Сенсорні системи, або аналізатори. Загальна характеристика сенсорних систем: слухова, зорова, сенсорна система нюху та смаку
Загальна характеристика сенсорних систем
Сенсорна система — це система організму, що забезпечує сприйняття й перероблення інформації про зміни довкілля та стан внутрішньо- |
го середовища організму. Органи, які сприймають інформацію й передають у вищі відділи, називаються аналізаторами. |
Сенсорні системи людини та їх аналізатори |
Структура сенсорної системи
Рецептори формують периферичний відділ аналізатора. Це спеціальні органи та клітини, здатні сприймати специфічну інформацію, а також трансформувати енергію подразнення в електричний імпульс і таким чином передавати інформацію. Нервове волокно та провідникові шляхи спинного мозку утворюють провідниковий відділ аналізатора. Здатні передавати виниклі в рецепторах нервові імпульси до центральної нервової системи. |
Підкіркові центри й зони аналізаторів на корі великих півкуль формують центральний відділ аналізатора. Він є головним сенсорним відділом, де обробляється отримана інформація та формується відповідь. До центрального відділу належать сенсорні зони асоціативної кори великих півкуль (зорова, слухова, смакова, нюхова, загальної чутливості). |
Загальний принцип роботи сенсорних систем
Слухова сенсорна система
Будова слухового аналізатора
Слух є функцією організму, яка забезпечує сприймання звуку. Звук — це коливання частинок, що складають середовище |
Для звуку характерні сила (амплітуда коливань), частота (кількість періодичних коливань) і тембр або звуковий спектр (додаткові періодичні коливання) |
Органом, здатним сприймати звуки, є вухо. Людське вухо сприймає звуки з частотою від 40 до 20 000 Гц. Із віком чутливість до високих звуків зменшується |
Характеристика слухового аналізатора
Вид органа слуху |
Будова |
Функція |
Складається з вушної раковини й зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина: — утворена еластичним хрящем, вкрита шкірою; — має характерні закрути, необхідні для спрямування звукових коливань у слуховий прохід. Зовнішній слуховий прохід: — має вигляд трубки, вистеленої шкірою; — шкіра вкрита тонкими волосками; — у просвіт проходу відкриваються протоки залоз, що секретують вушну сірку; — межує із середнім вухом, на межі розташована барабанна перетинка (тонкий пружний шар шкіри) |
Уловлювання та спрямування звукових коливань у просвіт слухового проходу Волоски й секрет залоз (вушна сірка) перешкоджають потраплянню мікроорганізмів у середнє вухо Передача звукових коливань у середнє вухо |
|
Порожнина, відокремлена від зовнішнього вуха барабанною перетинкою, а від внутрішнього — перетинкою овального вікна. У порожнині середнього вуха розташовані слухові кісточки, з’єднані рухомими суглобами: молоточком, стремінцем і коваделком. Порожнина середнього вуха заповнена повітрям і сполучена з носоглоткою слуховою трубою |
Ідентифікація звуку. Захист від перепадів атмосферного тиску |
|
Кістковий лабіринт, розташований у скроневій кістці. У лабіринті є завитка, півколові канали та при-сінок. Завитка та присінок беруть участь у передачі звуку. Основа завитки звернена до внутрішнього слухового проходу. Усередині кісткової капсули розташовані дві мембрани — базилярна та рейснерова, що ділять завитку на три частини: верхню, середню й нижню. Верхня частина — сходи присінка, нижня — барабанні сходи, середня — завиткова протока. Верхня й нижня частини заповнені перилімфою, середня містить ендолімфу. На базилярній мембрані розташований апарат звукосприймання — спіральний орган, що містить звукові рецептори, які передають збудження волокнам слухового нерва, а потім — у слухову зону кори півкуль. Півколові канали та ділянка присінка є частиною апарату рівноваги |
Передача звуку у вищі відділи центральної нервової системи |
Схема поширення звукових хвиль
Будова отолітового апарату
У разі зміни положення тіла волоскові (рецепторні) клітини переміщуються і своїм тиском подразнюють інші рецепторні клітини; отриманіімпульси передаються в кору великих півкуль.
У відповідь рефлекторно змінюються тонус м’язів і положення тіла в просторі.
До периферичної частини зорового аналізатора належать очне яблуко та допоміжний апарат ока, розташовані в ділянці очниці черепа. |
Око є парним органом, має кулясту форму з більш опуклою передньою частиною. |
Зорова сенсорна система
До периферичної частини зорового аналізатора належать очне яблуко та допоміжний апарат ока, розташовані в ділянці очниці черепа.
Око є парним органом, має кулясту форму з більш опуклою передньою частиною.
Будова зорового аналізатора
Будова очного яблука
Відділ органа |
Будова |
Функція |
Наружна оболонка |
||
Фіброзна оболонка: |
Фіброзна оболонка є непрозорою капсулою, утвореною сполучною тканиною. Має два відділи: задній — склеру — і передній — рогівку |
|
— білкова оболонка (склера) |
Утворена щільною волокнистою сполучною тканиною. У шарі тканини переплетені колагенові й еластичні волокна |
Захищає внутрішнє ядро ока, зберігає його форму |
— рогівка |
Утворена сполучною тканиною, позбавлена кровоносних судин. Є прозорою й має високі світлозаломні властивості |
Пропускає та заломлює промені світла, захищає око від механічних, хімічних ушкоджень, мікроорганізмів |
Відділ органа |
Будова |
Функція |
Середня оболонка |
||
Судинна оболонка: |
Судинна оболонка багата на кровоносні судини. Складається з власне судинної оболонки, війкового тіла й райдужної оболонки |
Живлення очного яблука, сприйняття й передача світла до кришталика |
— райдужна оболонка |
Райдужка містить пігментні клітини, де розташований пігмент, що визначає колір очей. У центрі райдужки є отвір — зіниця. Навколо зіниці розміщені кругові м’язи, внаслідок скорочення яких зіниця звужується. Вона змінює свій діаметр рефлекторно, залежно від інтенсивності освітлення |
Пропускання світла |
— війкове тіло |
Розташовується в передній частині судинної оболонки. Складається з м’язів і зв’язок, до яких прикріплена капсула кришталика. М’язи війкового тіла змінюють кривизну кришталика |
Зміна кривизни кришталика |
— власне судинна оболонка |
Займає задню частину очного яблука. Багата на кровоносні судини. Містить чорний пігментний шар, що поглинає світло |
Живлення очного яблука й поглинання світла |
Внутрішня оболонка |
||
Світлочутлива сітківка |
Сітківка містить світлочутливі рецептори: палички та колбочки. Центр сітківки більше заповнений колбочками, периферія — паличками (жовта пляма). Світлочутливі клітини — палички та колбочки — здатні перетворювати енергію світла в енергію нервового імпульсу й у такий спосіб передавати збудження у вищі відділи головного мозку |
Колбочки сприймають колір, форму та деталі об’єкта, забезпечують денний зір. Палички сприймають форму й забезпечують зір за умов слабкого освітлення |
Ядро очного яблука |
||
Кришталик |
Є прозорою еластичною двоопуклою лінзою. Розташований за зіницею. Судини й нерви відсутні. Занурений у капсулу, сполучену з війковим тілом. Скорочення цих м’язів приводить до зміни кривизни кришталика |
Заломлює світлові промені, що входять в око, і фокусує їх на сітківці. Змінюючи кривизну, кришталик забезпечує «далекий» і «короткий» («ближній») зір |
Склисте тело |
Заповнює всю порожнину очного яблука за кришталиком. Має вигляд зовсім прозорої желеподібної маси, не має кровоносних судин |
Має світлозаломну здатність, підтримує внутріш-ньоочний тиск |
Водяниста волога |
Між кришталиком і райдужкою розташована задня камера ока, між рогівкою і райдужкою — передня камера. Водяниста волога заповнює порожнини камер |
Підтримує форму ока завдяки гідростатичному тиску водянистої вологи та склистого тіла |
Зоровий нерв |
Фоторецептори сполучаються з нервовими клітинами, потім — із нервовим волокном (зоровим нервом). Місце виходу зорового нерва із сітківки називається сліпою плямою, бо воно позбавлене фоторецепторів |
Передача зорової інформації в зорову кору великих півкуль |
Характеристика допоміжного апарату ока
Відділ |
Будова |
Функція |
Слізний апарат: — слізна залоза; — слізний мішок; — носослізний канал |
Слізна залоза розташована у верхньому зовнішньому кутку орбіти. Протоки слізної залози виходять у слізний мішок. Носослізним каналом сльоза потрапляє в носову порожнину |
Сльоза постійно омиває очне яблуко, не даючи рогівці пересихати. Слізна рідина містить речовину з бактерицидною властивістю |
Руховий апарат |
Утворений посмугованими м’язами. До його складу належать косі та прямі м’язи ока |
Рух очного яблука в очниці |
Брови |
Брови — це волосся, що росте над очима |
Захист очей від поту |
Повіки |
Є шкірними складками з віями. Повіки здатні стулятись і розтулятись |
Моргання, що є безумовним рефлексом, захищає рогівку від вітру, пилу, дрібних частинок |
Кон’юнктива |
Утворена сполучною тканиною. Вкриває внутрішню частину повіки й передній відділ очного яблука |
Зменшує тертя між повікою та очним яблуком під час моргання |
Схема утворення зображення на сітківці
Сенсорна система нюху та смаку
Будова нюхового аналізатора
Органом нюху є ніс. На слизовій оболонці носа розташовані хімічні рецептори, здатні вловлювати мінімальні концентрації речовини й ідентифікувати її.
Слизова оболонка носової порожнини містить нюхові клітини трьох типів — сенсорні, підтримувальні та базальні. Довгі відростки нюхових клітин є складовою частиною нюхового нерва. Подразник у вигляді частинок запашних речовин потрапляє на нюхову клітину,
активує її, енергія подразнення перетворюється в нервовий імпульс, який по нюховому нерву потрапляє в нюхову зону скроневої частки кори.
Органом нюху є ніс. На слизовій оболонці носа розташовані хімічні рецептори, здатні вловлювати мінімальні концентрації речовини й ідентифікувати її. Слизова оболонка носової порожнини містить нюхові клітини трьох типів — сенсорні, підтриму-вальні та базальні. Довгі відростки нюхових клітин є складовою час |
тиною нюхового нерва. Подразник у вигляді частинок запашних речовин потрапляє на нюхову клітину, активує її, енергія подразнення перетворюється в нервовий імпульс, який по нюховому нерву потрапляє в нюхову зону скроневої частки кори. |
Смакові рецептори (периферичний відділ смакового аналізатора) здебільшого розташовані на поверхні язика, а також на слизовій оболонці щік і піднебіння. Рецептори розташовані в смакових цибулинах. Кожна цибулина містить 30— 80 рецепторних клітин. На язику смакові цибулини входять до скла- |
ду грибоподібних сосочків. Подразнення у вигляді хімічних сполук активують смакові рецептори, що передають збудження нервовими волокнами в сенсорну зону кори великих півкуль. Язик має чіткі межі смакової чутливості до певного типу смаку. |
Автор: admin от 14-06-2013, 13:46, Переглядів: 40902