Українська література другої половини двадцятого століття

Період 1956-1964 років у розвитку суспільства Радянського Союзу ді­став назву "хрущовської відлиги". Новий комуністичний лідер М. Хрущов 1956    року піддав критиці політику і практику сталінізму, засудив масові репресії попередніх десятиліть, послабив ідеологічний контроль у культур­ному житті країни. Разом із мільйонами невинно засуджених громадян по­вернулися з концтаборів уцілілі українські письменники. В Україні почали з’являтися нові літературні журнали, що публікували твори раніше заборо­нених митців слова. Загальне послаблення ідеологічного тиску стимулюва­ло творче піднесенпя письменників старшого покоління — М. Рильського, М. Бажана, Л. Первомайського, А, Малишка, В. Сосюри. Заявили про себе талановитими творами прозаїки М. Стельмах та О. Гончар.

Справжнє оновлення в українське письменство принесла генерація літе­раторів 60-х років, які увійшли в історію нашої культури як "шістдесятники". Це Л. Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко, Б. Олійник, М. Вінграновський, І. Жиленко, М. Сингаївський, Ю. Мушкетик, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шев­чук. Р. Іваничук, І. Світличний, І. Дзюба, М. Коцюбинська, Є. Сверстюк та ін. "Шістдесятники" відроджували здавна властиві нашій літературі людяність і щирість, утверджували цінність і неповторність кожної людської особис­тості. Вони закликали до збереження національних святинь — мови, літера­тури, культури. Шістдесятники виступили як певна духовна опозиція владі. Відчувши загрозу вільного слова, радянська влада поновила переслідування інакомислячих. Письменників заарештовували, залякували, забороняли дру­кувати їх твори. 1965 року потрапили за ґрати І. Світличний, Є. Сверстюк, 1, Калинець, В. Стус та ін. Нова хвиля арештів пройшла 1972 року. Зазнали гострої критики "Собор" О. Гончара, "Мальви" Р. Іваиичука, проза Є. Гуцала та ін. Багато з тих. хто дебютував у шістдесяті, змушені були на довгі роки замовкнути або писати під загрозою репресій "покаянні листи". Твори бага­тьох заборонених авторів поширювались нелегально в машинописах ("сам- видав"), виходили за кордоном.

Не припиняла розвитку література української еміграції. В. Барка напи­сав свій відомий роман "Жовтий князь", що привернув увагу світу до траге­дії голодомору. Наприкінці 50-х років активно діяла "Нью-Йоркська група" (Б. Рубчак, Б. Бойчук, Ю. Тарнавський, Е. Андієвська, В. Вовк та ін.).

Незважаючи на перешкоди, в українській радянській літературі з'явилось чимало високохудожніх творів. Вийшли "Сонети подільської осені" Д. Пав- личка, збірки Л. Костенко "Над берегами вічної ріки" й "Неповторність". Читацьку увагу привернула проза В. Земляка, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала, Ю. Мушкетика, А. Дімарова, В. Дрозда. Автором захопливих історичних ро­манів виступив П. Загребельний.

Наша література завжди була з народом, відгукувалась на Його болі і страждання. Катастрофа на Чорнобильській атомній станції змусила мит­ців звернутись до вічних проблем морально-етичного характеру.

Українські митці взяли активну участі, у розгортанні боротьби за віднов­лення нашої державності. Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України скасувало штучні обмеження в розвитку культури. Сьогодні літера­тура швидкими темпами надолужує втрачене за роки тоталітаризму. Збага­чується її жанрове, стильове розмаїття. Осмислюються нові теми, активно розвиваються поезія, проза, зокрема й та, що орієнтується на молодіжну чи­тацьку аудиторію. Українське словесне мистецтво продовжує утверджувати себе як органічне явище європейської культури.