Сучасна українська література

Поняття сучасної літератури умовно охоплює художні процеси остан­ніх двох десятиліть. Важливими віхами у формуванні новітніх естетичних орієнтирів та нового світобачення стали Чорнобильська катастрофа, розпад Радянського Союзу та проголошення 24 серпня 1991 року державної неза­лежності України. Осмислення трагедії Чорнобиля було важливим поштов­хом до змін та переосмислення попередніх ідейно-художніх орієнтирів. На­ша література завжди прагнула бути з народом, відгукуватись на його болі і страждання, тож катастрофа змусила митців відійти від офіційних вказівок влади й повернутися до загальнолюдських проблем. Художнім осмисленням цієї трагічної події стали, зокрема, «Чорнобильська Мадонна» І. Драча, по­вість «Чорнобиль» Ю Щербака, роман «Марія з полином у кінці століття»

В. Яворівського.

Кризові події 80-х років XX століття з усією повнотою виявили нездат­ність тоталітарної комуністичної влади Радянського Союзу ефективно вра­ховувати потреби людини, вони розкрили фальш і лицемірство культурної політики, шо орієнтувалася на метод соціалістичного реалізму в літературі й мистецтві. Стало очевидним, що література соціалістичного реалізму ві­дірвалася від потреб людини й народу, перетворилася на казенне, офіційне мистецтво.

Українські митці слова взяли активну участь у розгортанні боротьби за національно-культурне відродження. Розпад тоталітарного Радянського Со­юзу і проголошення 1991 року державної незалежності України скасували штучні обмеження в розвитку культури й мистецтва. Творча свобода прине­сла в літературне життя нові віяння. Почали з'являтися літературні органі­зації та групи. Як своєрідна альтернатива створеній у радянські часи Спілці письменників України 1997 року постала Асоціація українських письменни­ків, діяли літературні групи й об’єднання «Бу-Ба-Бу», «Лугосад», «Пропала грамота», «Червона фіра» та ін. Сьогодні українська література надолужує втрачене за роки тоталітаризму. Збагачується її жанрове, стильове розмаїття, осмислюються нові теми, активно розвиваються поезія, проза, зокрема й та, що орієнтується на молодіжну читацьку аудиторію.

В сучасній літературі співіснують і часто досить плідно співпрацюють письменники, що належать до різних літературних поколінь. Розмаїтість мистецького процесу не дозволяє запропонувати однозначної чіткої кла­сифікації за стильовими течіями та ідейно-естетичними орієнтирами. 1 це зрозуміло: сласна література — явище, яке перебуває в постійному русі, розвитку, вона змінюється, еволюціонує. Потрібна часова відстань, щоб здій­снити її всебічний опис і характеристику, — це, безперечно, буде зроблено за кілька десятиліть, коли відійдуть суб'єктивні оцінки й настане час для її об’єктивного осмислення. На сьогодні, можливо, найбільш прийнятним є поділ письменників за літературними поколіннями та стильовими пріо­ритетами. Літературним поколінням заведено вв;іжати групу митців слова, які народилися приблизно в один час, мають схожий культурний і життєвий досвід і так само приблизно в один час реалізували свій творчий потенціал. Представники літературного покоління, звичайно, відзначаються неповтор­ною індивідуальністю, однак, водночас, мають певну світоглядну і стильову спільність, виражену на рівні тем, проблематики, мотивів, образності творів.

У сучасному літературному процесі ще досить помітне місце посідають представники покоління «шістдесятників» — Л. Костенко, Вал. Шевчук, Д. Павличко, І. Драч та ін. Сформовані в мистецькому плані за часів так званої «хрущовської відлиги», вони багато зробили для утвердження ідеа­лу суверенної вільної особистості, піднесення національної самосвідомості, посилення інтересу суспільства до національної історії та культури. Поряд із «шістдесятниками» сьогодні в літературі заявляють про себе представни­ки «сімдесятництва» (С. Майданська, Н. Білоцерківець, Л. Тарак, М. Шев­ченко та ін.), «вісімдесятники» (Ю. Винничук, Ю. Андрухович, В. Неборак,

О.  Ірванець та ін.), «дев’яностники»- (Т, ІІрохаськи, І. Лндрусяк, Р. Кухарук,

С.  Жадан та ін.). До літератури приходять молоді талановиті письменники, так звані «двотисячники» — С. Пиркало, Н. Сняданко, Л. Дереш, Т. Маляр- чук, І, Карпа, Т. Антипович та ін.

Епоху, в межах якої розвивається сучасна українська література, визна­чають як постмодерну. Явище постмодернізму (лат. post — префікс, що позна­чає наступність, фр. modern — сучасний) представлене не лише в літературі, а й у мистецькому та культурному житті загалом. Постмодерній літературі властиві пошук та експериментаторство. З’являються нові жанрові форми на межі власне літератури и публіцистики. Набувають все більшої актуальності «другорядні» жанри -  есе, мемуари, коментарі, трактати. Тексти постмодер- них творів відзначаються цитатно-пародіішнм багатоголоссям, алюзійністю, нони часто відсилають читача до інших текстів. Постмодернізм широко ви­користовує ігрові прийоми. В українськііі культурі особливість постмодерної ситуації полягає в її протиставленні радянському тоталітаризмові. Важливу роль український постмодернізм відіграє в осмисленні колоніального мину­лого, розвінчуванні його авторитетів, стереотипів та догм.

Постмодернізм — це тип культури й літератури, який об’єднує різні стилі й стильові течії, не віддаючи жодному з них переваги. Він підкресле­но демократичний, бо орієнтується на попит конкретного споживача мис­тецького продукту. Звідси — стирання чітких меж між елітарним І масовим мистецтвом. Постмодерна література — це література, яка великою мірою за­лежна від читача, його мистецьких інтересів і очікувань. Український читач сьогодні ще переживає період звільнення від залишків тоталітарної ідеології, тож цим обумовлений значний запит на літературу, яка б в іронічному, ігро­вому плані розкривала фальш подвійних стандартів радянської системи та її пережитків. Маючи схильність до викритт» фальшивих авторитетів, постмо­дернізм водночас не суперечить національному в мистецтві.

Об'єднуючи різні покоління, шо сповідують власні ідейно-художні цін­ності, сучасна українська література має досить розгалужену стильову палі­тру, У ній у постмодерне ціле об’єдналися ті митці, котрі реалізують у своїх пошуках принципи неонародництва, неомодернїзму і власне постмодернізму як певного стилю.

Можливо, найбільш помітним у сучасній українській літературі є власне постмодерний стиль, що нерідко виходить поза межі суто словесного мисте­цтва. Hc лише літературний епатаж, але й особлива публічна поведінка за­звичай відрізняє представників ностмодерної течії. Від ігрового, іронічного словесного самовираження митці-постмодерністи в окремих випадках пере­ходять до публічних театралізованих акцій, влаштовують загальноукраїнські тури для пропаганди своїх поглядів і поширення книжок. Вони нерідко звер­таються до жанрів масової літератури — детективу, трилера, анекдоту.

У зв’язку з українським постмодернізмом найперше слід згадати так званий «станіславівський феномен» — творчість письменників, пов'язаних тією чи іншою мірою з Івано-Франківськом. Найпомітніший представник — IO. Андрухович, автор декількох поетичних книжок та романів «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перперзім» (1996), «Дванадцять обручів»

(2003).

Ще в другій половині 80-х років минулого століття він виступив од­ним із засновників відомого літературного об’єднання «Бу-Ба-Бу» (разом із

В,  Небораком та O- Ірванцем), Манера Ю. Андруховича позначена яскра­вими рисами постмодерногО стилю — попа інтертекстуальна (заснована на цитуванні чужих текстів), іронічна; автор широко використовує пародію, елементи карнавалу, ігрові прийоми.

Останнім часом активно розвивається українська молодіжна ппстмодер- на література, зорієнтована насамперед па підліткову читацьку аудиторію. Основні проблеми, до осмислення яких звертаються представники цієї те­чії. — пошук молодою людиною себе, визначення життєвих орієнтирів, сенсу життя, протест проти «жорстоких»- звичаїв «дорослого» світу із його лице­мірством та подвійними стандартами. Представники молодіжної літератури віддзеркалюють процес поступового дорослішання й відповідно — пізнання себе і світу. Це пізнання не завжди є простим, воно сповнене випробувань, перешкод, драматичних пошуків, Зазначене стосується прози С. Жадана, зо­крема його найбільш вдалого роману «Депеш Мод» (2005). Для творчості сучасних молодих письменників характерний епат;іж, бажання вразити чи­тача, заволодіти його увагою. Найбільш показово ця риса виявлена у твор­чості 1- Карпи її романи привернули увагу читача відвертим зображенням переживань молодої героїні, для якої практично немає заборонених тем. Цікаво проблема самопізнання, пошуку < ебе осмислюється у творах моло­дого автора Л. Дереша. Його романи «Культ» (2002), «Поклоніння ящірці»

(2004), «Намір!» (2006), «Архе» (2005), «Трохи пітьми» (2007) заслужено користуються успіхом у читачів. Проблеми, шо хвилюють українського під­літка, у його творчості нерідко погоджуються з містикою. Прозаїк поєднує риси обдарованого розповідача з умінням переносити на український ґрунт досвід західноєвропейської та американської езотеричної літератури. Яскра­во й самобутньо заявила про себе молода талановита авторка Т. Малярчук, Її прозові книжки «Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи» (2005), «Як я стала святою» (2006), «Згори вниз» (2006), «Говорити» (2007) засвідчують постійне розширення кола проблем, вихід на філософські та соціальні пи­тання. Для художнього мислення Т. Малярчук властиві психологізм та міфо- логізм, закорінений у національній традиції. Сучасна молодіжна українська література динамічно розвивається, у ній повсякчас з'являються нові помітні імена. Покоління, яке виросло в незалежній Україні, поступово встановлює все більш тісні зв'язки із західноєвропейською культурою, посутньо сприяє якісному оновленню і стильовому збагаченню нашої літератури.

За останні два десятиліття українське письменство зазнало суттєвого те­матичного оновлення. Позбувшись ідеологічних обмежень, воно звертається як до гострих актуальних питань, так і до проблем філософського характеру. Центральне місце в сучасному літературному процесі займає проза. Значно розширився її жанровий діапазон — насамперед це стосується жанрів масо­вої літератури. Розвинулися детектив, трилер, еротична повість, містика. Су­часна література — живий процес, складний і різноманітний. Важливо, шо в цьому процесі, попри різноманітність, зберігається духовна спадкоємність кількох поколінь та підтримується мінний зв’язок із національною культур­ною традицією.