Література Іспанії доби Відродження - Жанр лицарського роману, Дон Кіхот читати онлайн

Література Іспанії доби Відродження

4.4.1 Жанр лицарського роману

 

Початком іспанського Відродження вважається 1492 рік, коли було відкрито Америку й завойовано Гранаду.

У тому ж році відбулася ще одна подія, не меніп важлива для культури: вийшла в світ перша іспанська граматика.

 

Як і в інших країнах Європи, іспанські поети, прозаїки, драматурги Ренесансу закладали основи нової національної літератури і національної літературної мови. При цьому вони почували себе і наступниками середньовічних традицій. В Іспанії набув великої популярності жанр лицарського роману, що склався як наслідування французьких середньовічних творів.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Так званий «амадісівський» цикл лицарських романів користувався великим успіхом не тільки в Іспанії, а й у всій Європі. Його героєм був Амадіс Гальський, принц казкової держави Гаула, який здійснював подвиги заради кохання. Герой циклу — не просто мандрівний лицар, який подвигами прославляє свою Даму, але й ідеальний правитель рідної землі, прекрасний воєначальник і флотоводець.

Розквіт лицарського роману в Іспанії припадає на початок XVI ст. Після «Амадіса» було створено ще близько п’ятдесяти подібних романів.

Хоча цей літературний жанр критикувала з позицій католицького благочестя церква (проте ніколи не забороняла), іспанці зачитувались оповідями, де йшлося про романтичне кохання, героїчні подвиги, волю до перемоги над злом.

Криза ренесансних гуманістичних ідеалів дала знати про себе в Іспанії в середині XVI ст. Тоді в літературі з’являються твори, автори яких відверто скептично ставляться до суспільства й до самої природи людини. Тоді ж героїчний ренесансний міф про лицаря і разом з ним жанр лицарського роману витісняється пасторальним романом.

4.4.2 Мігсль де Сервантес

 

Життя Мігсля де Сервантеса Саавс'дри (1547—1616) — це сумний пригодницький роман. Народився він 1547 року в містечку поблизу Мадрида в родині збіднілого лікаря шляхетного походження, у якій зберігались лицарські оповіді та спогади про славні подвиги предків. Батько його в пошуках заробітків і рятуючись від кредиторів часто переїжджав з міста до міста, сім'я мандрувала за ним.

Мігель відвідував міську школу в Мадриді, брав уроки у відомого педагога-гуманіс-та Хуана Лопеса де Ойос, навчався в колегії єзуїтів. Уже в школі він пробував свої сили в літературі — писав вірші латиною. Проте бідність завадила продовженню навчання, тож більшу частит' своїх знань юнак здобув завдяки самоосвіті.

За протекцією свого вчителя Сервантес вступив на службу до монсеньйора (пізніше кардинала) Хуліо Лквавіва, посла й секретаря папи Пія V, разом з яким переїхав до Італії. Лквавіва взяв талановитого юнака під своє покровительство.

В Італії Сервантес відкрив для себе мистецтво Античності, а також епохи раннього Відродження. Він захопився італійською історією та культурою, бував у Римі, Болоньї, Венеції, Палермо, де вивчав античних і ренесансних філософів, читав Гомера, Всргілія, Горація, Овідія, Данте, Петрарку. Невипадково в його творах відчутне знання італійської літератури й захоплення Італією.

Після смерті Лквавіва в 1570 році Сервантес потрапив на військову службу. Його було зараховано солдатом до полку іспанської Морської піхоти, іцо розташовувався в Неаполі. У вересні 1571 року Сервантес заступив на борт галери ««Маркіза», яка в жовтні брала участь у знаменитій Леиантській морській битві біля узбережжя Греції, коли іспано-італійські сили розбили турецький флот. Під час цієї битви його було поранено, після чого ліва рука письменника на все життя залишилася паралізованою. Незважаючи на тяжку травму, Сервантес завжди з гордістю згадував про свою участь у битві, бо вірив, що ця подія визначить подальший хід європейської історії.

Коли Мігсль зі своїм молодшим братом Родриго 1575 року повертався до Іспанії на галері «Сонце», їх захопили в морі алжирські пірати. П’ять довгих років провів Сервантес у полоні, аж поки у 1580 році його викупили з неволі. Чотири рази він намагався втекти й дивом уникнув страти.

Сервантес повернувся на батьківщину, проте в Іспанії на нього чекали нові злидні. Він вирішив стати письменником, коли йому було 38 років, але комедії його не знайшли постановників, а пасторальний роман «Галатея», який мав успіх, не приніс достатку. ІІа деякий час він повернувся на військову службу, тепер у Португалії, але розчарування в принизливому становили солдата та інвалідність змусили його назавжди залишити це ремесло.

 

 

 

У 1584 р. Сервантес одружився з дівчиною з небагатої дворянської родини й уже за рік, після смерті батька, став на чолі великої сім'ї: дружина, матір, сестри, племінники. Гнаний бідністю, він переїхав до Севільї, де обійняв посаду комісара із закупівлі провізії для флоту — «Непереможної Армади», потім став урядовим збирачем податків. Сервантеса, м’якого з голодними селянами й суворого до монастирів, ледь не відлучили від церкви й кілька разів ув’язнювали. То його звинувачували у перевищенні повноважень, то в розтраті грошей (він 11 років виплачував борг уряду)- Потертий плащ, камзол з різнокольоровими гудзиками, латані черевики, зелені панчохи, заштопані чорним шовком, — вигляд письменника красномовно свідчив, як він жив усі ці роки.

Саме за ґратами тюремної камери Сервантесу явився образ людини, яка втратила розум від читання лицарських романів і вирушила здійснювати подвиги, наслідуючи героїв улюблених книжок.

Перше видання «Дон Кіхота», найзнамени-тіїпого твору Сервантеса, вийшло у 1604 році, а друге — за рік, значно більшим тиражем. Роман уже тоді користувався великою популярністю. Його було видано в Португалії, у Валенсії.

У 1606 році столицю Іспанії було перенесено до Мадрида. Сюди ж переїхав і Сервантес. Тут він написав авантюрно-сентиментальний роман, збірку «Повчальних новел». Ллє він все ще мріяв про кар'єру драматурга і видав збірник п'єс «Вісім комедій і вісім інтермедій».

Тим часом кількість шанувальників «Дон Кіхота» зростала по всій Європі. Успіх роману'

був настільки приголомшливим, що якийсь Л. Фернандес де Авельянеда (зрозуміло, це був псевдонім) випустив його продовження, де відверто глузував із Сервантеса. Анонімний автор-наслідувач позбавив образ мандрівного гідальго високого лицарства й змалював його безнадійним безумцем, а образ Санчо Панси звів до банальної карикатури.

Обурений Сервантес написав за кілька місяців другу частину «Дон Кіхота», і вона побачила світ у 1615 році. Обидві частини роману разом уперше були опубліковані вже після смерті письменника в 1637 році.

Та незважаючи на всеєвропейську славу, яку принесли йому художні твори, злиденність і невлаштованість залишались супутницями Сервантеса до кінця його днів. Щоб забезпечити собі безкоштовний похорон, він незадовго до смерті прийняв посвяту в ченці. Іронія долі переслідувала великого письменника й після смерті: могила його довго вважалась загубленою, бо на гробниці в одній із церков не було навіть напису.

Пам'ятник Сервантесу поставлено в Мадриді лише в 1835 році. Тїа п'єдесталі два написи, латиною та іспанською мовою: «Мітелю де Сервантесу Сааведрі, царю іспанських постів, рік M.D.CCC.XXXV».

Сервантес помер у Мадриді 23 квітня 1616 року. Цього ж дня з життя пішов інший великий письменник і драматург — Вільям ІИекспір.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, з якої родини походить Сервантес і яку освіту він отримав.

2.    Як вплинула на Сервантеса подорож до Італії?

3.    Розкажіть, які риси характеру виявив Сервантес на військовій службі.

4.    Поясніть, чому роман про Дон Кіхота приніс Сервантесу всеєвропейську популярність.

5.    Поміркуйте, чи можна назвати життя Сервантеса пригодницьким романом. Чи підходить йому епітет сумний?

4.4.3 «Дон Кіхот»

Роман Сервантеса «Дон Кіхот» легше зрозуміти, якщо пригадати, якою була Іспанія за його життя. Король Філіп II (друга половина XVI ст.) заявляв із гордістю: «У моїх володіннях ніколи не заходить сонце». Території цієї могутньої колоніальної держави простягалися на півсвіту'. З підкорених земель пливли навантажені золотом та іншими багатствами каравани кораблів, що не сприяло розвитку національної економіки та промисловості. В Іспанії занепало виробництво, бо все можна було купити в сусідніх країнах, знецінилася праця, почалася економічна криза. Завезені цінності осідали в кишенях дворян та священиків, а прості люди — ремісники й селяни — бідували, країною блукали юрби жебраків. Після того, як у 1588 році англійський флот потопив іспанський, Іспанія

втратила панування на морі й почався н занепад. Європейські країни одна за одною звільнялися від влади іспанських монархів. Незважаючи на те, що велич Іспанії було зруйновано, для іспанської аристократії характерним було невміння правильно оцінити ситуацію. Надмірна самовпевненість, феодальна пиха, гонитва за авантюрними пригодами — саме ці риси її представників зумовили те, що лицарський роман став «настільною» книгою іспанських гідальго. Дух лицарського авантюризму, заклик до вояцьких подвигів перегукувались із пригодницько-завойовницькою романтикою іспанських конкістадорів, тому під впливом лицарських романів гідальго або вирушали за океан тукати подвигів і пригод, або у своїх маєтках поринали у світ фантазій, не бажаючи бачити жорстокої реальності.

 

 

 

П'ятдесятилітній гідальго (маломаєтний дворянин) Алонсо Кіхано з безіменного села в області Ла-Ма'нча, пристрасний любитель лицарських романів, уявив себе мандрівним лицарем і вигадав собі ім’я, яке він мусить уславити: Дон Кіхот Ламанчеський.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Хто такий донкіхот, знає кожний: донкіхот — це людина, яка заради досягнення високої мети готова йти наперекір загальноприйнятій думці, не рахуватися з обставинами, долати будь-які перешкоди, навіть якщо результат її зусиль буде мізерний, а вона виглядатиме в очах оточуючих дивакуватою невдахою. Донкіхот не боїться бути диваком, бо він взагалі не думає про те, як він виглядає: для нього важливо лише не відступити від власних уявлень про добро, красу, шляхетність. Донкіхот — лицар Печального образу, хай і смішний. Історія донкіхотства починається від того часу, коли хтось із читачів роману вперше назвав себе Дон Кіхотом.

Цікаво, що роман було задумано як своєрідний підсумок життя героя, повного героїчних дерзань і катастрофічних розчарувань. Разом з тим Сервантес збирався висміяти модні на той час лицарські романи. В авторській передмові до першої частини твору говориться, що завдання роману — підірвати авторитет поширених у народі пригодницьких книг про лицарів. ТІа сторінках «Дон Кіхота» осміяно нестримну фантазію, безглузді та неправдоподібні вигадки й дурниці, награну красномовність і надуману образність цього популярного жанру.

 

 

 

Проте іспанський письменник далеко відійшов від свого початкового завдання — пародії, насмішки над лицарським романом. З історії про лицаря-ідеаліста роман перетворився на зображення широкої панорами життя іспанського народу кінця епохи Відродження. Його герої блукають країною, зустрічаються з різними людьми: дворянами й лакеями, ченцями й каторжниками, розбійниками, комедіантами й купцями, цирульниками й пастухами, погоничами мулів і відставними солдатами.

У романі величезна кількість епізодів, де розкривається повсякденне життя великих міст та іспанської провінції, герцогських замків і заїжджих дворів. ТУг присутні 669 дійових осіб, здебільшого живих неповторних характерів. Усі воші несуть певне смислове навантаження, й кожний по-своєму відтіняє та доповнює образ головного героя — мандрівного лицаря, гідачьго Дон Кіхота

Щодо образу народного героя, то він, звичайно, представлений у романі Санчо Пансою. Сервантес не вигадав цього героя, а лише використав риси образу веселуна й пройдисвіта Ласарільо, який діє на сторінках народного шахрайського роману «Пригоди Ласарільо з Тормеса».

Роман про Дон Кіхота ввійшов до історії світової культури як один з найчудовіших творів епохи Відродження. У ньому багато художніх знахідок — блискуча мова, яскраві характеристики та оригінальна композиція, де структуру лицарського роману поєднано з численними новелами, поширеними у збірках епохи Відродження (наприклад, Джованні Боккаччо).

У вставних новелах герої романтичних любовних історій протистоять прозі життя й своєю поведінкою чимось нагадують головного героя. Проте якщо Дон Кіхот прагне бути корисним людям, то вони зайняті лише собою й байдужі до високих ідеалів.

Деякі з епізодів роману (наприклад, розповідь про звільнення каторжників) навіяні особистими спогадами письменника. Інші (сцена битви з вітряками) склались на основі народних анекдотів про лицарів.

Сервантесу вдалося створити роман на всі часи й для всіх народів. Вражає широта філософського змісту твору, на яку першими звернули увагу німецькі романтики. Роман має довгу історію різних тлумачень і переосмислення. Про нього писали Достоєвський і Франко, він вплинув на творчість Діккенса і Гоголя.

 

Таємницю привабливості образу Дон Кіхота намагалися розгадати Тургенев і Меріме, Гегель і Томас Манн, Гете та Шиллер, до нього звертались у своїх творах прозаїки й пости (зокрема, іспанці Лопє де Вега, Кальдерон і Гонгора). Дон Кіхот зажив власним життям у мистецтві та став одним із вічних образів світової літератури.

Теорія літератури

Вічний ббраз — образ літературного героя, який переріс свою епоху, набув загальнолюдського значення та сприймається як символ певних рис характеру, зовнішності й поведінки. До вічних образів відносять Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Фауста та ін.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

 

1.    ‘«Дон Кіхот» називають пародієюна лицарський роман. Доведіть правильність чи хибність цієї думки.

2.    Розкажіть про композицію роману «Дон Кіхот».

3.    Розкрийте зміст поняття «вічний образ».

4.    Поміркуйте, чому роман про Дон Кіхота ввійшов до історії світової культури як один з найчудовіших творів епохи Відродження.

5.    Розгляньте ілюстрації Джуліса Давіда. Чи такими ви уявляли героїв Сервантеса?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Образ Дон Кіхота

Худорлявий та височезний Дон Кіхот верхи на напівживій шкапі справляє своєю постаттю враження карикатури на лицаря, героя популярних романів. Його спорядження: потрачені іржею

лати, старосвітський щит, шолом з картонним забралом, спис на палиці — пародія на справжні рицарські обладунки. Його «подвиги» — глузування над романними лицарськими мандрами.

 

 

Дон Кіхот сприймає реальний світ у дусі вигадок і фантазій його улюбленого читання. Звичайні речі й люди ввижаються йому чудовиськами та грізними ворогами, вітряки — велетнями, мідний таз цирульника — золотим шоломом, брудний постоялий двір — розкішним замком. Він вступає в бій в ім'я захисту скривджених і поневолених, а насправді б’ється зі стадом баранів, нападає на похоронну процесію. Його «подвиги» не тільки анекдотичні, а й часто шкідливі для тих, кого він захищає. Над ним насміхаються, знущаються з нього, приймають його за божевільного.

Для Сервантеса безумство Дон Кіхота — засіб сатиричного зображення застарілих феодальних понять за допомогою гротеску (найвищого ступеня комічного).

На всі знущання й образи Дон Кіхот відповідає з гідністю та усвідомленням своєї правоти. Герой Сервантеса є втіленням нездоланної віри в своє високе призначення та шляхетний обов'язок. Він — взірець стійкості, незгасаючого ентузіазму та невичерпної енергії. Бідний сільський гідальго, Дон Кіхот намагається в своєму житті наслідувати описаних у книжках мандрівних лицарів.

Кожна його пригода, кожна деталь його мандрів підкреслює контраст між реальністю та вигадками, вичитаними з романів. Дон Кіхот живе у світі ідеалізованого минулого й не розуміє ні реального життя, ні стосунків своїх сучасників. Він у будь-якій ситуації намагається вирішувати суперечку силою зброї, тобто діє за старим феодальним правилом, тому його супроводжують нескінченні бійки.

У багатьох вчинках та промовах мандрівного лицаря втілено високі ідеї гуманізму доби Відродження. Дон Кіхот вбачає своє завдання в захисті слабких, упосліджених і знедолених та сміливо стає до бою щоразу, як бачить несправедливість чи жорстокість. Хай і невдало, він заступається за пастушка, якого обманув і побив господар; звільняє засуджених несправедливим судом каторжників.

Вустами безумця Дон Кіхота Сервантес висловлює демократичні ідеї свого часу. Натхненні гуманістичні промови мандрівного гідальго свідчать про його шляхетність і мудрість. Він різко засуджує гноблення людини людиною. На думку Дон Кіхота, саме для захисту зневажених і скривджених існує мандрівне рицарство. Тому він не тільки кидається на вітряки зі списом і відвойовує мідний таз у цирульника, прийнявши його за шолом чарівника Мамбріна, а й заступається за хлопчика Андреса та намагається протидіяти беззаконню.

Дон Кіхот, дивакуватий і смішний на початку роману, поступово розкривається перед читачем як людина з палкою уявою, добрим серцем, сильною волею. Він говорить про себе: «Я незмінно прагну до благих цілей, а саме: всім робити добро і нікому не робити зла».

 

 

Скільки б разів не зазнавав поразки від реальності цей «невиправний» ідеаліст, скільки б образ і стусанів не отримував, він ніколи не відступаєть-ся від своїх переконань. Він виростає на сторінках роману у героїчну постать, готову постраждати заради здійснення високої мети, безстрашну й сповнену духовною силою, безкорисливу й щедру, високоморальну й шляхетну — живе втілення гуманістичного ідеалу. І лише трішки смішну.

В образі Дон Кіхота Сервантесу вдалося природно поєднати мудрість і безумство, героїзм і слабкість, трагічне й комічне. Письменник зобразив свого героя живою людиною, надавши йому рис, зрозумілих і притаманних людям різних часів і країн. І це головне, що привертає до нього серця читачів у всьому світі.

Образ Санчо Панси

Важливим для розкриття загального задуму роману є й другий герой Сервантеса — Санчо Панса. Спочатку це пародійна постать, проте поступово перед читачем постає живий і правдивий образ допитливого кастильського селянина.

Санчо Панса — людина простодушна й водночас практична та хазяйновита. Він живе у злиднях, зазнав чимало лиха, тому в усьому шукає зиску, мріє про багатство й легко погоджується на будь-яку авантюру заради матеріального добробуту. Він залишає свою домівку та вирушає разом з Дон Кіхотом у мандри, сподіваючись отримати губернаторство в нагороду.

Хоча деякими рисами характеру Санчо — повна протилежність Дон Кіхотові, у них є й багато спільного. Кожен по-своєму, та вони обоє людяні й добрі, обоє незадоволені реальним житям, обом вистачає уяви та енергії для того, щоб вирушити на пошуки кращої дійсності.

Санчо Панса і Дон Кіхот відчутно впливають один на одного, між ними поступово настає повне взаєморозуміння. Санчо, краще пізнавши великодушність та шляхетність Дон Кіхота, потроху втрачає корисливість. Усе частіше він керується у своїх вчинках не прагненням до наживи, а любов’ю до справедливості. Санчо єдиний з персонажів роману розуміє Дон Кіхота по-справжньому. Він зумів побачити за безумством мандрівного гідальго непідробний героїзм, доброту і глибокий розум. Це саме Санчо назвав Дон Кіхота “Лицарем Печального образу».

У всій повноті проявилися природні здібності та народна мудрість Санчо, коли він виконував роль губернатора. Діяльність Санчо на цій посаді викриває порядки, існуючі в країні. Головний висновок, який він робить, коли покидає губернаторський пост: честь і гідність незрівнянно вищі за багатство. Він заявляє: «я вступив на посаду губернатора без шеляга в кишені і без шеляга з неї йду — протилежно тому, як звичайно виїжджають з острова губернатори...».

Найважливіше, що об’єднує Дон Кіхота і Санчо Пансу, — їхнє протистояння несправедливому ладу дворянсько-католицької Іспанії. Розмірковування Санчо, його численні приказки містять гостру сатиру на іспанську знать, її пихатість і паразитизм. На його думку, високий чин зовсім не свідчить про шляхетність і гідність людини.

Санчо Панса, як і Дон Кіхот, — це і широкі узагальнення, і в той же час своєрідні характери, що вирізняються яскравою індивідуальністю. Головні дійові особи роману — герої і конкретні, і типові.

На тлі національного життя Іспанії XVI — початку XVII століть у центрі роману Мігеля Сервантеса «Дон Кіхот» височать дві постаті: бідного гідальго, що уявив себе мандрівним лицарем — захисником скривджених та пригнічених, і бідного селянина, який згодився бути його джурою.

Прочитайте за хрестоматією першу частину роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» в перекладі Миколи Лукаша.

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, яким постає перед читачем Дон Кіхот на початку роману.

2.    Розгляньте ілюстрації Густава Доре, на яких зображено героя роману. Чи вдалося художнику передати риси особистості гідальго, які найяскравіше характеризують його?

3.    Намалюйте скрайбінг про пригоди Дон Кіхота, підготуйте розповідь про них.

4.    Простежте за розвитком образу Дон Кіхота в романі.

5.    Поміркуйте, чим роман Сервантеса вразив його сучасників.

6.    Складіть порівняльну характеристику образів Дон Кіхота і Санчо Панси, використовуючи різні художні засоби. Поясніть свій вибір.

7.    Розкрийте, як герої впливають один на одного.

Діалог культур

Роман «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса збагатив культуру Європи й світу. Роман ілюстрували багато європейських художників, серед них: Гранвіль, Онорб Дом’ё, Густав Дорб, Шбло Пікіссо, Хосб Сегрб.льєс та інші.

У XX столітті, коли Іспанія почала перетворення країни на туристський край, усі міста і села, більшою чи меншою мірою пов'язані з романом Сервантеса, прикрасили скульптурами Дон Кіхота та Санчо Панси різних стилів: віл реалізму до постмодернізму. Герої роману при-

крашають і величний монумент письменнику в Мадриді. Невеличкі пам’ятники Дон Кіхоту є й в іспаномовних країнах Латинської Америки, хоча мандрівний гідальго ніколи там не бував. Зображення героя Сервантеса можна знайти й в інших країнах світу.

 

 

У музичному мистецтві також є звернення до роману Сервантеса «Дон Кіхот». Композитор Ріхард Штраус у 1897 написав однойменну симфонічну поему, Людвиг Мінкус — музику до балету, Жуль Масснс — оперу.

Україна і світ

Історія перекладів українською мовою роману Сервантеса починається з Івана Франка. Невтомний популяризатор світової літератури, Франко зробив віршований переказ кількох окремих епізодів твору під назвою «Пригоди Дон Кіхота», до якого додав біографію Сервантеса та стислу характеристику роману' (видання 1899 та 1913' рр ).

До нас дійшли тільки спогади про переклад кількох глав «Дон Кіхота», зроблений поетом і перекладачем Володимиром Самійленком, зниклий у 1919 р.

У кінці XX ст. в Україні з’явився переклад славнозвісного роману, гідний великого оригіналу, який він відтворює. Майже повністю українською мовою переклав «Дон Кіхота» Микола Лукаш. Це — остання робота перекладача, яку він не встиг довершити. Закінчив переклад розділів XXI-XXXV, LXIL-XXIV частини другої Анатоль Перепадя. Переклад Миколи Лукаша й Анатоля Перепаді опублікований за редакцією Григорія Кочура та Михайла Москаленка.

Живе великий роман Сервантеса й в українській літературі У своїх роздумах зверталися до нього Іван Франко, Леся Українка, шістдесятник Свген Сверстюк. Відлуння образу Дон Кіхота можна знайти в творах Михайла Коцюбинського, Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Юрія Яновського, Івана Багряного, Василя Земляка. Поетичні рядки присвячували мандрівному гідальго Свген Плужник, Євген Маланюк, Олег О.льжич, Максим Рильський, Ліна Костенко.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Підготуйте повідомлення з презентацією «Образ Дон Кіхота в живописі».

2.    Підготуйте повідомлення з презентацією «Роман Сервантеса в музичному мистецтві».

3.    Розкажіть історію українських перекладів «Дон Кіхота».

4.    Поміркуйте, чому роман «Дон Кіхот» став прикладом для письменників наступних століть.

5.    Підготуйте повідомлення з презентацією «Дон Кіхот — вічний образ світової культури».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Перегляньте мультфільм «Дон Кіхот Ламанчеський» за мотивами роману Сервантеса за наведеною інтернет-адресою й підготуйте повідомлення з презентацією: htlps://www.youtube.com/watch?v=VbaFoPaeR-o

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи, перегляньте уривки з відомих екранізацій роману й підготуйте повідомлення з презентацією «Екранізації роману Сервантеса»: американська (роль Дон Кіхота виконує видатний співак Федір Шаляпін, 1933 р.) https://www.youtube.com/watch?v=xvxukgXties;

• грузинська «Житіє Дон Кіхота і Санчо» https://wvAv.youtube.com/ watch?v=XjiFsGScedO;

російська https://www.youtube.comAvatch?v=xvxukgXties ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Відродження (XV ст. — XVI ст.) — назва історичної епохи та етапу в розвитку культури Європи, відродження інтересу до Античності.

Гуманізм — європейський інтелектуальний просвітницький рух епохи

Відродження

Франческо Петрарка — поет італійського Відродження. Історія кохання в сонетах Петрарки («Канцоньєре», Петрарка і Лаура).

Вільям Шекспір — видатна постать англійської національної літератури і світового мистецтва. Сонети Шекспіра — відображення внутрішнього світу ренесансної людини. Трагедія «Ромео і Джульетта» — оспівування чистого пристрасного кохання.

Мігель де Сервантес Сааведра — іспанський письменник, автор безсмертного «Дон Кіхота». Дон Кіхот і Санчо Панса — головні герої роману, мандрівний гідальго, який уявив себе лицарем, і його джура.

Сонет, італійський та англійський сонети.

Вічний образ — образ літературного героя, який набув загальнолюдського значення.

Ключові поняття теми:

європейське Відродження, гуманізм, італійський сонет, англійський сонет, трагедія, вічний образ.

1.    Франческо Петрарка — автор сонетів?

а) так    6)    ні

2.    Найвизначніша постать англійського Відродження — Вільям Шскспір?

а) так    6)    ні

3.    Мітель де Сервантес — автор «Дон Кіхота»?

а) так    6)    ні

4.    Виберіть одну правильну відповідь.

Збірку «Канцоньєре» Петрарки присвячено:

а)    Дульсінсї

б)    Лаурі

в)    Смаглявій леді

5.    Виберіть одну правильну відповідь.

Роман Сервантеса «Дон Кіхот» став популярним у Європі:

а)    за життя письменника

б)    у XIX столітті

в)    у наш час

6.    Виберіть одну правильну відповідь.

Ромсо і Джульетта — це:

а)    герої сонетів Петрарки

б)    герої однойменної трагедії Шекеліра

в)    герої роману Сервантеса

7.    Установіть відповідність між письменниками й жанрами:

1)    Петрарка    а)    трагедія

2)    ІІІекспір    б)    роман

3)    Сервантес    в)    сонет

8.    Установіть відповідність між творами та дійовими особами:

1)    «Канцоньєре»    а)    Меркуціо

2)    «Ромсо і Джульетта»    б)    Лаура

3)    «Дон Кіхот»    в)    Санчо Панса

9.    Установіть відповідність між авторами та творами:

1)    Петрарка    а) роман про мандрівного гідальго-лицаря

2)    ІІІекспір    б) «Як не любов, то що це бути може?»

3)    Сервантес    в) «Стомившися, вже смерті я благаю»

10.    Чи справедливим є твердження, що Франческо Петрарка — засновник гуманістичної культури епохи Відродження? Відповідь аргументуйте.

11.    Вільям Шскспір — видатна постать англійської національної літератури і світового мистецтва. Як ви вважаєте, чому?

12.    У чому секрет популярності роману Сервантеса «Дон Кіхот»?

. Ъарат і шасицщм

/■ іГ ■~ар6ко — культурно-історична доба в Європі, яка прийшла на змі-/гч ну добі Відродження. Мистецтво бароко стало головним стилем європейської культури першої половини XVII ст. Барокові художні твори втілювали ідею ілюзорності світу, їм властиві складні метафори, символи та алегорії, примхливе нагромадження жанрів і стилів.

Класицизм — це другий після бароко провідний напрям у мистецтві Європи, іцо остаточно утвердився у другій половині XVII ст. ІІа відміну від бароко, класицизм тяжіє до ясності форми, до вивіреної розумом гармонії, точного дотримання жанрових канонів.

Опрацювавши розділ «Бароко і класицизм», ви:

складете уявлення про Бароко як добу і художній напрям у європейській лггературі та мистецтві;

ознайомитеся з видатними представниками європейського бароко та їхніми здобутками;

дізнаєтеся про характерні риси барокової культури й літератури; довідаєтеся про особливості лірики європейського бароко; з’ясуєте, які ознаки характеризують класицизм як художній напрям;

зрозумієте історичні умови виникнення класицизму, його філософське та естетичне підґрунтя;

— відкриєте для себе творчість європейських митців доби Бароко й класицизму.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська