

• Наведіть приклади шедеврів античної скульптури. Які з цих творів вас найбільше вразили?

• Що ви знаєте про античний живопис і декоративне мистецтво?

• Чим був знаменитий давньогрецький театр? Опишіть особливості тогочасних театрачьних споруд.

• Що ви дізналися про музичне мистецтво античності?

• Охарактеризуйте моду античності. Поміркуйте, які риси античного стилю присутні в сучасній моді.

Створіть узагальнену таблицю характерних особливостей античного стилю за видами мистецтва.

 

Це матеріал підручника Мистецтво 8 клас Кондратова

 

Категорія: Мистецтво

Автор: admin от 14-11-2016, 20:23, Переглядів: 12790