Кримінальна журналістика "по поняттям". Замість вступного слова » Народна Освіта


Народна Освіта » Кримінальна журналістика » Кримінальна журналістика "по поняттям". Замість вступного слова






Кримінальна журналістика "по поняттям". Замість вступного слова

ЖУРНАЛІСТИКА «ПО ПОНЯТІЯМ»

Одного дня, випадково, я натрапила в Інтернеті на повідомлення, надруковане в газеті «Україна Молода» ще в жовтні 2006 року. Від прочитаного я сповнилася невимовної радості. Цитую: «Одеса стане першим містом в Україні, де буде реалізовано проект «Школи кримінальної журналістики», започаткований об’єднанням журналістів «Право слова», юридичним інститутом Національного університету внутрішніх справ України і громадською організацією «Патріот»...

Одесу та Київ, де я живу, відділяють такі довгі п’ятсот кілометрів, тому про роботу цієї школи я дізналася з Інтернету лише три роки поспіль, в процесі написанні цієї книги. І подумала тоді: рахунок 1:1. Вони не знали про те, що я вже десять років викладаю кримінальну журналістику в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, і думали, що перші. А я не знала, що вони, ще три роки тому запровадили в науковий обіг словосполучення «кримінальна журналістика», яке функціонує на рівні побутової мови в середовищі журналістів. Дуже дякую за це одеситам. Раніше чомусь усім здавалося нечемним ставити два слова поруч: «кримінал» і «журналістика». На думку багатьох, таке поєднання слів вказує на те, що кримінальна журналістика обслуговує інтереси криміналу або сама є частиною кримінальних взаємовідносин. І Іонною мірою так воно і є... Тому евфемізм на кшталт «кримінальна проблематика» виглядає більш нейтрально. Слово «проблематика» взагалі є універсальним наукоподібним «поліролем»...

Студенти оптимізують мову. Інколи в коридорах можна почути: «Ти куди записався?» (себто, яку спеціалізацію обрав). Відповідь: «На кримінал!»... Вони уперто пишуть в своїх заліковках «Криміналістика» або «Кримінологія», а я вкотре пояснюю, що мої курси не мають ніякого відношення ні до першого, ні до другого в своєму чистому вигляді. Моє глибоке переконання: майбутнім журналістам не потрібно викладати курси з теорії кримінального права, кримінального процесу, пенітенціарії, теорії призначення покарань, кримінології, криміналістики, судової медицини тощо. Студентам-журналістам потрібен цікавий мікс з усіх цих дисциплін, який допоможе їм зануритися в цю проблематику, не потонувши в ній, але разом з тим заразить їх «бацилою криміналу» на все життя. До того ж, набір необхідних знань убезпечить їх в майбутньому від численних халеп, до яких вони можуть втрапити, маючи справу з представниками - байдуже - чи то кримінального світу, чи то правоохоронних органів. І ті, й інші є однаково небезпечними для журналіста.

Звісно, дана книжка, що містить, по суті, п’ять лекцій, не відображає повного спектру тем, які я розкриваю на лекціях протягом другого, третього і четвертого курсів, викладаючи «кримінал».

Школа кримінальної журналістики на базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка вже має свою історію.

2000 року я запропонувала доповнити навчальні плани Інституту новим спецкурсом - «Боротьба зі злочинністю та журналістика» (обгрунтування містилося в кандидатській дисертації Порфімович

O.J1. Проблеми координації діяльності засобів масової інформації та правоохоронних органів України (за матеріалами вітчизняної преси періоду незалежності). - Київ, 2000 рік, - 210 с.). Таке доповнення, головним чином, пояснювалося підвищеним інтересом до зазначеної проблематики через зникнення журналіста Г.Гонгадзе та численними журналістськими розслідуваннями цієї справи. Спецкурс нараховував 14 тем: «Місце правоохоронних органів у системі політичної організації держави», «Прокуратура України», «Служба безпеки України», «Міліція України», «Внутрішні війська», «Боротьба з корупцією в Україні», «Боротьба з міжнародною злочинністю», «Журналісти як учасники кримінального процесу», «Соціальний захист працівників правоохоронних органів», «Координуючі та наглядові органи в системі внутрішньої національної безпеки України», «Судова влада в Україні», «Депутатські слідчі комісії», «Центри зв’язків з громадськістю в правоохоронних органах», «Кримінологія, криміналістика, юридична психологія, правова статистика - наукова база журналіста-правознавця».

Згодом даний спецкурс було тематично трансформовано, оскільки деякі теми перестали бути актуальними, а деякі розрослися в цілі спецкурси.

Пізніше до цього спецкурсу додався ще один - «Світ криміналу і мас медіа» (викладається на третьому курсі), а потім ще один - «Кримінальна проблематика в ЗМІ» (викладається на четвертому курсі). Незабаром було вирішено в контексті нормативного курсу «Проблематика засобів масової комунікації» зробити спеціалізацію «Кримінальна проблематика», яка також обиралася студентами за бажанням (викладається на другому курсі).

Входження до «ери» Болонської конвенції вимагало поділу курсів на складові - модулі. Тепер нормативний курс «Проблематика ЗМК (кримінологічна)» передбачає модулі «Злочинність», «Особа злочинця», «Злочин» та «Види злочинів». Кожен з модулів поділяється на змістові модулі, останні, в свою чергу - на окремі теми. До спецкурсу «Світ криміналу і мас медіа» включено лише один модуль - «Покарання», який також поділено на кілька змістових модулів. Спецкурс «Кримінологічна проблематика в ЗМІ» включає модулі «Розслідування злочинів (Криміналістика)», «Правоохоронні органи» та «Профілактика та попередження злочинності», поділені також на змістові модулі та окремі теми. Таким чином, студенту пропонується з року в рік поглиблювати свої знання з проблематики, що його цікавить. Логіка всіх курсів вибудована за принципом: від злочинності (як явища) - до особи злочинця та окремого злочину; від окремого злочину - до видів злочинів та покарання за них; від злочинності - до методів та форм боротьби з нею; від методів та форм боротьби - до інституцій, до функцій яких входить ця діяльність.

Багато хто плутає кримінальну журналістику з журналістикою розслідувальною. Ці поняття можуть збігатися, але не є тотожними. Наприклад, журналіст веде журналістське розслідування на предмет того, кому була вигідною смерть розстріляного днями кримінального авторитета, і які перерозподіли в кримінальному світі на нас чекають найближчим часом. Обравши таку тему, журналіст суміщає начебто два види активності - і журналістське розслідування готує, і занурюється в кримінальну тематику. Але журналістське розслідування можна зробити і на тему того, чому так нерегулярно вивозитися сміття з подвір’я. Це не матиме жодного стосунку до «криміналу». Тому різниця між суто кримінальною журналістикою та журналістським розслідуванням є. Хоча тих, хто не бачить відмінностей, зрозуміти можна. На жаль, ступінь криміналізації нашого суспільства є настільки високим, що питома вага кримінальних новин у щоденних випусках, почасти, сягає сімдесяти відсотків.

Не виключено, що за історією про не вивезене вчасно сміття стоїть... кримінал?..

Давати дефініцію кримінальної журналістики я не збираюся. Я не маю такого хоббі - вішати на все дефініції, наче ярлики, а потім вступати в наукові та квазінаукові дискусії на предмет слушності чи не слушності таких дефініцій. Тим більше, що кримінальна журналістика давно існує, як явище, а тому тим, хто в ній працює, не стане ні жарко, ні холодно від того, буде така дефініція прописана, чи ні. Найкращим поясненням, що таке кримінальна журналістика, на мій погляд, є висловлювання львівського кримінального авторитета старої формації, держателя воровського общака Ігоря Ешеровича Френкеля (цитую за журналістом Омаром Узарашвілі, який особисто чув цю фразу): «Злодій має красти, мєнт його ловити, а журналіст про це писати. І тоді все буде за правилами».

Кримінальна журналістика - це коли за правилами.

Автор: admin от 28-06-2013, 15:45, посмотрело: 2164