Народна Освіта » Світова література » Література Англії доби Відродження - Англія часів Вільяма Шекспіра читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Література Англії доби Відродження - Англія часів Вільяма Шекспіра читати онлайн

Література Англії доби Відродження

4.3.1 Англія часів Вільяма Шекспіра

Англійське Відродження — короткий, проте могутній злет творчих сил. Це вершина й одночасно трагічний фінал епохи європейського Ренесансу, який проголошував людину вільною і повноправною, а залишив її з гірким усвідомленням неможливості втілити в життя гуманістичну мрію про щастя та благоденство на землі.

 

В Англії епоха Відродження настала майже на два століття пізніше, ніж в Італії (кінець XVI — початок XVII століть). Мистецтво англійської поезії та драматургії епохи Відродження сягнуло висот за часів королеви Єлизавети І з династії Тюдорів. Літераторів, які прикрасили своєю творчістю її довгий вік, називали єлизаветинцями. Після смерті королеви трон перейшов до іншої династії — Стюартів. Підтримувана Стюартами ідеологія перешкоджала вільному розвитку мистецтва, що означало кінець англійського Відродження.

Історія Англії цього період)' сповнена знакових подій. Завдяки розвитку флоту й торгівлі країна перетворилася на могутню державу зі статусом «володарки морів». У 1588 р. було розгромлено «Непереможну армаду» — військово-морський флот Іспанії. За кілька десятиліть англійський флот почав завойовувати для англійської корони Америку й Індію та зробив Англію найбільшою з-поміж колоніальних держав.

Джордано Бруно після відвідин англійських університетів у 1584 році назвав Англію країною, що «овдовіла, втративши належний рівень вивчення філософії і математики, ... усі її доктори виявилися лише докторами граматики, сповненими пихатого невігластва, педантизму, самовпевненості та брутальної невихованості».

 

За твердженнями істориків, в Англії тих часів панувала атмосфера підозри, недовіри та страху, коли сповідування старих релігійних норм переслідувалося, а нові досить повільно входили у повсякденне життя англійців.

Не простішим було й інтелектуальне життя тогочасної Англії. Провідні професори університетів Кембриджа й Оксфорда активно виборювали право вивчати та поширювати прогресивні ідеї античних філософів і митців. У цей період активно перекладалися твори Платона. Аристотеля, Гомера, Вертія, Сенеки, Овідія та багатьох інших.

Пай популярні тою темою мистецьких творів Англії, завдяки загальному інтересу ренесансного світогляду до національної історії, стала історія країни. Мандрівні трупи й театри широко коментували та представляли на сценах події війни Білої і Червоної троянди, Столітньої війни, епізоди з життя англійських королів. Так формувалася національна свідомість англійців, закладалися основи англійської національної літератури, у розвитку якої Вільям Шекспір відіграв провідну роль. Розкриті у його творах теми громадонського миру, образ вольового, справедливого і гуманного монарха назавжди вписали його в історію англійського Відродження. Шекспір створив надзвичайно точну і глибоку хроніку англійського життя на межі XVI-XVII ст.

Війна Білої і Червоної троянди — низка громадянських конфліктів в Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1486 роками. Свою назву війна одержала від символів цих родин, війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тю-дорів, останньою представницею якої була Єлизавета 1. Столітня війна <1337— 1453) — тривалий військово-політичний конфлікт між Англією і Францією, причиною якого стало прагнення Англії повернути ті території на континенті, що раніше належали англійським королям, війна тривала 116 років. Незважаючи на початкові успіхи, Англія зазнала поразки у війні, через що на континенті у неї збереглося лише одне володіння — порт Коле, який вона утримувала до 1559 року.

 

4.3.2 Англійський ісатр

Знаковою рисою культурного розвитку Англії доби Відродження був розвиток театру.

Хоча театр цього періоду був придворним, проте найвидатніїпі драматичні твори доби було написано для загальнодоступного народного театру.

Столяр Джеймс Бёрбедж, батько знаменитого трагіка Річарда Бербеджа, побудував у передмісті Лондона «Театр* на три тисячі глядачів.

Він майже повністю був під відкритим небом. Заможні глядачі сиділи у кріслах прямо на сцені, а прості люди стояли у глядацькій залі навколо сцени. Вони могли переходити з місця на місце, аби краще роздивитися дію. У єлизаветинському театрі вже були гардероби й артистичні кімнати. Актори виходили на сцену через двоє дверей — з правого та лівого боків.

Па кінець XVI століття в Лондоні нараховувалося дев'ять театральних будівель. У жодному європейському місті не було тоді стільки театрів. Найбільшим серед лондонських театрів був «Глобус*, або «Всесвіт* (теж збудований Бербеджем). «Глобус* був так званим публічним загальнодоступним театром.

Акторами театрів були лише чоловіки, жіночі ролі виконували хлопчики й підлітки. Можливо, саме тому у творах ІІІекспіра переважають чоловічі ролі.

Декоративне оформлення театрів було бідне, а костюми акторів — багаті, їх шили зі справжнього оксамиту, шовку, атласу та парчі. Основне багатство театру було саме в йот гардеробі. Відсутність декорацій давала змогу грати п’єсу без антрактів, епізод за епізодом, як у сучасному кінематографі.

Тогочасні драматурги прагнули задовольнити смаки різних глядачів, тому тематика й характер п’єс були найрізноманітнішими. Твори для простих людей містили багато поєдинків на мечах; комічні персонажі прикрашали навіть драми і трагедії; фантастичні та містичні образи мали захоплювати глядачів і підтримувати увагу — наприклад, Привид батька Гамлета («Гамлет») або три Відьми («Макбет»).

Автори п'єс, які й керували акторськими трупами, вивчали інтереси та смаки публіки й прагнули використовувати ті сюжети, які ставали популярними в інших театрах. Тому досить часто вистави містили фрагменти з творів інших авторів. Таке траплялося і з творами ІІІекспіра.

Про початок вистави глядачів повідомляли сигналом сурми з даху театру, а на час вистави піднімали прапор.

У часи ІІІекспіра й акторів, і драматургів прирівнювали до нероб і волоцюг. Окремі документи свідчать, що церква навіть забороняла ховати акторів на церковних цвинтарях. Тому театральним трупам було необхідно заручитися підтримкою якоїсь поважної персони. Наприклад,

Театральні п'сси тих часів не прийнято було друкувати. Тому друзі видали зібрані твори Шекспіра після його смерті у 1623 р. Цей том називався «Фоліант*. Формат фоліо дорівнює зігнутому навпіл традиційному пергаментному аркушеві, що приблизно відповідає сучасному формату АЗ. Нині фоліантом називають будь-яку велику товсту книгу.

 

 

Шекспір належав до так званої трупи «Слуги лорда-камергера». Після смерті королеви Єлизавети І трупою опікувалася родина короля Якова І, її удостоїли звання «Слуги його величності короля».

4.3.3 Вільям Шекспір

Вільям Шекспір (1Л64 — 1616) здивував усю Європу своєю творчістю. Написані майже чотири століття тому, його твори вважають вершиною художньої культури доби Відродження. 154 сонети, 2 поеми, 10 історичних хронік, 37 п'єс дотепер вражають читачів і глядачів палкими почуттями й бзгатством думки. Пай-

кращі театри світу вважають за честь ставити піскспірівські п’єси, а найвидатніпіі актори — грати в них. Твори ІІІекспіра перевидають, перекладають, ілюструють, екранізують, на них пишуть музику.

 

Хто ж такий Шекспір? Що нам відомо про цього поета і драматурга? Оскільки ані за життя, ані по смерті митця не було написано жодного його життєпису.

Дата народження ІІІекспіра приблизна: її визначили за датою хрещення (26 квітня 1564 року), яка зафіксована у книзі парафіяльної церкви Св. Трійці провінційного містечка Стретфорд-на-Ейвоні. Оскільки традиційно дитину хрестили третього дня, то датою народження поета вважається 23 квітня.

Батько поета — Джон ІІІекспір — виготовляв шкіряні рукавички і торгував лісом, бавовною, зерном. Він був доволі впливовою й авторитетною людиною в місті. Його обрали членом муніципальної ради, потім міським головою, потім мировим суддею в містечку Стретфорд-на-Ейвоні. Дружина Джона ІІІекспіра, Мері, походила з роду заможного землевласника Роберта Ардена. У родині Шекспірів було восьмеро дітей, щоправда лише п’ятеро дожили до дорослого віку. Найстаршим серед них був Вільям.

Існує думка, що Вільяма ІІІекспіра віддали до стретфордської «граматичної школи», яку майбутній поет відвідував протягом сеті років. У школах такого типу учні навчалися безкоштовно, а освіта мзла здебільшого гуманітарний характер: навчали основ грецької і латинської мов, знайомили з античною міфологією, історією літератури, студіювали логіку й риторику. Тож не дивно, що у творах ІІІекспіра чимало афоризмів, крилатих висловів з відомих класиків.

У вісімнадцятирічному віці Вільям Шекспір одружився з донькою заможного селянина Анною Гетвей, яка була старшою від нього на вісім років. Анна народила Шек-спірові доньку Сьюзен та двійнят Джудіт і Гамнета.

Акторська кар’єра Шекспіра розпочалася, ймовірно, у театрі «Троянда» десь наприкінці 80-х років, а згодом йому довелося попрацювати і в інпіих театрах. Як актор, Вільям ІІІекспір не відзначався ані високою майстерністю, ані великими здібностями: грав здебільшого другорядні ролі (відомо, що у власних п'єсах він зіграв тінь батька Гамлета і старого слугу Адама в комедії «Як вам це сподобається»). Перші згадки про Шекеліра-драматурга з'являються у 1592 році. З часом він став головним драматургом трупи. Його п’єси значно посприяли тому, аби справи театру пішли вгору. Згодом ІІІекспір став одним зі співвласників нового театру «Глобус», з яким пов’язана уся подальша творча діяльність митця. Емблемою «Глобуса» було зображення Геркулеса, який тримає на своїх плечах земну кулю. ІІа фасаді напис: «Увесь світ — театр».

 

23 квітня — подвійне велике свято в Англії — день народження Вільяма Шекспіра (1564) і день Святого Георгія — покровителя Англії. На жаль, доля розпорядилася так, що в цей самий день, усього через 52 роки життя (1616), великий англійський поет помер. Обидві ці події відбулися в Стретфорді-на-Ейвоні. 1 тепер щороку представники цілого світу приїжджають сюди, щоб взяти участь у пам'ятних заходах.

 

 

ІІа цей час поет був уже досить заможною людиною, придбав для своєї родини один із найкращих будинків у Стретфорді, утілив у життя заповітну мрію свого батька — отримав дворянський титул і право на родинний герб.

За час свого співробітництва з трупою «Слуги лорда-камергера» ІІІекспір писав у середньому по дві п’єси на рік. У 1612 році ІІІекспір раптом ліквідував свої справи у Лондоні й оселився в Стретфорді, де купив будинок і жив як справжній джентльмен.

У 1613 р. завершується творча біографія Шекспіра. Саме тоді під час прем'єри шекспі-рівської п’єси «Генріх VIII» у театрі сталася пожежа. Іскра від сценічного пострілу влучила в солом'яний дах театру. Жертв не було, але будівля згоріла. Так згорів театр, на сцені якого протягом майже 15 років перемагали й зазнавали поразок, закохувалися та страждали, раділи життю й гинули сотні шекспірівських героїв. Вважають, що пожежа знищила й рукописи Шекспірівських п’єс.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

 

Дослідники літератури припускають, що дебют молодого автора з «Комедією помилок» та історичними хроніками «Генріх VI» та «Річард III» був досить вдалим. Свідчення тому — слова недруга поета Роберта Ґріна: «3 походження справжній селюк — на всі руки майстер,

він вважає себе єдиною людиною в Англії, здатною потрясати нашою сценою». Ймовірно, тут

міститься натяк на прізвище

Шекспіра, яке в перекладі озна

чає «той, хто потрясає списом».

 

До сьогодні у Стретфорді працює меморіальний театр, у якому ставлять лише п'єси Вільяма Шекспіра. Театр збирає шанувальників творчості відомого драматурга з усіх куточків світу.

 

Після Шекспіра не залишилося жодного листа, жодного рукопису, жодного поетичного послання друзям. Рідкісними історичними цінностями вважаються знайдені кілька його підписів — на заповіті, на свідченнях у судовій справі та на документах, пов'язаних із купівлею будинку.

Цей факт став причиною багатьох домислів ще у XVIII ст. — постало так зване «шек-спірівське питання». Першою поставила під сумнів авторство відомих творів американська дослідниця Делія Бекон. Вона була переконана, що такі шедеври як «Ромео і Джульетта» та “Гамлет» не могла створити малоосвічена людина, яким би талантом її не наділила природа. Шекспір не мав навіть власної бібліотеки! Твори Вільяма Шекспіра художньо довершені, їхній автор був ерудованим, досконало знав історію й культуру європейських країн і народів. Делія Бекон висунула перше припущення щодо авторства творів Шекспіра — це Френсіс Бекон, відомий англійський філософ і політик кінця XVI — початку XVII ст.

Далі гіпотез було досить багато. Істинним автором називали літераторів Бена Джонсона і Кристофера Марлоу, графів Ретленда, Дербі, Ессекса, Оксфорда, графиню Пемброк, море-плавця-пірата сера Вальтера Ролея і навіть королеву Єлизавету І та її кузена лорда-камер-гера Генрі Хансдона. Названо було близько 60 осіб. Наукові дискусії тривають і досі. Наприкінці XX ст. з’явилося ще одне ім’я можливого автора — лорд Саутгемптон.

Справді, є підстави для таких припущень. У творах Шекспіра міститься енциклопедична інформація з географії та історії не лише Англії, а й Франції, Італії, Іспанії, Давньої Греції та Давнього Риму. Автор демонструє прекрасні знання з юриспруденції та медицини, військової справи та мореплавства. Мовою творів Шекспіра в ті часи говорили лише представники вищих суспільних верств. Чи могла людина з початковою освітою, яка не володіла іноземними мовами, не брала участі в морських походах і військових подіях, так детально зображувати невідомі їй події, факти, деталі?

Але існують також аргументи на захист Шекспіра. Зокрема, драматургія, як свідчать історичні факти, не вважалася серйозним мистецтвом, а п’єси не мали цінності, тому їх не друкували і рукописів не зберігали. Вищі кола в Англії з цікавістю ставилися до театру, тому часто запрошували до себе різні трупи. Зокрема, із графом Едмундом Спенсером Шекспір навіть товаришував. Тобто, він мав можливість на власні очі бачити життя аристократів.

Та як би там не було, Шекспір давно став міфом світової культури. Його п’єси «Гамлет», «Король Лір», «Ромео і Джульетта», «Макбет», «Буря» та інші твори — одні з найважливіших текстів для людства в різні епохи, від XVII ст. до наших днів.

Творча спадщина Шекспіра

Барди — середньовічні професійні поети, які у своїх творах прославляли подвиги героїв. В Україні «бардами• у XX столітті стали називати самодіяльних поетів та виконавців авторської пісні.

 

У сучасній науці прийнято поділяти творчість Шекспіра на три періоди.

У псріпий період творчості Шекспір написав сонети і поеми, кращі комедії («Приборкання непокірної», «Сон літньої ночі», «Венеціанський купець», «Віндзорські жартівниці», «Багато галасу з нічого», «Дванадцята ніч»), дев’ять із десяти «хронік» («Річард ПІ», «Генріх IV» та ін.), трагедії «Ромео і Джульетта» та «Юлій Цезар».

Трагікомедія «Буря» надихнула композитора Людвига ван Бетховена на створення фортепіанної сонати «Апасіоната».

 

У другий період творчості — чотири «великі трагедії»: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «античні драми» («Лнтоній і Клеопатра» та ін.). Саме ці твори прославили Великого Барда (так часто називають Шекспіра шанувальники його творчості).

У третій період — три трагікомедії (зокрема «Буря»).

Про те, що Шекспір був видатним постом свідчить поетична мова героїв його п’єс, прекрасний білий вірш його трагедій. Неабияким багатством і красномовністю вирізняються сонети, написані ще молодим автором.

Тонкий психологізм і майстерність Шекспіра у відтворенні почуттів були високо оцінені сучасниками які називали його «англійським Овідієм».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Існує думка, що Шекспір почав писати сонети у 80-х роках XVI ст. Перший видавець «Сонетів» Томас Торп у присвяті до книжки позначив ініціалами «W.H.» якогось чоловіка, котрому сонети «завдячують своєю появою». Але досі літературознавці не з’ясували, чиє ім'я приховане за цими літерами. Одні твердять, що то був впливовий покровитель Шекспіра граф Пембрук (William Herbert), інші наполягають, що граф Саутгемптон (Henry Wriothesley), якому раніше автор присвятив свої поеми. Існує при-

лущення, що це ініціали видавця Вільяма Голла (William Hall), який звернув

увагу Томаса Торпа на сонети Шекспіра.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть, що вам відомо про історію та культуру Англії часів Шекспіра.

2.    Поясніть, як і чому називалася епоха, у яку жив і творив Вільям Шекспір.

3.    Розкрийте основну тему творів англійських гуманістів. Мотивуйте її популярність.

4.    Укажіть, який вид мистецтва користувався найбільшою популярністю в часи Шекспіра.

5.    Систематизуйте свої знання про античний і шекспірівський театр у таблиці:

 

Античний театр Шекспірівський театр

Спільне

   
   

 

Відмінне

   
   

6.    Опишіть англійський театр часів Шекспіра. Що в ньому з'явилося нового порівняно з античним театром? Розгляньте малюнок-реконструкцію театру «Глобус» на с. 190. Де саме розташовувалися партер, галереї, сцена? Поміркуйте, у яких частинах театру розміщувалися глядачі.

7.    Схарактеризуйте становище актора в театрі часів Шекспіра.

8.    Перекажіть загальновідомі факти про життя і творчість Шекспіра. Які з них вас особливо вразили? Чому?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1.    Об’єднайтеся в пари. Прочитайте аргументи за та проти авторства Шекспіра. Подискутуйте про те, який аргумент ви ще могли б додати. Підготуйте захист свого припущення.

2.    Об’єднайтеся в групи. Складіть перелік документальних І художніх фільмів про життя і творчість Вільяма Шекспіра, перегляньте один із них і презентуйте його учням класу.

4.3.4 Соне і н Шекспіра

Вважають, що сонет виник в Італії в XIII—XIV ст., вдосконалювався у творчості Данте Лліг’єрі та Франческо Петрарки. Першим англійським постом, який використав форт' сонета, був Томас Вайт (1503-1642). А розквіт}' цей жанр досяг наприкінці XVI ст.

У перше десятиліття XVI ст. написав свої сонети і Шекспір. Назва «сонет» в шекспірівську епоху вільно використовувалась для назви будь-якого короткого вірша. У XVII-XVIII ст. цей жанр ліричної поезії майже не використовувався. Інтерес до нього відродився на початку XIX ст. в добу романтизму.

Сонет має обов’язкову кількість рядків — чотирнадцять.

Теорія літератури

На початку XVII століття в Англії ще не існувало поняття про інтелектуальну власність. Кожний видавець міг видати власним коштом будь-який твір, якщо дістав рукопис. Сонети Шекспіра викрали і надрукували завдяки зусиллям «книжкового пірата* Томаса Торпа без відома автора, сподіваючись на прибуток. Так з'явилося перше видання «Сонетів» Шекспіра 1609 року.

 

 

Англійський сонет — змінений строфічний варіант класичного італійського сонета: три чотиривірші (катрени) і фінальний двовірш (куплет).

Сонети великого поета чітко поділено на дві частини. Перша частина — 126 сонетів — зображують складну і майже ідеальну дружбу ліричного героя з другом. Друга частина «Сонетів» — від 127 до 152 — присвячені Смаглявій леді.

Хто був героєм сонетів? Хто був прообразом Смаглявої леді? ІІІскспірознавці доклали чимало зусиль, щоб об’єднати сонети поета в єдиний сюжетний цикл, проте існує думка, що в них ідеться про багатьох осіб, що відображають вони окремі факти життя поета й були написані в різний час і за різних життєвих обставин.

Провідне місце в тематиці сонетів посідає тема дружби. Тим і відрізняються сонети Шекспіра від інших сонетів доби, що в них перевага перед коханням надається дружбі. Дружба в часи Відродження вважалася найвищим почуттям, оскільки була незалежною від примх і забаганок закоханості. І саме таке бачення дружби висловлене в багатьох сонетах ІІІекспіра.

Усі переживання й хвилювання, пов’язані як з темою кохання, так і з темою дружби, відбуваються не на якійсь умовній життєвій сисні, а в житті ліричного героя. І образ друга, і образ коханої постають у сонетах крізь призму його сприйняття.

Ліричний герой — центральна постать у сонетах Шекспіра. Це образ людини, здатної на глибокі почуття, наділеної силою розуму й цікавістю до життя, людини, яка гостро відчуває всю недосконалість світобудови. У своєму ліричному герої пост розкрив для читачів багатий і складний внутрішній світ людини доби Відродження.

Усі сонети ИІекспіра мають одну загальну важливу рису — це напружений драматизм. Кожен із них обов’язково будується на основі гострого конфлікту, який розв’язується у двох останніх рядках. І найбільш цікавою виявляється не сама драма, яку переживає ліричний герой, а те проміння, яке йде від нього й освітлює його надзвичайно багатий і мінливий внутрішній світ.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Англійці вважають, що 66-й сонет Шекспіра відкрив усі майбутні теми в літературі.

 

Сонет 66 — найзнаменитіший сонет Шекспіра. Поет дає тут похмуру оцінку моралі навколишнього суспільства, у якому панують брехня й несправедливість. З особливою силою звучать у сонеті роздуми про недосконалість світу та людських стосунків.

Сонет можна поділити на три нерівні частини. Перший рядок вражає: ліричний герой кличе смерть. Причини його розпачу й пригніченого стану поступово розкриваються у наступних рядках. Поет переконливо змальовує, що саме жахає ліричного героя й викликає його обурення: в земному житті панують обман і несправедливість, сірість і нікчемність, найвищі чесноти незаслужено забуті, відсунуті на задній план. Це — головна частина сонета. Її побудовано на антитезі — протиставленні високого низькому. Тут протиставляються нездоланні суперечності реального життя, з якими ліричний герой не може змиритися. І єдине, що спроможне дати йому сили — це любов.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст сонета в оригіналі. Ознайомтеся з підрядковим перекладом та прочитайте різні варіанти художнього перекладу сонета Шеспіра.

Сонет 66 (оригінал)

Tired with all these, for restful death I cry, —

As to behold desert a beggar bom,

And needy nothing trimnvd in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honour shamefully misplac’d,

And maiden virtue rudely strumpeted,

And right perfection wrongfully disgrac’d,

And strength by limping sway disabled,

And art made tongue-tied by autority,

And folly (doctor-like) controlling skill.

And simple truth miscall'd simplicity,

And captive good attending captain ill:

Tired with all these, from these would Г be gone,

Save that, to die, I leave my love alone.

Сонет 66 (підрядковий переклад)

Втомлений всім, я кличу заспокійливу смерть,

Бачачи гідність, від народження приречену на злиденність,

І пусту нікчемність, що процвітає в радощах,

І найчистішу довіру (віру), яку зневажливо (непорядно) обманули,

І позолочені почесті, що їх ганебно надають,

І цнотливу доброчинність (дівочу честь), жорстоко зневажену,

І справжню досконалість, несправедливо ображену,

І силу, котру затирає негідна влада,

І мистецтво, приречене владою на мовчання Т тупість, що з напучуваннями перевіряє знання,

Т чесну правдивість, названу дурістю,

І уярмлене добро в рабстві у переможного зла.

Втомлений цим усім, я хотів би позбутися від усього,

Коли б, помираючи, я не мусив би робити самотнім того, кого люблю (свою любов).

Сонет 66

lie раз я кличу смерть, бо треба бачить в світі.

Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,

Л капосне ніщо блищить у пишнім строю,

Л вірність щирая, знай, б'ється з клеветою.

Як славу має й честь, огида і облуда,

А чистоту он там сквернить насилля дике,

Як честь ганьбить ось стовпище велике,

А власть над всіма зла, як на очах полуда.

Перед надсилою художество німіє,

А дурень мудрому відмірює права,

І правда спутана, безпомічна дуріє,

А добрий в найми йде, а ледар ужива —

Умер би! її і, держусь тривогою одною:

Як я умру, й любов моя умре зі мною.

Переклад Івана Франка

Сонет 66

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості ганебний суд,

І злу — добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці;

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя.

Переклад Дмитра Паламарчука Сонет 66

Я клич)' смерть — дивитися набридло ІІа жебри і приниження чеснот,

ІТа безтурботне і вельможне бидло,

Па правоту, що їй затисли рот,

Па честь фальшиву, на дівочу врод)'

Поганьблену, на зрад)* в пишноті,

Па правду, що підлоті навдогоду В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п'ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині?

Переклад Дмитра Павличка

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Побудова сонета 116 не менш цікава. На початку твору ліричний герой стверджує, що він ніколи не стане перешкоджати справжньому коханню двох сердець, що не згасає в розлуці й цвіте незалежно від обставин. У другій частині поет намагається вичерпно пояснити, що таке істинна любов. Досягти найвищого ефекту йому вдається за рахунок яскравих і витончених порівнянь, взятих із повсякденного життя. Такий прийом робить мову сонетів Великого барда максимально наближеною до живої розмовної мови.

Остання частина сонета звучить як твердження: якщо ліричний герой помиляється, то ще ніхто на світі не кохав і про це почуття не написано й віршованого рядка.

Особлива напруженість сонета досягається завдяки домінуванню заперечень (не стану, не підкоряється, не страшні тощо). Ліричний герой переконаний у своєму розумінні справжнього почуття, упевнений у власних словах і думках.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Сонет 116

ІІс буду Я 'ПІНИТИ перешкоди Єднанню двох сердець.

То не любов, гцо розцвіта залежно від нагоди І на віддаленні згасає знов.

Любов — над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це — зірка провідна, яку моряк Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі —

І щік, і уст незайману' красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

Переклад Дмитра Паламарчука

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У відомому 130-му сонеті Шекспір повстає проти традиції ідеалізованого зображення жінок, знайомої нам з лірики Данте й Петрарки.

Існує припущення, що «Смаглява леді сонетів» — це італійка Емілія Бассано, про яку почали говорити не так давно. А можливо, це придворна дама англійської королеви Єлизавети Мері Фіт-тон — ходили чутки, що Шекспір навіть був у неї закоханий.

 

Хто б не був прототипом Смаглявої леді, естетична цінність присвячених їй сонетів незаперечна, вони стали вершиною поетичної творчості Шекспіра.

У сонеті 130 ліричний герой зображує свою милу як реальну земну жінку, порівнюючи її з ідеалом, оспіваним у сонетах доби Відродження: у красуні очі як зорі, вуста як корали; шкіра біла, мов сніг; щоки як троянда; тіло пахне, мов фіалка. Упевнено і навіть з викликом описує поет усю невідповідність своєї коханої загальноприйнятим канонам краси. Він щирий у своїх рядках І ставленні до жінки, на відміну від тих, хто перебільшував принади оспіваних дам. Його мила — не божественне створіння, а звичайна дівчина, та вона нічим не поступається славленим у пустих хвалах красуням.

Цим відрізняється людина пізнього Відродження — здатна радіти щастю й бачити земну красу коханої жінки, переживати реальні, а не уявні почуття.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст сонета в оригіналі. Прочитайте переклад сонета Шекспіра.

Сонет 130 (оригінал)

Му mistress’ eyes are nothing like the sun;

Coral is far more red than her lips’ red;

If snow be white; why then her breasts are dun;

If hairs be wires, black wires grow on her head.

I have seen roses damasked, red and white,

But no such roses see I in her cheeks,

And in some perfumes is there more delight Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well I know That music hath a far more pleasing sound;

I grant I never saw a goddess go —

My mistress when she walks treads on the ground.

And yet, by heaven, I think my love as rare As any she belied with false compare.

Сонет 130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

 

ІІе білосніжні пліч овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дигпуть люди,

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Переклад Дмитра Паламарчука

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У 1964 році в Києві вийшла повна збірка сонетів Шекспіра в перекладі поета Дмитра Паламарчука (1914-1998). Дмитро Паламарчук почав вивчати мови й узявся за переклади після знайомства з перекладачем Григорієм Кочуром (вони зустрілися в таборі, де Паламарчук відбував 10 років за службу в лавах ОУН-УПА). Французької Паламарчук учився в колишнього німецького посла в Італії, англійської — в онука цукрозаводчика і мецената Терещенка Миколи. У табірному бараці, поки заморені тяжкою роботою в’язні спали, він перекладав сонети Шекспіра. ;

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте визначення сонета як одного з поетичних жанрів. Простежте, як побудовано англійський сонет Шекспіра порівняно з італійськими сонетами Данте і Петрарки.

2.    Поміркуйте, чи впливає на зміст твору його будова, форма.

3.    Художній переклад кого з перекладачів найбільше вам подобається?

4.    Виділіть у сонетах образи кожного катрена і куплета, з’ясуйте їхнє значення.

5.    Визначте, які чесноти оспівує автор. Якою є їхня доля в суспільному житті?

6.    Поміркуйте, що спільного та відмінного у почуттях, переживаннях ліричного героя трьох сонетів.

7.    Проаналізуйте, які почуття, переживання об’єднують ліричного героя з другом та Смаглявою леді.

8.    Вивчіть напам'ять сонет 66 і підготуйте виразне читання в класі.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Знайдіть в Інтернеті новітні переклади сонетів 66, 116 та 130. Поміркуйте, що саме спонукає перекладачів до сьогодні звертатися до творчого опрацювання Шекспірової спадщини. Доберіть аргументи з тексту статті підручника.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

об'єднайтеся в пари. Обговоріть, чому Шекспір у своїх сонетах свідомо порушує усталену традицію зображення ідеального кохання та ідеальної краси. ¾

4.3.5 Драматичні івори Шекспіра

Всесвітню славу принесли Шекспіру його драматичні твори: історичні хроніки, трагедії й комедії. ТУт він сягнув такої висоти, що його твори й сьогодні, як і мистецтво стародавніх греків, хвилюють нас і багато в чому є взірцем.

Історичні хроніки Шекспіра описують події кінця XIV і XV століття — війни Білої та Червоної троянди, під час якої загинула мало не вся старовинна знать королівства. Хроніки — це єдина велична епопея. Щоб ясніше відчути її єдність, слід перечитувати хроніки у тому порядку, в якому їх написав ІЇІекспір:

 

«Генріх VI*, «Річард III», «Річард II», «Генріх IV», «Генріх V». Основна політична тема епопеї — консолідація країни під владою монарха, який бореться, з одного боку, проти реакційних феодалів-лордів («Генріх IV»), а з другого — проти зовнішнього ворога («Генріх V»), Вінчає епопею торжество Генріха V, якого ІЇІекспір малює ідеальним монархом.

У хроніках ІІІекспіра історія постає як драма величезних зусиль, що найчастіше завершуються нічим. Моральною ідеєю, що пронизує їх, є думка про марність прагнення до влади: звеличення не приносить щастя людській Душі.

ІЇІекспір писав різні за настроєм комедії. Це блискучі, ліричні, дотепні, життєрадісні «Комедія помилок», «Два веронці», «Приборкання норовливої», «Марні зусилля кохання», «Сон літньої ночі», «Віндзорські жартівниці». А такі п’єси, як «Кінець діло хвалить» і «Міра за міру», називаються комедіями лише за традицією, пс скоріше драми зі щасливим фіналом. У «Троїлі й Крсссиді» замість добродушного гумору звучить майже сатира, а у фіналі торжествує брехня. У «Венеціанському купці» створений геніальним драматургом образ ИІейлока такий глибокий, що дає можливість сценічного втілення його як постаті трагічної, і хоч фінал тут оптимістичний, п’єса втратила типові риси комедії. Такі п’єси, як «Цимбелін», «Зимова казка» і «Буря», що мають щасливий кінець, але сповнені гострих драматичних зіткнень, взагалі важко піддаються жанровому визначенню.

Як найвидатнішого драматурга світу Шекспіра прославили так звані «великі трагедії»: «Ромсо і Джульетта», «Гамлет», «Отелло», «Король Лір» і «Макбет».

4.3.6 «Ромсо і Джульетта*

Багато хто вважає, що «Ромс'о і Джульетта» — це найкраща в світі п’єса про кохання, про любов і ненависть. Характери, сама ситуація й життєві мотиви, наявні в італійській основі сюжету, надають вражаючої правдоподібності печальній повісті про веронських закоханих. ІІІексгіір

не єдиний в історії літератури спробував створити власний варіант «вічного» сюжет}' про Ромео і Джульетт}', але без участі його генія імена Ромео і Джульетта не були б так добре відомі, не стали б символом любові, «глибокої, як море».

 

г

Вічний (традиційний, бродячий, мандрівний) сюжет — сюжет, який повторюється в різні часи в різних літературах.

 

 

Трагічна історія закоханих була знана за сто років перед появою твору Шекспіра.

Щоб загострити суть трагедії й розпалити пристрасті, ТІІекспір удається до деяких змін сюжету, що склався до нього. Він умістив дію в п’ять днів замість дев’яти місяців, як це представлено у всіх попередніх літературних варіантах. Саме за цей короткий проміжок часу герої ІІІекспіра зустрічаються, знаходять любов і тануть.

У центрі сюжету' трагедії «Ромсо і Джульетта» — є історія кохання юних героїв. Жанр художнього твору — трагедія — відповідає усім традиціям літератури доби Відродження: молоде і щире почуття стикається у фатальному конфлікті з багатолітньою ворожнечею двох феодальних родин. Ця ворожнеча — зла доля Ромео і Джульетта, яка призводить їх до неминучої загибелі.

Ромео і Джульетта — це люди нового часу, вони вірять у добро й любов, не сприймають суспільних законів і норм, які роблять ЛЮДИН}' нещасною. їхнє глибоке і природне почуття протистоїть законам ворожнечі й насильства у стосунках між людьми, і герої сміливо відкидають і традиції родової помсти, і деспотичну владу батьків, і стару родинну мораль. Особисте щастя, за яке так відважно борються юні герої, — одна із найбільших цінностей у людському суспільстві. Кохання Ромео і Джульетта духовно збагачує їх, прояснює розум і поглиблює думки, сприяє розвитку внутрішнього світу героїв. І особливо це уяскравлено в образі Джульетта. ГГа відміну від Ромео, якому вже доводилося закохуватися, юна героїня керується почуттями і волею серця. Шляхетність і порядність, щирість і відвертість Ромсо не дозволяють йому сумніватися в жодному своєму

вчинку Вона ж побоюється освідчення Ромео, того, що буде з нею після шлюбу, потім темного сімейного склепу. Вона імпульсивна тоді, коли дізнається про смерть двоюрідного брата Тібальта і в першу чергу звинувачує Ромео. Але вона здатна приборкати емоції, швидко бере себе в руки, соромиться свого миттєвого зрадництва і, керуючись природною безмежною вірою коханому, стає на бік Ромео. Вагання Джульєтти можна пояснити молодим віком, відсутністю життєвого досвіду, ніжністю дівочої натури. Але всі її подальші вчинки засвідчують, що в одну мить із дівчинки Джульетта перетворилася на серйозну, віддану і відважну молод}' жінку, яка, втрачаючи коханого, втрачає і смисл життя.

Трагедія сповнена найтоншого ліризму.

16 вересня жителі італійської Верони відзначають день народження найзнаменитішої мешканки свого міста — Джульстги Капулетті, яку закохані всього світу вважають своїм янголом-охоронцем. У Вероні проходять фестивалі й карнавали, присвячені юній героїні. У театрах показують вистави «Ромео і Джульетта». Цього дня тут нагороджують авторів, які надіслали найзворушливіші поздоровлення шекспірів-ській героїні. За традицією, закохані залишають Джу-льєтті романтичні малюнки і послання всіма мовами світу. На її адресу щодня надходять сотні листів від сучасних закоханих.

 

 

Особливо зворушливі та яскраві моменти — це перше зізнання Джульєтти з балкона, яке випадково почте Ромсо, та прощання закоханих.

Основна ідея п'єси полягає в утвердженні нових моральних цінностей, притаманних людині доби Відродження: у своїх вчинках вона керується почуттями, чим і не схожа на традиційне оточення: Ромео відважується потайки одружитися, Джульетта, вихована і слухняна, відважується піти проти волі батьків і суспільства, аби бути з коханим. Для їхнього кохання немає перешкод: вони не страшаться ні життя з його почуттями, ні смерті.

Попри те, що Ромео і Джульетта гинуть, вони насправді є переможцями. Tie випадково ж трагедія закінчується виходом на сцену родин Монтеккі, Канулетгі

і князя, примиренням родин і посмертним возз’єднанням Ромео і Джульетти, хоч і у вигляді золотих статуй. Така кінцівка позбавляє трагедію песимізму але трагізму не позбавляє. Твір залишає сумне відчуття непомірності і нсвиправданості втрат.

 

Крім головних героїв, у трагедії майстерно розроблено ще ряд неповторних і життєво правдивих дійових осіб. Наприклад, запальний Тібальт — людина, яка прагне робити тільки належне, не замислюючись над людським змістом вчинку. Його ставлення до Ромео наперед визначено, воно зумовлене етикетом і поняттям родової честі, згідно з якою не може бути примирення з ворогами ні за яких умов. Він не здатен, як Джульетта, переступати умовності, звільнитися від старих догм, і тому гине. Тібальт — по-своєму трагічний герой.

Велике враження справляє друг Ромсо — розумний, витончений, дотепний, запальний Меркуціо, який ненавидить все штучне і протиприродне в житті. Він прекрасно усвідомлює безглуздість ворожнечі, тому, помираючи, проклинає обидві родини.

Ллє трагедія пройнята оптимістичною вірою в перемогу гуманістичних стосунків між людьми. Велику роль у ній відіграють комедійні сцени, пов’язані з годувальницею Джульелти і Меркуціо, слугами, молодими друзями Ромео. їхнє прозаїчне бешкетування, жарти, сварки надають твору неабиякої привабливості.

Сумний кінець п’єси закликає людей замислитися над вічною таємницею любові та припинити ненависть і ворожнечу, які несуть світові тільки руйнування.

Трагедію Шсксиіра «Ромсо і Джульетта* у перекладі Ірини Стешснко читайте за хрестоматією.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Трагедія Шекспіра «Ромео і Джульетта» надихала композиторів. Вінчен-цо Белліні написав оперу «Капулетті й Монтеккі», Гектор Берліоз — симфонічну поему «Ромео і Юлія», Шарль Гуно — оперу «Ромео і Джульетта», Петро Чайковський — увертюру-фантазію «Ромео і Джульетта», Сергій Прокофьев — балет «Ромео і Джульетта».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Розкажіть про сюжет трагедії «Ромео і Джульетта». Чи є він оригінальним у світовій літературі, чи має певну літературну історію?

2.    Порівняйте, чим п’єса «Ромео і Джульетта» Шекспіра схожа на давньогрецьку трагедію.

3.    Чигаючи трагедію Шекспіра, укладіть «банк ідей» із ваших очікувань від твору. Проаналізуйте, наскільки вони справдилися. Що було для вас несподіваним і чому?

4.    Пригадайте, яка сцена в трагедії справила на вас найбільше враження. Чому?

5.    Схарактеризуйте образ Ромео в різних діях трагедії: до зустрічі із Джульеттою; у стані закоханості та під час одруження; після того, як він отримав хибну звістку про смерть дружини. Чи відображається розвиток характеру героя у монологах і діалогах?

6.    Перечитайте монолог Джульєтти в кінці дії IV, сцена 3. Чи схожа ця Джульетта на Джульетту з II дії? Доберіть аргументи й підготуйтеся до дискусії.

7.    Обміркуйте, яку роль у трагедії відіграють випадковості.

8.    Розкрийте, яку атмосферу створює драматург цими епізодами:

1)    збираючись на бал до Капулетгі (І, 4), Ромео охоплений передчуттям біди;

2)    коли закохані освідчуються одне одному, Джульетта (II, 2) просить Ромео не присягатися, щоб це не виявилося поганою прикметою;

3)    убивши Тібальта, Ромео вигукує: «Доля грає мною (III. 1);

4)    дивлячись зверху на Ромео, що йде у вигнання, Джульетта говорить: «Душа моя повна передчуттів похмурих!» (Ill, 5).

9.    Поміркуйте, чому трагедія «Ромео і Джульетта» хвилює читачів і глядачів чотири століття поспіль.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи й підготуйте повідомлення з презентацією: Фільмографія трагедії Шекспіра «Ромео і Джульетта».

Ілюстратори трагедії «Ромео і Джульетта».

«Ромео і Джульетта» Шекспіра в опері й балеті.

Україна і світ

Перші переклади Шекспіра з’явилися в Україні з XIX ст. Окремі сонети перекладали Пантелеймон Куліш і Михайло Старицький, Іван Франко і Павло Грабовський. У XX ст. сонети перекладали Дмитро Паламарчук, Дмитро Па вліг і ко, Святослав Караванський та інші поети. Повне видання сонетів вийшло в еміграції 1058 р. в перекладі Ігоря Костсцького та 1964 р. в Києві в перекладі Дмитра Паламарчука.

Протягом 1920-х років до творчості Шекспіра зверталися режисери Лесь Курбас («Ромео і Джульетта», 1918-1919; «Макбет», 1919-1920, 1924), Панас Саксаганський («Отелло», 1926), Гнат Юра («Сон літньої ночі», 1927).

Українська прем’єра «Гамлета» відбулася 1943 року у Львові, потім 1956 р. у Харкові. У 1959 р. київський театр імені Івана Франка поставив «Короля Ліра».

Сьогодні вистави за творами великого англійця ідуть на сценах багатьох театрів у різних містах України.

Творчість Шекспіра залишила помітний слід і в українській літературі. Шекспір був улюбленим постом Тараса Шевченка. Відлуння його творів можна зустріти у Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського та інших митців.

Діалог культур

Значення творчості ІІІекспіра для світової культури важко переоцінити. Майже кожний видатний письменник і поет зазнав його впливу. Його твори перекладено майже всіма мовами світу, їх перевидають та ілюструють; до них малюють картини й пишуть музику; за їхніми сюжетами ставлять опери і балети, традиційні й новаторські театральні вистави. Шекспіра наслідують, переосмислюють, модернізують. Ось уже чотириста років людство вглядається в сцени шекспірівських шедеврів і пізнає в них себе.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, кого ви знаєте з українських перекладачів Шекспіра.

2.    Визначте, які герої Шекспіра належать до «вічних образів».

3.    Поміркуйте, у чому секрет популярності творів Шекспіра.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська

 

 

Автор: evg01 от 21-08-2016, 14:10, Переглядів: 19119