Народна Освіта » Українська література » Символізм, вітаїстичність, поліфонізм та новаторство Тичини в його поезії. Тонічний вірш

НАРОДНА ОСВІТА

Символізм, вітаїстичність, поліфонізм та новаторство Тичини в його поезії. Тонічний вірш

Символізм — це загальноєвропейський літературний напрям, що набув розвитку наприкінці XIX - на поч. XX століття. Його філософською основою стали деякі ідеї Ф. Ніцше та інших представників «філософії життя», шо раціоналістичному поясненню світу протиставила «сили самого життя» з його ірраціональністю та принциповою недоступністю для розумового осмислення. Життя в цій філософській течії трактується як основа світобудови, її універсальний принцип, первинна реальність. Згідно з вітаїстичною теорією цінностей, у людському житті важливе саме, життя, яке й надає смисл існуванню. Ірраціональний світ модерна людина намагається пояснити за допомогою символів, прориваючись крізь оболонку рутинної щоденності до сутності речей. Мистецтво розглядається як інструмент інтуїтивного осягнення світової єдності через пошук символічних аналогій. Символізм нерідко трактує музичну стихію як праоснову життя та мистецтва. На думку символістів, саме митець, поет в силу своєї здатності володіти магією слова може наблизитись до символічного відтворення абсолютних основ буття. Внутрішній світ особистості поета стає в символістів своєрідним резонатором, показником стихійного стану буття, зосередженням пророцьких передчуттів та передбачень. Поезія символістів уникає конкретики. Вона прагне за допомогою узагальнених образів-символів передати динаміку життя.
Ліричний герой ранніх творів Тичини постає як уважний спостерігач життєвих стихій, сам відчуваючи себе частиною великого світового руху. Він пронизаний гострим переживанням впливу на себе якоїсь надлюдської стихійної сили й водночас усвідомлює, що і його особисті почуття також частково формують динаміку світового організму. Навіть переломні події революції та громадянської війни, пов’язані з боротьбою українського народу за волю й незалежність, переносяться поетом в узагальнений, символічний план і трактуються як стихійна боротьба різних і ркшоснрямова- них сил самого життя. У поезії Тичини життя особистості й народу якраз і постає як «первиннії реальність», виведена поза межі щоденної конкретики. Можна сказати, що рання поезія Тичини є глибоким мистецьким проникненням в українську дійсність переломного періоду народної історії, Поет виступає тут високочутливим сенсором, індика-тором часто неусвідомлюваних, стихійних порухів життя (вітаістичність), образ якого намагається передати у складній конфігурації музичних та кольорових символів, вносячи при цьому в поліфонію зовнішнього світу неповторний суб'єктивізм і ліризм власної індивідуальності,
Вітаїстичність (лат. Vita — життя) — риса модерністської літе-ратури перших десятиліть XX століття, що виявилась у погляді па стихію життя як першооснову світових процесів. В українській літературі вітаїстичнісл ь позначилась на формуванні «романтики вітаїзму» з її настановою на перетворення світу, формування активної, сильної особистості та нації. Вітаістичність притаманна раннім творам П. Тичини, вона яскраво виявилась у поемі «Золотий гомін».
Поліфонізм (грецьк. polyphonia — багатоголосся) — поєднання в поетичному творі різних мелодій, автономних звукових ліній, що досисається засобами звукопису та римування. Особливо виразним поліфонізмом відзначається рання поезія П. Тичини.
Новаторство — творення нового в мистецтві. Воно властиве творчості письменників-модерністів, позначене експериментаторством, пошуком нових виражальних засобів.
Тонічний вірш — вірш, заснований на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості пенаголоше- них складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків.

Автор: admin от 18-04-2013, 21:55, Переглядів: 33945