Народна Освіта » Біологія » § 60. Імунна система. Імунітет. Специфічний і неспецифічний імунітет. Імунізація.

НАРОДНА ОСВІТА

§ 60. Імунна система. Імунітет. Специфічний і неспецифічний імунітет. Імунізація.

ІМУННА СИСТЕМА. Організм людини постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, обмінюючись із ним речовинами. Крім необхідних для організму речовин до нього можуть потрапити й шкідливі мікроорганізми, віруси, бактерії тощо. У таких випадках здоров’я людини починає захищати її імунна система.

Імунна система — це сукупність органів, тканин і клітин, які забезпечують захист організму та контролюють його гомеостаз.

Захисна функція імунної системи полягає в тому, що вона знищує чужорідні речовини в організмі людини: молекули інших організмів, мікроорганізми, пошкоджені клітини власного організму тощо. Крім

того, імунна система може реагувати на власні клітини та тканини, що мають пошкодження.

Основна функція імунної системи — контроль за якісним складом організму людини.

В імунній системі виділяють центральні (тимус і кістковий мозок) і периферичні (селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини) органи, в яких здійснюється дозрівання та розподіл функцій лімфоцитів і відбувається імунна відповідь.

ІМУНІТЕТ. Людина живе в оточенні найрізноманітніших мікроорганізмів, у тому числі хвороботворних бактерій та вірусів. Інфікуватися ними людина може від хворих тварин при вживанні сирого молока або погано просмаженого м’яса тощо. Збудники правця, які містяться в ґрунті, через пошкоджену шкіру рук або ніг можуть проникнути в організм і спричинити тяжкі захворювання.

Проте життєвий досвід свідчить, що людина значно частіше інфікується, ніж хворіє, тобто інфікування не завжди спричинює захворювання. Очевидно, в організмі є механізми, які запобігають розвиткові інфекції. При потраплянні вірусів, бактерій і хвороботворних мікроорганізмів в організм людини виникає імунна відповідь.

Імунна відповідь — це сукупність реакцій, що виникають в організмі внаслідок взаємодії його імунної системи з антигеном (мікроорганізм, бактерія, вірус тощо).

Залежно від стану організму та його властивостей імунна відповідь має свої особливості й характеризується виробленням імунітету. Імунітет захищає організм людини не лише від хвороботворних мікроорганізмів, а й від різних сторонніх речовин, звільняє його від перероджених і пошкоджених власних клітин. Імунні реакції є причиною відторгнення пересаджених тканин та органів.

СПЕЦИФІЧНИЙ І НЕСПЕЦИФІЧНИЙ ІМУНІТЕТ. У боротьбі з інфекцією організм використовує два види чинників захисту: неспецифічні (загальні) та специфічні. Іншими словами, організм має неспецифічну та специфічну форми імунітету.

До неспецифічних чинників імунітету можна віднести шкіру та слизові оболонки, які затримують сторонні тіла й не допускають їхнього потрапляння у внутрішнє середовище організму. Неспецифічними чинниками захисту є лімфоцити крові.

Найбільше значення в боротьбі з інфекціями має специфічний імунітет, який виробляється в організмі. Специфічність імунітету виражається в тому, що він зумовлює захист лише проти певного виду збудника хвороби, але зовсім не впливає на ступінь сприйнятливості даної людини до інших інфекцій. Наприклад, речовини, що ефективно захищають від збудника коклюшу, безсилі проти збудника скарлатини тощо.

Специфічний імунітет здійснюється особливими лейкоцитами — Т-лімфоцитами, які утворюються в загрудинній (вилочковій) залозі та знищують лише певний вид мікроорганізмів. Т-лімфоцити, зустрівшись із хвороботворними мікроорганізмами, запам’ятовують їхню бу-

дову й передають цю інформацію наступним поколінням Т-лімфоцитів. Такий імунітет зберігається тривалий час.

АНТИТІЛА Й АНТИГЕНИ.

Імунний процес — це відповідь організму на вторгнення стороннього агента — антигена.

Під антигеном розуміють невластиві даному організму сполуки (найчастіше білки), які проникли в його внутрішнє середовище поза травним трактом. Сторонніми можуть стати й власні білки, коли при інфекційних захворюваннях, отруєннях або інших впливах на організм в ураженому органі відбуваються зміни в структурі та властивостях тих або інших білкових сполук, які стають ніби сторонніми для організму, тобто набувають щодо нього антигенних властивостей.

Антигенами можуть бути також віруси та мікроскопічні хвороботворні організми. Захищаючи організм від нашестя антигенів, лімфоцити та моноцити виробляють особливі білкові сполуки — антитіла, які знешкоджують антигени (мал. 144). Утворена при цьому нейтральна сполука антиген-антитіло під дією фагоцитів зазнає розпаду на сполуки, які вже не загрожують організму.

Захисним речовинам (антитілам) притаманна специфічність Вони діють лише на той вірус, мікроорганізм чи сторонній білок, який був причиною їхнього утворення. Це відбувається в тому разі, якщо організм людини заздалегідь встиг виробити специфічні антитіла, або ж йому були своєчасно введені вже готові антитіла, одержані від імунізованих тварин чи людей.

ВИДИ ІМУНІТЕТУ. На грип хворіють люди, але не хворіє багато тварин. Водночас у тварин відомі захворювання, до яких люди несприйнятливі. Ця несприйнятливість до того або іншого збудника хвороби має назву видового імунітету. Його успадковують від батьків.

Імунітет може вироблятися в людини після перенесення певного інфекційного захворювання. Це набутий імунітет. Після одужання в крові людини залишаються захисні речовини проти збудника хвороби, яку вона перенесла. Якщо збудник цієї хвороби знову проникне в організм людини, то він і його отрута будуть знешкоджені відповідними антитілами і хвороба не розвинеться. Ось чому люди, перехворівши в дитинстві на коклюш, кір, віспу, не хворіють на них удруге.

Несприйнятливість до того або іншого захворювання, одержану організмом у спадок або набуту в результаті перенесеного захворювання, називають природним імунітетом.

ІМУНІЗАЦІЯ. Імунітет можна виробити штучно. Для цього в організм вводять ослаблені або вбиті збудники тієї чи іншої хвороби. Ослаблена таким чином отрута збудників хвороби приводить до вироблення відповідних антитіл. Такий імунітет навивають штучним імунітетом.

У медичній практиці для надання термінової імунної допомоги хворій людині вводять сироватку, виготовлену із плазми крові перехворілих людей або тварин. У такій сироватці вже є готові антитіла проти збудників хвороби. Імунітет, який набувається шляхом введення лікувальних сироваток, називають пасивним імунітетом. Ця форма імунітету є короткотривалою.

Відомо, що запобігти хворобі легше, ніж її лікувати. Саме тому велике значення в попередженні таких хвороб, як віспа, дифтерія, коклюш тощо, мають запобіжні щеплення.

Існує ряд хвороб, проти яких виробити імунітет неможливо. Це — грип, ангіна та інші, на які людина може хворіти багато разів протягом свого життя.

Імунітет — прояв захисних реакцій організму, спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища.

Розрізняють імунітет природний і набутий.

Контрольні запитання

1.    Що таке імунітет? У чому полягає його функція?

2.    Що відносять до неспецифічних чинників захисту?

3.    Охарактеризуйте специфічну форму імунітету.

4.    Що називають імунним процесом, антигеном та антитілом?

5.    Які види імунітету ви знаєте? Охарактеризуйте їх.

Завдання

Поясніть, чому одні люди хворіють по кілька разів на рік, інші не хворіють узагалі або хворіють рідко.

Видатні вчені-б'юлоги

Французький учений, праці якого дали початок розвиткові мікробіології як самостійної науки. З 1862 р. член Паризької академії наук.

У 1879 р, досліджуючи збудників курячої холери, Пастер виявив, що введення ослаблених мікроорганізмів не призводить до загибелі курей і водночас робить їх зовсім несприйнятливими до цієї хвороби. Це відкриття привело Пастера до розробки методу запобіжних щеплень, які стали ефективним засобом боротьби з різними захворюваннями: сибіркою, сказом, краснухою тощо.

 

 

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Рибалко

 

Категорія: Біологія

Автор: alla1 от 13-07-2016, 15:44, Переглядів: 15468