Павло Загребельний. Життєвий і творчий шлях

Павло Архипович Загрсбельний народився 25 серпня 1924 рику в селі Солошшюму на Полтавщині. Закінчивши 1941 року середню школу, пішов добровольцем до війська. Спочатку навчався в Київському артилерійському училищі, брав участь в обороні Києва, був двічі поранений. Після тяжкого поранення 1942 року потрапив до німецького полону, до лютого 1945 року перебував у нацистських концтаборах. Після звільнення працював у радян­ській воєнній місії в Західній Німеччині. Після демобілізації 1946 року всту­пив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Здобувши вишу освіту, майже півтора десятиліття працював журналістом (в обласній дніпропетровській газеті, у журналі «Вітчизна»). У цей час активно займав­ся літературною працею. Став відомим після виходу книжки «Дума про не­вмирущого» (1957), значною мірою заснованої на власних спогадах воєнного лихоліття. У 1961-1963 роках Загребельнин був редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), у 1979—1986 роках очолював Спілку письменників України.

У 90-х роках письменник відійшов іїід активного громадського життя, зосередившись на літературній діяльності. 2004 року він був нагороджений званням Героя України.

Помер Павло Загребельний 3 лютого 2009 року.

Письменник відомий своїми прозовими творами: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960), «День дня прийдешнього» (1964), «Добрий диявол» (1967), «Диво» (1968), «З погляду вічності» (1970), «Роз­гін» (1980), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Ангельська плоть» (1992), «Попіл снів» (1995), «Юлія, або Запрошення до самовбивства» (1994), «Стовпотворіння» (2004) та ін.

Найбільшу популярність у читачів Загребельний завоював своїми твора­ми на історичну тематику «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпрак- сія», «Роксолана», «Я, Богдан».

У романі «Диво» поєдналися образи різних епох, далеке минуле і близь­ке авторові XX століття з ного проблемами. У центрі твору — образ Софій­ського собору в Києві, що виступає символом народного духу, втілює безпе­рервність української культурної традіщіі.

«Багатий ідейно-психологічний зміст роману (“Диво”), різні розгалу­ження основної його проблематики зосереджуються, звичайно, не лише в об­разах Сивоока і Ярослава. Дід Родим, молодий стрілець Лучук, підступний медовар Ситник — суцільне втілення зла, щирий Сивооків товариш грузин Гюргій, майстер, позбавлений мужності, яку дає справжній талант, пристосу­ванець з одинадцятого століття Міщило (це про нього Сивоок вигукує: “Бій­ся посередності, о княже!") і чимало інших, зокрема майстерно виписані, не схожі між собою жінки — острів’янка Ісса, лісовичка ІІІуй ця-Забава, Ягода з Радогості, дочка Шуйці Ярослава — багатолике велелюддя, шо разом з ряс­ним історико-суспільним тлом створюють і своєрідний образ епохи.

Серед помітних героїв роману — і наші сучасники: вчені Гордій Отава та його син Борис (історик Гордій Отава під час війни рятує фрески Софії від вивезення до Німеччини, хоча при цьому й гине; Борис Отава досліджує іс­торію знаменитого собору, продовжує справу батька). Це все розвиток тої ж теми мистецтва — і як “дива", і як боротьби проти несвободи й зла, і як спів­ця всього життєтворчого».

Мітки: біографія, конспект по біографії, біографія коротко, детально.

Питання для самоперевірки