Класицизм у Європі - Франція часів Мольєра читати онлайн

Класицизм у Європі

У XVII с г. французи прагнули знайти ідеал абсолютно у всьому: в літературі, архітектурі, живописі, скульптурі, музиці, театрі, моді. Як наслідок — створення королівського балету, комедії-балету, музичної трагедії, класичної трагедії, високої комедії. Успіхи французів були настільки значними, що з другої половини XVII ст. інші європейські країни інтенсивно переймали досягнення французької культури.

Всебічний розвиток Франції тісно пов'язаний з одним з нових явищ загальноєвропейського масштабу і одним з нових напрямів у мистецтві і літературі після ренесансної доби — класицизмом. Він виник в Італії, найвищого розвитку досяг у Франції XVII ст., став майже офіційним творчим напрямом, і до сьогодні не здобув однозначної оцінки. Проте класицизм подарував світові багато видатних людей, серед яких — великий комедіограф Жан Батист Мольер (Поклен).

5.2.1 Франція часів Мольєра

Розвиток культури і мистецтва ніколи не був відокремленим від соціально-історичного життя країни. ГІайзначніпіими пам’ятками мистецтва слова ставали саме ті, у яких авторам вдавалося осягнути глибинні процеси свого часу, розкрити основні закони і суперечності. Якою ж була Франція середини XVII ст., коли творчість Мольєра досягла свого найвищого розвитку?

Розвиток французької літератури XVII ст. тісно пов’язаний із непростою соціально-історичною ситуацією, яка склалася в країні. У цей час у Франції ствердилася централізована королівська влада — абсолютизм. Аби не втратити влади, королю Луї XIII потрібно було всіляко сприяти економічному й фінансовому розвитку держави, об’єднувати феодалів, обмежувати вплив старої аристократії, привертати до себе заможних буржуа. Але слабкий і безхарактерний король не міг цього забезпечити. Тому творцем французького абсолютизму, людиною, яка прагнула зробити Францію такою ж сильною та освіченою, як Давній Рим часів Октавіана Августа, об’єднати розрізнені території навколо королівської влади, був королівський міністр кардинал Рігасльє. За часи його правління державна влада і державна казна зміцнилася за рахунок заможних буржуа, які з великим бажанням за чималі гроші скуповували посади та звання. Аристократи ж, які хизувалися своїм шляхетним походженням і привілеями, зневажали буржуа, ставилися до них як до людей другого сорту, однак не могли відмовитися від фінансової підтримки. Дуже популярними в ті часи були шлюби між заможними буржуа, особливо фінансистами (як їх називали — «лихварі великого масштабу»), і нащадками збіднілих дворянських родин. У такий спосіб молода буржуазія завойовувала місце у феодальному суспільстві, виборювала у дворянства

право на участь у державному' житті, купуючи титули і родинні замки тих аристократів, які поступово позбавлялися кардиналом Рі-шелье впливу і статків. Ці соціальні процеси широко представлені в літературі XVII ст., особливо в комедіях Мольєра.

 

Крім зміцнення системи управління державою, за цей час вдалося упорядкувати багато сфер суспільного і духовного життя країни.

 

Дисципліна і порядок поширювалися на всі сфери життя Франції, і, звичайно, на літературу. Кардинал Рішельє був великим прихильником мистецтва класицизму, оскільки вважав, що Франції потрібне саме таке урочисте і серйозне мистецтво для виховання високих громадянських почуттів, розвитку у французів почуття відданості королю й монархії, здатності пожертвувати собою заради інтересів країни. Сприяти цьому' мала всебічна підтримка мистецтва державою.

Поступово контроль з боку влади ставав все більш очевидним: створюється періодична преса — у 1632 р. почала виходити перша газета; органі.зову'ється спеціальний заклад, покликаний опікуватися мовою, літературою, мистецтвом — запрацювала Французька Академія. Перед Академією ставилися великі завдання: укласти словник французької мови, впровадити нові норми, а також опікуватися літературним життям, спрямовувати роботу письменників, визначати державні завдання для літератури.

Поступово моралісти, філософи, письменники і літературні критики, перейнявшись загальними тенденціями, почали розробляти струнку систему правил, яка мала регулювати моральну поведінку людини, способи мислення, художні принципи і прийоми поетичної творчості. Різні літературні гуртки та салони, що ставали популярними в той час, сприяли обговоренню не лише окремих художніх творів, а й виробленню загальних правил творчості, об'єднуючи письменників спільними поглядами на мистецтво, його призначення і художні характеристики. Пізніше це сприяло формуванню провідної художньої системи французької літератури XVII ст. — класицизму Ця система протягом декількох десятиліть сприяла створенню великої національної літератури.

Після смерті Рішельє та невдовзі — смерті короля Луї XIII, аристократія скористалася тим, що наступний король Луї XIV був ще малолітнім, і спробувала повернути собі втрачену владу. Ці драматичні події отримали назву Фронда, яка походить від назви дитячих змагань з і грашковими пращами.

І хоча справжня дитяча іграгпка — фронда — була досить безпечною, в історії Франції рух Фронди позначає роки кривавої і напруженої боротьби, у яку були втягнуті буржуа, селяни, ремісники, робітники — всі, хто потерпав від надмірних податків.

 

Кінець громадянській війні поклав король Людовик XIV лише тоді, коли досяг свого повноліття. Луї XIV був талановитим політиком і витонченим естетом. За час його правління Франція перетворилася на найсильніпгу державу Європи, стала центром мистецтв і законодавицею моди та поведінки.

 

Король-Сонце — так називали Луї XIV — царював довше за будь-якого іншого монарха Європи. Королем він став у 4 роки, усю повноту влади взяв у свої руки у 23, правив протягом 54 років. Йому приписують висловлювання: «Держава — це я!». Луї' XIV не говорив таких слів, але держава завжди асоціювалася з особистістю правителя.

Шарль Поерсон. Людовик XIV в образі Юпітера, переможця Фронди. XVII ст.

Досягнення доби Луї XIV незаперечні: розвиток торгівлі і мануфактурного виробництва, зародження колоніальної імперії Франції, реформування армії і створення флоту, розвиток мистецтва і наук, будівництво Версаля і перетворення Франції на сучасну державу.

Значна роль у цій політиці відводилася мистецтвам і літературі. Луї XIV прагнув оточити свою особу вишуканістю та пишністю, тому запрошував до королівського двору художників, скульпторів, музикантів, архітекторів, і, звичайно ж, літераторів.

Образ Короля-Сонця з’явився на чисельних емблемах і медалях. У Версалі побудували засліплюючої краси та розкошів палац, розбили мальовничий парк. При дворі відбувалися пишні свята, опери, балети, вистави. Королівський міністр навіть отримав доручення скласти перелік найкращих постів, які достойні королівської премії. Відтак королівська милість або немилість мали велике значення для кар'єри письменників і долі їхніх творів. Це яскраво засвідчує біографія Мо.тьєра.

У ці часи остаточно сформувався класицизм. Творчість комедіографа Жана Батиста Мольєра, поета і байкаря Жана де Лафонтена, драматурга Жана Батиста Расіна, поета, критика і теоретика Школа Буало, письмснників-моралістів Франсуа де Ларошфуко та Жана де Лабрюєра створюють «золотий вік» французької літератури, який довго вважався культурним і художнім зразком для інших європейських народів.

Саме за таких умов класицизм сформував власне уявлення про людину — героїчну й добре виховану особистість. Тому вибір тем, мотивів, образів, жанрів, мови — це також способи впливу на світ.

Філософське та естетичне підгрунтя класицизму

Розквіту Франції у XVII ст. сприяв інтенсивний розвиток французької філософії і науки. Багато мислителів цього часу прагнули збагнути смисл людського життя, дошукатися істини, сформулювати правила, якими необхідно користуватися в житті і в мистецтві. Основною категорією, перпіопочатком усього, основою в мистецтві і житті був визнаний розум. Один із найвідомітих філософів цього часу Рене Декарт проголосив основне положення раціоналізму: «Я мислю, отже існую». Причому розумом уважали не здатність до безмежного пізнання, не можливість людини все правильно розуміти, а морально-етичний принцип людського життя. Інший французький філософ, вчений і письменник Блсз Паскаль гак це сформулював: «Будемо ж прагнути добре мислити, ось основа моралі». Німецький класицист Мартін Опіц означив ту саму думку так: «Розумом піднестися над заздрістю й злістю».

Наслідком розвитку раціоналізму для літератури було переконання митців у тому, що призначення її — виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку мусить давати мистецтво. Письменники-класицисти прагнули залучити 'гагача до процесу морально-психологічного аналізу того, що зображувалося в художньому творі, і саме так його «повчати». Такий принцип літератури повністю збігається з принципом художньої творчості класика літератури Давнього Риму Горація — «повчати, розважаючи».

Було сформульовано закони й правила класицизму, які давали змогу розумно керувати творчістю митців і створити образ вільного та розумного світу, який допоможе людині протистояти трагедіям і конфліктам у житті.

Художній твір повинен був розкривати вічний — досконалий і прекрасний — ідеал суспільного життя, тому представники нового мистецтва —

класицизму — переконували у необхідності досягти ясності і простоти стилю, конфлікту', композиції тощо. При цьому ідеальним вважалося не лише те, що давно минуло, наприклад, доба Античності, а й те, що має бути в найближчому майбутньому.

Основний закон класицизму — закон правдоподібності. їїе правда, а саме правдоподібність, на думку класицистів, завжди відповідає моральній нормі. Література класицизму прагнула зображувати явища не такими, якими вони є, а такими, якими вони «повинні були б бути* (за визначенням Марина Опіца). Але митцю дозволялося відступати від наперед визначених норм, застосовувати свою творчу уяву та інтуїцію, оскільки саме вони, керовані розумом, підказують, що є правильним.

Письменники-класицисти усвідомлювали та приймали свої художні правила, але це не означає, що вони механічно наслідували їх. Твори завжди були живими, динамічними, правила їх написання бурхливо обговорюватися. І цс дато змог}' сформулювати певні узагатьнювальні положення, згідно з якими класицизм можна називати літературним напрямом.

Теоретичним підґрунтям класицизм}' була антична теорія поетики і, в першу черг}', «Поетика* Аристотеля. Першою важливою спробою формування принципів класицизму була «Поетика» французького поета і літературного критика Жана Шаплсна (1638), аіе найпослідовнішим, найґрунтовніїпим був теоретичний трактат ІТікола Буато «Мистецтво поетичне» (1674).

Вимоги класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів, з почуттям міри); наслідування зразків античного мистецтва, яке проголошувалося ідеальним, класичним, гідним наслідування;

нормативність, установлення вічних та непорушних правил і законів: зображення дійової особи тільки при виконанні державного обов’язку, коли вона приборкує свої пристрасті, керується обов'язком і розумом; різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних; характери мають будуватися на виділенні однієї домінуючої (головної) риси, що робить їх типовими; суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість і простота композиції, громадянський та інтелектуальний характер конфлікту, його дидактико-моралістичний пафос, повчальний сюжет тощо;

ясність і чистота мови;

аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;

■ поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія, де відтворювалися історичні події, життя представників вищих верств, міфологічних або біблійних героїв) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма, де зображувалося повсякденне життя простих людей);

- правдоподібність і благопристойність, легкість і доступність твору на перевагу «брутальності» і витонченій екстравагантності; для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця). Це означало, що у драматичному творі мала зображуватися одна подія, представлена однією сюжетною лінією, в одному місці і протягом однієї доби. Єдність місця і часу дії запозичена кла-сицистами з давньогрецької трагедії. Основну сюжетну лінію не можна було ускладнювати паралельними сюжетними лініями (як це, наприклад, робив Шекспір).

Інтрига, покладена в основу художнього твору, повинна була відразу визначатися, стрімко розгортатися і логічно розв'язуватися. Класицистична драма мала складатися з п’яти дій, кожна з яких виконувала свою особливу функцію: перша дія — зав'язка, друга — зображення конфліктних обставин, навколо яких розвивався сюжет, третя — максимальне загострення та ускладнення конфлікту (розвиток подій) аж до кульмінації — у четвертій дії, п’ята дія — розв’язка.

Особливо яскраво французький класицизм заявив про себе у драматургії, хоча прозові жанри, наприклад казки Шарля Перро' та байки Жана де Лафонтена теж були надзвичайно популярними.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Ставлення до класицизму у світі не завжди було однаковим. У XX столітті інтерес до класицизму був дуже незначним. До нього ставилися як до нудної, формалізованої науки, яка домагається лише правильності й правдоподібності, він ототожнювався з сухим, внутрішньо холодним «музейним» мистецтвом. А його теоретика — Нікола Буало — називали «жандармом Парнасу».

Україна і світ

Розвиткові класицизму в Україні не сприяли ні політичні, ні загальнокультурні умови. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. поширення набули переважно «низькі» жанри — травестійна поема, комедія, байка. Ллє саме завдяки цій неповноті класицизму в українській літературі відбувається епохальний перехід від українізованої книжно-слов’янської до живої народної мови. Так започатковується нове відродження українського письменства, а згодом і нації в цілому. Представники українського класицизму — Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Петро Гулак-Артемовський, Павло Бі.лепький-ІІосенко та інші.

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Схарактеризуйте, у яких суспільно-історичних умовах сформувався класицизм як літературний напрям.

2.    Поясніть, яку роль у його розвитку відіграв французький абсолютизм.

3.    Розкажіть, що вам відомо про філософську основу класицизму у французькому мистецтві.

4.    Висвітліть, чим саме антична культура захоплювала митців XVII ст.

5.    Розкрийте естетичні канони класицизму як літературного напряму.

6.    Назвіть жанри літературних творів класицизму.

7.    Поясніть, як ви розумієте правила побудови класицистичного драматичного твору.

8.    Оцініть функцію художньої літератури у суспільному житті за переконанням класицисгів.

9.    Прокоментуйте тезу: класицизм — це раціональне і правдоподібне мистецтво за встановленим зразком.

© ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи і підготуйте презентацію на одну з тем:

•    Класицизм в архітектурі;

•    Класицизм у живописі;

Класицизм у музиці;

Класицизм у моді.

^ ІНТЕРНЕТРЕСУРСИ

Використовуючи мережу Інтернет, підготуйте віртуальну виставку на одну з тем:

«Книжкові обкладинки доби класицизму»;

«Театральні афіші доби класицизму».

Розмістіть ваш проект у соціальних мережах.

5.2.2 Мольєр (Жан Батист Поклей)

 

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У чому невичерпна сила Мольера? Можливо, у зверненні до своїх сучасників? Чи у відвертому тавруванні соціальних проблем? У створенні яскравих сатиричних типів, що втілюють головні вади суспільства? Олександр Пушкін називав його геніальним митцем, Микола Гоголь — великим майстром, Лев Толстой — «майже всенародним і тому прекрасним художником нового мистецтва».

Народився Жан Батист Поклей (1622-1673) у Парижі 13 січня 1622 р. в родині шпалерника, який мав приватний будинок і зажив доброї слави. При народженні батько дав сину власне ім’я — Жан, додавши згодом друге ім'я — Батист, аби відрізнити його від брата, теж Жана Долю хлопчика було визначено наперед. Він мав успадкувати батьківську справу, а після того, коли

батько викупив у свого брата посаду придворного шпалерника, юний Поклен мав успадкувати ще й пей високий сан, що надавав право називатися королівським камердинером. Ллє Жан Батист вибрав інший шлях, він став славетним комедіографом зі сценічним іменем Мольер.

Ще зовсім юніш, у десять років, хлопчик втратив матір Марі Крессе, яка була доброю, розумною і досить освіченою жінкою. ІІа жаль, точних відомостей про його дитинство не збереглося, лите короткі розповіді біографів драматурга про його дитячу прив’язаність до діда, Луї Крессе. Дід по матері був звичайним ремісником і відкрив перед онуком завісу над життям міського люду. Луї Крессе був пристрасним шанувальником театру, він ознайомив онука з народним красномовством, давав можливість насолоджуватися грою комедіантів на ярмаркових театральних виставах, які вони разом відвідували.

Ллє не тільки цс дало Ж а ну Батисту змогу пізнати життя. Завдяки високому становищу та зв’язкам батька, хлопчик отримав добру на той час освіту в Клермонському коледжі, найкращому на той час у Парижі, де навчали наук і життєвих правил дітей аристократів і заможних буржуа. Далеко від дому' хлопчик провів довгі сім років. Він опановував богословські дисципліни, природничі науки, філософію, грецьку' та латинську мови, давню літературу, граматику.

Навчався молодий Поклен успішно. Він так оволодів давніші мовами, що міг вільно читати в оригіналі твори античної літератури; захоплення філософією спонукало його за власним бажанням зробити віршований переклад поеми Лукреція «Про природу речей».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Твори філософа Лукреція були досить популярні. Під їхнім впливом власну філософську поему написав великий італійський філософ і вчений Джордано Бруно.

 

Захоплення філософією не обмежувалося лише інтересом до Античного світу. У роки навчання Жан Батист знайшов однодумців, з якими посилено студіював праці французького філософа-матеріаліста і викладача П’єра Гассенді, що досить сильно вплинули на формування його поглядів на життя і літературу. З цього часу юнак був переконаний, що для того, аби людина щось зрозуміла, їй замало лише абстрактно це обміркувати — пізнання грунтується ще й на відчуттях та емоційному досвіді. Згодом герої його найкращих комедій будуть демонструвати, що здоровий глузд, не зігрітий серцем і дуіпею, стає згубним для людини, робить її аморальною. Мольєр-драматург, як прибічник класицизму, буде завжди виступати за гармонію серця і розуму, оскільки тільки така гармонія робить людину повноцінною.

Ллє як би не захоплювався мовою, літературою і філософією юний Поклен, його активна натура потребувала іншої справи. У коледжі був створений шкільний театр, де ставили твори давньоримських комедіографів Плавта і Теренція. Вважалося, що, беручи участь у шкільних виставах, учні коледжу будуть краще вивчати розмовну латину. Ймовірно, що Жан Батист виконував ролі в цьому театрі, бо, як переконують його власні п’єси, латину та творчість римських комедіографів він добре знав.

Поклен-батько пильно слідкував за успіхами сина і ніколи не забував про його головне призначення. І ось 18 грудня 1637 р. п'ятнадцятирічний Жан Батист склав присягу, необхідну для входження до цеху шпалерників та права на успадкування батькової посади.

По закінченні навчання в коледжі Жан Батист склав в Орлеанському університеті екзамен і здобув ступінь юриста. Він навіть декілька разів виступав у суді в ролі адвоката. Батько мав бути вельми задоволеним: його спадкоємець був тепер освіченою людиною. Але правнича кар’єра не вабила молодого Поклена. Він був далекий від мрій свого батька.

Існує думка, що Поклен-батько знав про театральні захоплення сина, але не схвалював їх. Було природним для нього вимагати від спадкоємця вступити у права й стати до справи: молодому чоловікові йшов двадцятий рік. Поклен-син навіть просиджував деякий час у лавці, виконував деякі відповідальні завдання під час поїздки Луї XIII до Иар-боннн у 1642 р. Ллє наслідки цього були нсочікуваними: невдовзі син повідомив батькові про своє рішення відмовитися від справи і звання придворного шпалерника та «королівського камердинера». Ця відмова була оформлена нотаріальним актом, згідно з яким права і звання були передані середньому брату, а батько виплатив Ж ану Батисту частину материного спадку.

Отож ні адвокатом, ні придворним шпалерником Жан Батист не став. У 1643 р. він прийняв сценічне ім’я Мольер і очолив «Блискучий театр», в організацію театральної трупи якого вклав успадковані гроші і де сам грав трагедійні ролі. Репертуар театру був досить традиційним: молоді люди ставили трагікомедії, пасторалі й трагедії. У королівському театрі такі п’єси завжди приваблювали публіку кривавими подіями, любовними і патетичними тирадами. Ллє в «Блискучому театрі» ці п’єси майже не збирали грошей. Актори-аматори не здатні були грати так, як професійні актори паризьких труп. Борги росли, а виступати досить часто доводилося перед пустою залою. Врешті-решт театр збанкрутував, група з часом розпалася, а найбільш стійкі ентузіасти, серед яких був сам Мольєр, приєдналися до мандрівного гурту Шарля Дюфрена, з яким у 1643-1638 роках об’їздили всю Францію у пошуках щастя й слави. Відтак юність Мольєра, роки його провінційного життя проходили саме там, де ключові моменти французької історії XVII ст. були найвиразнішими.

У провінцію трупа потрапила в розпал громадянської війни — Фронди. Із закінченням Фронди почався новий розквіт французького абсолютизму, нерозривно пов’язаний із долею класицизму

Ці роки збагатили життєвий і театральний досвід Мольера, суттєво позначилися на його естетичних поглядах, сформували основне коло тем, проблем і конфліктів, які глибоко розкривалися у його творах.

 

 

Перші часи мандрування театральної трупи не були безхмарними. Влада і церква переслідували комедіантів, іноді не дозволяли грати, іноді забирали прибуток як податок. Трагедійний репертуар трупи також не користувався особливою популярністю. Будь-яка трупа з ярмарку відбивала глядачів динамічними виставами, захопливими фарсами, комічними сценами, живими діалогами.

Бажання задовольняти інтереси глядачів за час тринадцяти літніх мандрівок Францією підштовхнуло Мольєра перекваліфікуватися із трагіка в коміка, взятися за перо, щоб самому' складати п'єси. Так людина, що мріяла грати трагічні ролі Цезаря або Олександра Великого, всупереч своїй волі — й на щастя театру' та літератури — стала комедіантом і комедіографом.

 

Письменницька біографія Мольєра почалася з комедій інтрига на одну дію, які не збереглися. Фарс привертав увагу Мольєра змістом, узятим із повсякденного життя, різними темами, яскравістю і життєвістю образів, комічними ситуаціями, розмовною мовою. Нові вистави глядачам дуже сподобалися. Усе подальше життя комедіограф зберігав любов до фарсу і навіть у своїх високих комедіях часто використовував фарсові елементи, наприклад у комедії «Мііца-нин-іпляхтич».

Натхненний успіхом, Мольєр написав свою першу велику комедію. Т її перша постановка в Ліоні 1655 р. була надзвичайно успішною. Серед глядачів був брат короля принц Конті, який дозволив труні називати себе «Власні комедіанти принца Конті».

Здобувши славу найкращої провінційної трупи, керований Мольером театр вирішив повернутися до Парижа. Але у столиці всі театральні майданчики були зайняті.

Восени 1658 року Мольєр і актори його театру зі страхом і надією при-були до столиці. Майже відразу завдяки хитромудрим інтригам молодому комедіографу вдалося домогтися вищої милості: показати Луї XIV постановку комічної п’єски «Закоханий лікар». Молодий король зміг оцінити Мольєрів гумор, і долю групи було вирішено: вони стала частими гостями у замках короля, отримати будівлю старого театру, а Мольєр — річну пенсію.

Розпочалася напружена робота в театрі. Спочатку театрально-організаційні справи, потім і творча робота над новими п’єсами. Успіх нових комедій можна простежити за діловими записами, де позначено, що театр відвідувати всі парижани, вистави давали потрійний прибуток, а Мольєр швидко набув слави татановитого драматурга.

 

Ставлення до Мольєра-комедіографа у Парижі не було однозначним. Спочатку літературно-мистецький світ поставився до нього поблажливо. У його трупі не бачили серйозної загрози для професійних театрів. Твори сприймали як фарси для розваги невибагливих глядачів. Проте за короткий час наполегливої роботи Мольєр оволодів складними канонами класицизму, навчився створювати глибокі характери, будувати виважені сюжети — став справжнім майстром. Це підняло хвилю заздрощів, а салони навіть оголосили йому війну. Мольєра називали малоосвіченим і погано вихованим, засуджували за спробу виставити на загальне висміювання представників аристократії, норми аристократичного смаку і салонної поезії (наприклад, у п’єсі «Смітні манірниці»). Багато хто угледів у цьому відвертий виступ проти традиційного мистецтва.

Ворога навіть втручалися в особисте життя комедіографа: зводили наклепи на його дружину Арманду Бежар. Лише заступництво Луї XIV змусило їх угамуватися. Король відвідував вистави Мольєра і відверто сміявся з усією публікою. Мольєр міг вважати себе переможцем.

Майстерність Мольєра зростала від п'єси до п’єси. Він віртуозно створював сюжетні вузли при виході кожного нового персонажа, події розвивалися надзвичайно швидко, а завершувалися несподівано й дотепно, фарсові персонажі вражали силою і яскравістю.

Солідним паризьким театрам було важко змиритися з успіхом Мольєра. І ось у 1660 р. в один момент у трупи відібрали приміщення, без якого вона фактично перестала існувати як театр. Бургундський готель і театр Марс святкували перемогу' і підсилали до мольєрівських акторів своїх агентів, запрошували їх до більш знаних театрів. Але жоден з акторів не залишив Мольєра у складний час, не зрадив його і не перейшов до іншої трупи. І знову порятувало талановитих митців втручання короля,

який надав трупі улюбленого комедіографа зал палацу Пале-Кардинали (зараз Пале-Рояль), збудований і залишений кардиналом Ріпіельє для королівської родини. Вирішено було навіть ремонт приміщення зробити за королівський рахунок.

І за три місяці по місту поряд із червоними афішами Бургундського готелю знову з’явилися зелені мольєрівські афіші, які повідомляли, що трупа Мольера поновлювала свій сезон у палаці Палс-Кардиналь із новими комедіями.

У Парижі Мольер створює справжні шедеври, які прославили його на віки: комедії «Тартюф» (1664), «Дон Жуан» (1665), «Мізантроп» (1666), «Жорж Данден» та «Скупий» (1668), «Міщанин-іпляхтич» (1670), «Витівки Скалена» (1671), «Хворий, та й годі» (1673). Музику до його вистав писав прекрасний французький композитор Жан Батист Люллі.

Постановка комедії «Тартюф» — шедевра Мольера — викликала грандіозний скандал. У п’єсі святенник, ханжа і лицемір Тартюф добивається довіри багатого простака Оргона і під прикриттям цитат зі Священного Писання має намір відібрати у нього майно і дружину'. Комедію було заборонено, але вона розходилась у списках по Франції та за її межами.

У період, коли «Тартюф» було заборонено, Мольер створив ще два шедеври: «Дон Жуан» і «Мізантроп». За «Дон Жуана» драматурга було звинувачено в безвір'ї, оскільки його герой — хоробрий, розумний, веселий, дотепний — не боїться ні неба, ні пекла і викликає не осуд, а симпатію.

«Мізантроп» — не дуже весела п’єса Мольера. Мізантропія — це нелюбов до людей. Головний герой «Мізантропа» Лльцсст при зустрічі з людськими вадами й пороками, які Мольер висміює в інших комедіях, не може втриматися від дорікань на адресу оточуючих. Він приречений на самотність, у своїй надмірній вимогливості до людей він виглядає комічно. У п’єсі поставлені глибокі філософські й моральні питання: доведена до максималізму чеснота втрачає здоровий глузд і фактично призводить до зникнення самої чесноти.

За останні шість років життя Мольер написав п’єси, які в майбутньому дістали назву «буржуазних комедій». Одна з найвідоміїпих — « М і щанин - шляхтич ». Мольер зобразив міщанина Журдена, який бажає у всьому зрівнятися з панами з вищого світу.

 

 

 

 

Захоплений новими творчими пошуками. Мольєр кожною новою прем'єрою піднімав престиж театру. Тому, коли стосунки драматурга і короля стали прохолодними, митець спокійно дав прем’єру своєї нової комедії не при дворі, а в міському театрі. При цьому він демонстративно замінив у творі пролог, у якому оспівувався король, на інший, у якому навіть не згадувалася королівська особа.

Це була остання комедія Мольєра «Хворий, та й годі» і останній рік життя драматурга, який видався особливо складним. Йому доводилося постійно відбиватися від незадоволених і розлючених глядачів, які вважали, що їхню честь і гідність принижують у сатиричних комедіях, дозволяли собі зводити наклепи і поширювати плітки про Мольєра, його сім’ю, його театр.

Важкі умови суспільного життя супроводжувалися трагічними особистими втратами. Помер молодший син комедіографа, пішли з життя давні вірні друзі, плели інтриги актори театру. Усе це підірвало моральний дух митця. Він відчув, що втрачає життєві сили. Ллє останній шедевр — комедія «Хворий, та й годі», де розкривалася одна з улюблених тем публіки - про лікарів-шарлатанів і хворих, які люблять лікуватися, пройшла з великим успіхом. Смертельно хворий Мольєр ретельно підготував прем’єру, блискуче виступив у головній ролі, але жити йому залишилося зовсім недовго. Після четвертої вистави Мольєр помер.

Біля смертного ложа драматурга не було ні лікарів, ні священиків. Паризьке духівництво ненавиділо Мольєра за викривальний характер його творів, за відверте таврування духівництва. І тому посилалося на давній наказ про те, що актори — великі грішники, які не покаялися, тому вони не мають бути поховані поряд із бо-гобоязкими християнами.

Дружині Мольера Лрманді Бежар навіть довелося звертатися до паризького архієпископа і короля Луї XIV. Вирішено було не допускати скандалу. І лише тому, що члени родини драматурга носили звання «королівських камердинерів», було дозволено поховати тіло Мольєра, проте лише вночі. Отже, в ніч з 21 на 22 лютого 1673 року тіло драматурга винесли на кладовище святого Йосипа. Його супроводжували діти з хору зі свічками і сімсот-вісімсот проводжаючих (серед них не було жодної знатної особи).

 

5.2.3 Мольєр — майстер класицистичної комедії

 

Уже в першій половині XVII ст. теоретики класицизму визначили жанр комедії як низький, який мав зображувати приватне життя, побут і мораль. Мольеру вдалося створити жанр «високої» комедії, який ґрунтувався як на оригінальних сюжетах, взятих із сучасного йому французького життя, так і на сюжетах із римських комедій, творів італійського Відродження, іспанських новел і драм, французької літератури.

Комедія, на думку драматурга, змушує сміятися чесних людей, а тому сприяє викоріненню їхніх вад. Її завдання — бути дзеркалом суспільства, зображувати недоліки людей свого часу.

Автор правдоподібно зображував життя, виділяв характерні особливості різних соціальних прошарків і професій, визначав найбільш закономірні явища, розкривав основну рису узагальненого характеру так майстерно, що глядачі відразу впізнавали, на кого він схожий.

За теорією Аристотеля, в основу комедії має бути покладено певну невідповідність. Мольєр,

як прибічник класицизм}', втілює цей принцип, але в досить оригінальний спосіб. Його головна дійова особа, як правило, одержима якоюсь пристрастю, вона марить, і цс марення її повністю захоплює, відриває від реального життя. Це і є комічною рисою характеру — головною, всебічно висвітленою, глибоко проаналізованою. Отже, в основу комізму Мольєра покладено невідповідність реальної ситуації тому, як вона сприймається дійовою особою.

Сюжет багатьох п’єс Мольєра можна подати за такою схемою: головна дійова особа (протагоніст) перебуває під владою якогось марення чи комічної пристрасті. Цим користується інший герой (антагоніст), холодний і розсудливий інтриган. Він устигає скористатися маренням, дові-

рливіспо, нездатністю тверезо мислити протагоніста і отримати зиск. Але наприкінці комедії протагоніст «прокидається» і починає розуміти істинний стан речей. Антагоніста викривають.

 

Ставши на шлях серйозної, моральної драматургії, Мольєр не перетворився на нудного мораліста. Він прагнув відстоювати життєву мораль, справжню доброчинність, тому не боявся життя, а, навпаки, у природному розвитку людської натури, якою керує розум, завжди знаходив істинну' мораль.

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть, що вам відомо про життя Мольєра.

2.    Поясніть, чому перші театральні спроби Мольєра виявились невдалими.

3.    Назвіть, з якими драматургічними жанрами пов’язані перші твори Мольєра. У чому сенс його творчих пошуків?

4.    Поясніть, як сприймав Париж творчість Мольєра. Які високопосадовці стали друзями й покровителями драматурга? Чи були в нього вороги?

5.    Сформулюйте, у чому художнє новаторство створеного Мольєром жанру «високої» комедії. Які п’єси Мольєра можна віднести до цього жанру?

6.    Прокоментуйте, за якою схемою будуються комедії Мольєра.

7.    Назвіть, які протилежні якості втілюють головні дійові особи — «протагоніст» і «антагоніст».

8.    Визначте, у чому полягає комізм сюжету Мольєра. Як у його комедіях утілюється класицистичний конфлікт між здоровим глуздом та пристрастю?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1.    Об’єднайтеся в групи і підготуйте презентацію на одну з тем: «Цікаві факти з життя Мольєра»;

«Луї XIV і французький театр»; ^в «Екранізації творів Мольєра»;

«Театральні постановки творів Мольєра».

2.    Об’єднайтеся в пари і підготуйте експонати (1-2) для виставки ескізів костюмів для мольєрівських п'єс. *..

5.2.4 Історія створення комедії «Міщанин-шляхтич»

Існує історія про те, як у 1669 році, коли Франція налагоджувала дипломатичні й економічні зв’язки з країнами Сходу, до Луї XIV прибула делегація турецьких послів. Король прийняв їх із казковою розкішшю. Однак турки, з їхньою мусульманською стриманістю, не висловили ніякого захоплення пишним прийомом. Ходила легенда, що один із них навіть відважився сказати, що на коні його господаря — султана — дорогоцінного каміння більше, ніж на вбранні короля Франції. Луї XIV дуже образився й вирішив покарати зухвалого гостя. Він замовив Мольєру п’єсу, у якій би висміювалися турецькі церемонії.

Так*, на замовлення короля Мольер написав комедію «Міщанин-шляхтич*, одна з комічних сцен якої — посвята героя в «мамамупіі*.

 

Комедія була створена за десять днів і була суцільною імпровізацією. У своєму гворі Мольер вийшов за межі замовлення, створивши турецький фарс з мстою висміяти не турків, а французів, а точніше, типовий образ заможного буржуа, що прагне стати аристократом. Події у п'єсі пов'язані з особою малоосвічсного і марнославного міщанина Журдена, який марить пш, аби стати дворянином, а насправді стає за-гаїьним посміховиськом. Кульмінація твору — сцена появи турецьких послів і удаване посвячення героя в турецькі «мамамупіі*.

Тематика і проблематика комедії «Міщанин-шляхтич»

У центрі художнього твору — типове явище суспільного життя Франції XVII ст., коли представники середніх верств суспільства прагнули будь-якими засобами змінити своє становище і отримати дворянський титул (купували посади, маєтки тощо), засвоювали дворянський етикет, мову і традиції. Аристократія, хоча й переживала економічний занепад, усе ж зберігала своє привілейоване становище в суспільстві. Спостерігаючи за стосунками цих суспільних прошарків, Мольєр прагнув розкрити владу дворянства над міщанами, яка ґрунтувалася на перевагах дворянської культури та низькому рівні культури молодих буржуа. У той же час він прагнув, аби міщани тверезо оцінили, на кого вони хочуть бути схожими, і позбавилися психологічної залежності.

Дійові особи комедії

Головний герой комедії — пан Журдсн — має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Але він одержимий однією маніакальною ідеєю — вибитися в шляхтичі. Можливість наблизитися до аристократів — велике щастя для нього, все його честолюбство — бути схожим на них, все його життя — прагнення їм уподібнитися. Думка про дворянство повністю захоплює Журдена, він навіть втрачає здатність реально бачити й оцінювати життя, розмірковувати, зважувати. Тому як наслідок — шкодить собі і своїй родині. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Під впливом одержимості дворянством міщанин перетворюється на душевно низьку людину, починає навіть соромитися своїх батьків. Над ним всі глузують, його обкрадають вчителі, перукарі, кравці й прості робітники. Брутальність, невихованість, невігластво, вульгарність мови й манер пана Журдс-на комічно контрастують із його претензією на дворянську вишуканість і витонченість. Ллє Журден смішний, а не огидний, можливо тому, що, на відміну від подібних до нього, він щиро прагне стати дворянином, щиро прагне й щастя своїй доньці.

Спілкування з людьми шляхетного походження не розширило його світогляд, не збагатило духовно, не розвинуло його думки, а навпаки, відвертало увагу від реальних справ, привчало брехати і лицемірити, позбавляло здатності тверезо оцінювати ситуації. Тому перевага Журдена явно комічні: він прагнув піднятися у власних очах і очах оточуючих, а натомість втрачав власну гідність. Основною темою комедії можна вважати прагнення міщанина увійти до аристократичних кіл, яке реалізується ганебними засобами і виливається у спробу лише пристосуватися до дворянства.

Пану Журдену у творі протиставляється пані Журден, справжня міщанка, тверезо мисляча практична жінка з відчуттям власної гідності. Вона всіляко намагається протистояти одержимості свого чоловіка, його беззмістовним претензіям, а головне — звільнити будинок від людей, які користуються довірливістю і марнославством господаря та живуть за його рахунок. Па відміну від свого чоловіка, пані Журден не схиляється перед дворянами. Для неї важливіша добра слава, ніж дворянський титул.

Позитивними героями п’єси також є молоді міщани — донька Жур-дсна Люсіль і її наречений Клсбнт. Це люди нового типу. їх не можна назвати слухняними дітьми своїх батьків. Люсіль отримала належне виховання, має свій погляд на життя і стосунки, щиро покохала Клеонта за його людські якості і не збирається відмовлятися від своїх почуттів. Клсонт — шляхетна людина, але не за походженням, а за характером і моральними якостями: чесний, щирий, відвертий, закоханий, може прислужитися суспільству і державі. Він шість років прослужив солдатом і набув справжньої шляхетності у життєвих випробуваннях. Можна сказати, що в образі Клеонта по-новому сформульовано поняття людської гідності, яка визначається справами і рисами особистості, а не її походженням.

Хто ж ті, кому прагне уподібнюватися Журден? Граф Дорант і маркіза Дорімсна — люди шляхетного походження, з вишуканими манерами, культурні та ввічливі. Ллє граф — це ниций авантюрист, лицемір, ошуканець, який без докорів сумління користується примхою Журдена. Нічого, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере в борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Вінцем цієї ситуації є комічна сцена, коли герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімсна думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Журден применшує їхню цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обраниці.

Дорімена виявляється не благороднішою від Доранта, вона теж долучається до оббирання Журдена. Т згоду' на шлюб маркіза дає тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор му'дро виніс за межі комедії.

Образи Доранта і Дорімени дають Мольєру змогу' розкрити одну з тем комедії — лицемірність французької аристократії.

Образи слуг ІІіколь і Ков’єля можна протиставити представникам зарозумілої і самозакоханої аристократії та малокультурного міщанства. Завдяки своїй щирості, доброті та загостреному почуттю справедливості вони стають наприкінці п’єси справжніми господарями ситуації, влаштовують не тільки свою власну долю, а й долю своїх господарів. Своїми прекрасними людськими рисами вони повною мірою заслуговують на ту любов і повагу, які відчуваються в авторському ставленні до них.

Отже, можна погодитися з тим, що Журден — невіглас і простак, марнославний егоїст. Але за моральними рисами він вищий за аристократів, він ні на кому' не наживається, нікого не використову'є, а лише дурить — сам себе.

Так комедія, яка мала розважити короля, стала сатиричним твором на соціальну тему. За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Сатира в комедії носить суспільний смисл, а моральні проблеми — місце людини в суспільстві, моральні пріоритети та ідеали, цінність особистості, проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, честі, людської гідності, — ніколи не втрачали своєї акту'альності.

Мольєра справедливо називали автором «високої комедії». «Міща-нин-іпляхтич» — яскравий доказ цьому.

Прочитайте комедію Мольєра «Міщанин-тляхтич» (переклад Ірини Стсшснко) за хрестоматією.

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Перекажіть, що стало поштовхом до написання комедії «Міщанин-шлях-тич».

2.    Схарактеризуйте конфлікт, покладений в основу сюжету твору.

3.    Поміркуйте, які сюжетні лінії можна виділити в цій комедії. Яку функцію вони виконують?

4.    Проаналізуйте, чи дотримується Мольєр правил класицизму в комедії «Міщанин-шляхтич».

5.    Визначте жанрові особливості комедії. Підтверджуйте свою думку цитатами з тексту.

6.    Розкажіть, що сатирично зображується в комедії «Міщанин-шляхгич».

7.    Аргументуйте, у чому комізм образу Журдена. Яку рису його характеру можна назвати основною?

8.    Визначте, чи заважає пану Журдену його марнославство.

9. Складіть порівняльну характеристику дійових осіб комедії. Чи поділяються вони, згідно класицистичної традиції, на позитивних і негативних?

10.    Поміркуйте, які загальнолюдські та суспільні проблеми порушує Мольєр у своїй комедії.

11.    Доберіть вислови з комедії, які стали крилатими.

12.    Накресліть і заповніть таблицю “Засоби творення комічного у комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич»:

Худ. засіб	Сцена	Функція
Гумор	Журден позичає гроші графу Доранту	Висміюються довірливість Журдена і шахрайство Доранта
Іронія	Пані Журден глузує з чоловіка, який довіряє Доранту
Сарказм	Пані Журден з неприхованим гнівом викриває Доранта і Дорімену, виганяючи їх зі свого дому
Сатира	Ков'єль дає негативну характеристику Журденові: »От йолоп, так йолоп!..»
Буфонада	Окарикатурення Журдена (як він одягається, кланяється, вимовляє звуки тощо)
Фарс	Переодягання Ков'єля і Клеонта, підглядання Ніколь, побиття Журдена палками під час церемонії посвяти в «мамамуші» та ін.

Світове значення комедій Мольєра

Творча майстерність Мольєра відразу здобула світове визнання. Він підніс жанр комедії, який виник ще в античні часи, стрімко розвивався в добу Відродження, на нову висоту.

Мольєр зображує комічні ситуації не лите з життя представників нижчих суспільних станів, як це робили комедіографи Давньої Греції та Давнього Риму, показує вже не дивовижні пригоди та надзвичайні випадки, що зумовлені долею чи випадком, як це робіт Шекспір. Мольєр

 

створює сатиричну комедію, наповнює її серйозною проблематикою, іноді надає трагічного звучання. У центрі сатиричного зображення постають переважно представники вищих суспільних станів, французької аристократії.

Значення художніх здобутків Мольєра в історії світової драматургії важко переоцінити. Поєднавши у своїй творчості найкращі традиції французького нового театру та найпро-гресивніїпі ідеї гуманізму, драматург об'єднав дві культурні доби — добу Відродження і добу Просвітництва XVIII cm., сміливо накреслив напрямок подальшого розвитку драматургії.

Мотиви поведінки дійових осіб його творів зумовлені суспільним становищем та становою психологією: одні прагнуть якнайкраще влаштуватися в суспільстві, інші — збагатитися за чийсь рахунок. Але смішними виглядають і ті, хто прагне обдурити й використати, і ті, хто дозволяє себе ошукати.

 

Сміх Мольєра завжди добрий. Він поблажливий до людей, вірить у їх здатність побачити свої вади і виправитися.

Реалізм французького драматурга продовжували розвивати у наступні століття відомі комедіографи Лссаж і Бомарше. У різних європейських країнах переклади п’єс Мольєра стали потужним стимулом до створення національної комедії. Так було перш за все в Англії, потім у Німеччині, в Італії, де під безпосереднім впливом Мольєра виховався творець італійської комедії Гольдо'ні.

Актор-новатор, творець нової манери реалістичної гри, Мольєр заклав міцні підвалини нової драматургії, на які надалі спиратимуться і які продовжуватимуть розвивати драматурги різних країн світу.

Піхто точно не знає, де могила Мольєра. Немає будинку, де він народився. Не збереглося жодного автографа, окрім двох розписок, до нас не дійшли ні його рукописи, ні листи. Проте зі сцени театрів світу досі лунає його безсмертний сміх, а народжені його розумом і талантом слова й через століття викликають у відповідь думки та почуття. І саме це — найпрекрасніїпий і найміцніпіий з усіх поставлених йому пам’ятників.

Україна і світ

В Україні перші постановки комедій французького драматурга відбулися вже наприкінці XVIII ст., і сьогодні його твори входять до репертуару різних українських театрів. Визначні діячі української культури Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та багато інших високо оцінювали п'єси драматурга. Мольєрівські ідеї і сюжети неодноразово перевірялися і будуть перевірятися в нових культурних та історичних умовах, й таки доводитимуть свою універсальність. Іван Карпенко-Ка-рий у трагікомедії «Мартин Б о руля», Михайло Кропивницький у творі «Глитай, або ж Павук», Леся Українка у «Камінному господарі» надають мольєрівським сюжетам нового життя, оновлюють їхній ідейно-естетичний зміст, збагачують новими явищами життя, створюють літературну традицію.

Одна з таких спроб — комедія Миколи Куліпіа «Мина Мазайло», коли автор навмисне взяв сюжет мольєрівської п'єси «Міщанин-іплях-тич» і переніс його на український грунт першої половини XX ст. Чи позбавилася людина за декілька століть бажання за будь-яку ціну змінити свій статус у суспільстві і вивищитися у власних очах та очах оточення — вирішувати вам, сучасним читачам.

Перекладати комедії Мольера українською мовою потали ще у XIX ст. П'ять комедій переклав Володимир Самійленко — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач. Серед ник особливо вирізняється переклад «Тартюфа», 1901.

Вибрані комедії Мольера переклала актриса, письменниця й перекладачка Ірина Стеїпенко, онука «корифея» українського театру поета й драматурга Михайла Старицького.

У 1931 році вийшла книжка «Французькі класики XVII сторіччя» в перекладі Максима Рильського, де вміщено, серед іншого, Мольєрового «Мізантропа». Карбовані олександрійські вірші цієї «високої комедії» стали одним із кращих надбань Рильського-перекладача. Із сучасних перекладачів над творчістю Мольера працює ІІінсль Орлик.

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть про світове значення драматурги Мольера.

2.    Перерахуйте, хто з українських письменників використовував у своїй творчості мольєрівські мотиви.

3.    Підготуйтеся до дискусії на тему «Міщанин-шляхтич» — висока комедія.

4.    Напишіть твір-роздум на тему «Сучасні Журдени».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією на тему «Екранізація творів Мольера».

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Бароко — культурно-історична доба в Європі, яка прийшла на зміну добі Відродження. Мистецтво бароко стало головним стилем європейської культури першої половини XVII ст.

Класицизм — це другий після бароко провідний напрям у мистецтві Європи, що остаточно утвердився у другій половині XVII ст. На відміну від бароко, класицизм тяжіє до ясності форми, до вивіреної розумом гармонії та точного дотримання жанрових канонів.

Луїс де Гонгора-і-Арготе — іспанський поет першої половини XVII ст., ключова постать барокової лірики.

Джон Донн — видатна постать англійської барокової лірики, засновник «метафізичної поетичної школи».

Мольєр — французький драматург, майстер класицистичної комедії. «Міщанин-шляхтич» — «висока комедія». ,,

Ключові поняття теми:

Бароко, класицизм, філософський вірш, засоби комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм.

ВАШІ ПІДСУМКИ

1.    Луїс де Гонгора — автор барокової лірики?

а) так    6)    ні

2.    Найвизначніша постать англійського Бароко — Джон Донн?

а) так    6)    ні

3.    Мольер — автор «Мііцаннна-шляхтича»?

а) так    6)    ні

4.    Виберіть одну правильну відповідь.

Для барокової лірики є характерним:

а)    оптимістичний настрій

б)    поєднання «непоєднуваного»

в)    домінування розуму над почуттям

5.    Виберіть одну правильну відповідь.

Твори Луїса де Гонтори стали широко популярними в Іспанії:

а)    за життя письменника

б)    у XX столітті

в)    у наш час

6.    Виберіть одну правильну* відповідь.

Джон Донн — автор:

а)    барокової лірики та церковних проповідей

б)    барокової лірики

в)    церковних проповідей

7.    Установіть відповідність між письменниками й жанрами:

1)    Луїс Гонгора    а)    комедія

2)    Джон Донн    б)    романс

3)    Мольер    в)    сонет

8.    Установіть відповідність між творами та дійовими особами:

1)    «Галерник»    а)    Журден

2)    «Міщанин-шляхтич»    б)    іспанський    бранець

3)    «Священні сонети»    в) суперечливий ліричний герой

9.    Установіть відповідність між авторами та творами:

1)    Гонгора    а)    комедія про міщанина-шляхтича

2)    Донн    б)    «Галерник»

3)    Мольер    в)    «Священні    сонети»

10.    Чи справедливим є твердження,    що Луїс де    Гонгора    —    централь

на постать барокової лірики? Відповідь аргументуйте.

11.    Джон Донн — поет-філософ, засновник «метафізичної поетичної школи». Як ви вважаєте, чим він цікавий сучасному читачеві?

12.    У чому секрет популярності комедій Мольера?

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська