Народна Освіта » Правознавство » Курсова робота з трудового права на тему: Охорона праці та її нормативно-правове закріплення за законодавством України

НАРОДНА ОСВІТА

Курсова робота з трудового права на тему: Охорона праці та її нормативно-правове закріплення за законодавством України

Вступ

Актуальність теми: В умовах ринкової економіки зростають вимоги до професійної підготовки працівників, яка поряд з фаховими компетенціями передбачає вміння надійно та безпечно працювати.

Державна політика в галузі охорони праці ґрунтується на головному принципі пріоритетності життя та здоров’я працівників перед будь-якими результатами виробничої діяльності. Реалізація цієї політики передбачає виконання багатьох заходів з підвищення рівня безпеки праці, але головним серед них є формування у працівників засобами освіти мотивації щодо посилення відповідальності особи за власну та колективну безпеку під час професійної діяльності.

Взагалі про охорону праці у сучасному розумінні можна говорити лише починаючи з часів проголошення рівності людей в епоху буржуазних революцій та розвитку капіталістичних відносин у виробництві, хоча з деякими її елементами ми зустрічаємось вже в античні часи, коли Аристотель (384–322 рр. до РХ) вивчав умови праці, а Гіппократ (460–377 рр. до РХ) звернув увагу на шкідливий вплив пилу, який утворюється при видобуванні руди, на організм рудокопів та до подій сьогодення.

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці – це невід’ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад, підприємств.

Основними правовими актами гарантування, надання та дотримання охорони праці в нашій державі є Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про охорону праці», Державні стандарти безпеки праці; а також існують інші нормативно-правові акти, стосовно охорони праці. (наприклад: Закон України «Про пожежну безпеку», Постанова КМУ від 30 листопада 2011 р. N 1232 Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві та інші).

Об’єктом дослідження є охорона праці, як загально-правовий аспект у трудовому праві.

Предмет дослідження є безпека, здоров’я усіх учасників трудових правовідносин, забезпечення охорони праці.

На основі законодавства України і судової практики, а також аналізу наукових досліджень теорії трудового права, метою написання курсової роботи є вивчення, дослідження, розкриття поняття охорони праці, нормативно правових актів, оцінки охорони праці на підприємстві, установі та організації в Україні.

Методологічну базу курсової роботи склали діалектичний метод наукового пізнання, основні засади теорії держави і права та трудового права. Аналіз матеріалів, нормативних актів, спеціальної літератури здійснено за допомогою загальнонаукових методів: історико-аналітичного, системного, функціонального, а також спеціально-юридичних методів – порівняльно-правового, формально-логічного та інших засобів наукового пізнання.

Курсова робота структурно складається  зі вступу, 7 розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури, який налічує 40найменувань.

 

 

1. Поняття охорони праці

Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.

Умови та безпека праці, їх стан та покращання – самостійна і важлива задача соціальної політики будь-якої сучасної промислово розвинутої держави. Для того, щоб краще усвідомити на якому рівні знаходиться стан охорони праці в сучасній Україні необхідно зважити на те, що 1991 року розпочалася не лише розбудова нової держави, а й те, що країна, опинившись у стані економічної кризи, водночас вирішувала (та ще й зараз продовжує вирішувати) задачі зміни соціального, економічного та державного устрою.

Рівень безпеки будь-яких робіт у суспільному виробництві значною мірою залежить від рівня правового забезпечення цих питань, тобто від якості та повноти викладення відповідних вимог в законах та інших нормативно-правових актах. У 1992 році вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР було прийнято Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності та принципи державної політики у цій сфері, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в країні.

Варто звернути увагу, на поняття «праця» та безпосередньо «охорона праці».

Праця — цілеспрямована діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Термін «охорона праці», на думку А.Є. Семенової, має два значення. У широкому розумінні під охороною праці розуміють все, що робиться на користь трудящих, усі норми, що охороняють їх інтереси та права; з тієї точки зору, весь Кодекс законів про працю України (КЗпП) є закон про охорону праці. Але цей термін має й інше, більш вузьке значення, означаючи норми і правила, що забезпечують трудящому нормальну технічну і санітарно-гігієнічну обстановку трудового процесу. В.Є. Шарков під охороною праці в умовах соціалізму розуміє історично обумовлену систему соціальних норм і заходів, що виражають інтереси соціалістичного суспільства і держави та направлені на забезпечення безпечних умов праці, здоров’я і життя трудящих безпосередньо у процесі їх виробничої діяльності. [28, c.145] Об’єктом охорони праці є здоров’я і працездатність людини, а предметом – засоби і заходи, спрямовані на їхнє збереження.

Сьогодні охорона праці складне багатоаспектне явище, яке досліджується різними галузями науки, такими як медицина, токсикологія, фізіологія, біологія, біохімія, хімія, механіка, електротехніка, фізика, психологія, епідеміологія, правознавство, а в останні десятиріччя й новою наукою – ергономікою, що вивчає методи взаємодії техніки і людей. [2, c.228]

Охорона праці існує в декількох типах, отже охорона праці як система заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності, виходить за рамки суто правової діяльності. Тоді охорона праці як інститут трудового права являє собою сукупність норм, що є правовою основою для проведення заходів зі збереження життя та здоров’я працівників підчас трудової діяльності. Правова складова в системі заходів з охорони праці повинна посідати провідне місце, оскільки правила, що створюються повноважними органами, покликані зберігати життя і здоров’я працівників у процесі трудової діяльності.  [26, c.162]

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна вивчає теоретичні та практичні питання безпеки праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням і отруєнням, аваріям (катастрофам), пожежам і вибухам на виробництві. Вона вивчається з метою формування у майбутніх фахівців необхідного рівня знань та умінь з правових й організаційних питань охорони та гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки, а також активної позиції щодо практичної реалізації головного принципу Конституції України – пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників відносно результатів виробничої діяльності.

Міждисциплінарний характер охорони праці зумовлює використання нею методів різних наук: статистики – для аналізу та прогнозування нещасних випадків, професійних захворювань й аварій; економіки – для обґрунтування витрат на заходи щодо охорони праці; фізики, хімії, біології – для вивчення параметрів мікроклімату, наявності шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, встановлення їх гранично допустимого рівня та ін. Охорона праці не тільки застосовує законодавчу базу з проблем галузі, але і творчо збагачує та адаптує її до новітніх технологій та устаткування у нових економічних умовах.

Метою дисципліни «Основи охорони праці» є надання майбутнім інженерам теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням безпечних і нешкідливих умов праці, при розробці і використанні нової техніки та технологічних процесів, організації виробництва, які виключають негативну дію на людину та навколишнє природне середовище.

Державна політика управління охороною праці визначена в законі «Про охорону праці» і ґрунтується на принципі пріоритетності життя людини відносно результатів виробничої діяльності. А також на меті державної політики в сфері управління охороною праці є суттєве зниження рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності. Державне управління охорони праці здійснюється шляхом сукупності скоординованих дій, спрямованих на забезпечення безпечних і здорових умов праці таких структур: органів державного управління охороною праці, органів місцевого самоврядування при участі об’єднань роботодавців, профспілок та інших представницьких організацій. Управління охорони праці на всіх рівнях – державному, регіональному, галузевому, нарівні підприємств і підприємців – базується на законотворчих і нормативно-правових актах про охорону праці. [35, c.92]

Головна ідея охорони праці в Україні закладена статтями Конституції України, відповідно до яких:

  1. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
  2. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
  3. Громадянам гарантується захист від незаконного  звільнення. [16]

Варто розмежовувати поняття «охорона праці» та «безпека праці». Термін «охорона праці» вже був зазначений, отже «безпека праці» - це умови праці на об'єктах матеріального виробництва, зокрема промисловості, транспорту тощо, що виключають вплив небезпечних і шкідливих факторів на працюючих.

Враховуючи позиції таких вчених як: Лесенко Г., Гуменюк І., Роік В. та ін. можна стверджувати про існування самостійних і взаємопов’язаних категорій у науці трудового права «безпека праці» й «охорона праці», які відрізняються  одне від одного метою призначення, у залежності від цього певних комплексом заходів, об’єктом спрямування цих заходів та ін. [1, c.95]

Україна не виняток: як і більшість держав світу вона потребує допомоги у здійсненні правової регламентації питань охорони праці. І таку допомогу покликані надавати міжнародні та європейські організації (ООН, МОП, Рада Європи, Європейський Союз) через розробку нормативних документів, що набувають статус загальновизнаних стандартів. Надалі ці акти імплементуються до національного законодавства, перетворюючись на його обов’язкову, невід’ємну частину.

Приведення національного законодавства, що регламентує питання безпеки, охорони праці, у відповідність до міжнародних стандартів має здійснюватися у три етапи:

1) впровадження в національне законодавство загальних основоположних принципів і прав у сфері трудових відносин;

2) удосконалення самого інституту охорони праці шляхом приведення його змісту у відповідність до спеціальних норм міжнародного законодавства;

3) визначення особливостей охорони праці окремих категорій працівників згідно з вимогами міжнародних нормативно-правових актів.

Стаття 23 Загальної декларації прав людини закріпили, що кожна людина має право на справедливі та сприятливі умови праці. Доповнює цей постулат ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права , включаючи до нього, окрім справедливої винагороди, достатнього відпочинку, і умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Стаття 12 вказує, що держава визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я та вживає заходи, необхідні для здійснення цього права, зокрема поліпшення гігієни праці в промисловості. На рівні принципу закріплено у ст. 10 і особливу необхідність забезпечити належні умови праці жінок, дітей і підлітків. [27,c.58]

Варто звернути увагу на завдання, які належать до сфери управління охорони праці:

- подальше вдосконалення і нормативно-правове укріплення системи державного управління охорони праці, необхідність якого визначається тим, що створена раніше й досить ефективна у стабільних умовах система державного управління охорони праці почала давати збої в умовах динамічного розвитку соціально-економічних процесів у суспільстві та реформування центральних органів виконавчої влади;

- створення умов для забезпечення ефективної взаємодії всіх соціальних партнерів, сприяння розвитку соціального партнерства у сфері охорони праці;

- підвищення ролі профспілок, активізація їх діяльності у сфері охорони праці;

- активізація участі працівників та громадських структур у вирішенні питань охорони праці;

- забезпечення реалізації прав працюючих на відшкодування шкоди у випадку виробничого травматизму, активне впровадження системи соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань, опрацювання пропозицій щодо вдосконалення національної системи страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань;

- формування більш відповідального ставлення до питань охорони праці з боку керівників усіх підприємств, установ, організацій, підвищення статусу служб охорони праці, недопущення їх ліквідації чи скорочення;

- прискорення переходу нормативної бази в галузі охорони праці з метою її актуалізації;

- підвищення професійного рівня працівників служб охорони праці;

- підготовку фахівців, які спроможні у нових економічних і правових умовах на високому рівні опрацьовувати правові акти;

- створення системи інформаційного забезпечення підприємств правовими актами з питань охорони праці;

- урахування всіх факторів, які спричиняють виробничий травматизм і профзахворювання (вирішальною тут є реалізація Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища). [35, c.93]

Аналіз чинного законодавства України про охорону праці дозволяє виявити такі основні організаційно-правові форми охорони праці:

 1) встановлення державних міжгалузевих та галузевих стандартів охорони праці працівників у нормативно-правових актах;

2) організація діяльності служб охорони праці;

3) забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту, мийним та знешкоджувальними засобами;

4) проведення медичних оглядів працівників;

5) навчання та інформаційне забезпечення охорони праці;

6) розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. [28, c.146]

Підсумовуючи, можна ствердити, що охорона праці є складним багатоаспектним явищем, яке вивчається поряд з правничою, багатьма іншими вітчизняними науками. Воно визначається соціальною політикою держави, впливає на формування економічних процесів у державі, залежить від рівня науково-технічного прогресу та санітарно-медичних досягнень.

В юридичному аспекті охорона праці розглядається як об’єкт правового регулювання, зміст правових норм, принцип права та сукупність правових норм. [2, c.230]

 

 

2. Правове регулювання охорони праці

Дослідження питань нормативно-правового регулювання охорони
праці в Україні є одним із важливих напрямків сучасної науки.

Нормативно-правове регулювання охорони праці в Україні здійснюється на трьох рівнях: конститу­ційному, законодавчому та нормативному.

Законодавство України про охорону праці складається з Кодексу законів
про працю України, Законів України «Про охорону праці», «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про охорону здоров'я»,
«Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про пожежну
безпеку», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших. [6]

Цю думку варто розкрити у більш широкому розумінні, отже правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України. У ст. З Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. У ст. 43 Конститу­ції України записано: “Кожен має право на працю....”, “Кожен має право на належні безпечні і здорові умови праці,... ст. 45 Конституції України проголошує, що “Кожен, хто працює, має право на відпо­чинок"; Ст. 46 Конституції України вказує на те, що громадяни мають право на соціальний захист.

В Україні, згідно з законом “Про соціальний діалог в Україні”, який набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіаль­них соціально-економічних рад у регіонах. Галузевий закон “Про охорону праці в Україні”, який при­йнятий у новій редакції 21 листопада 2002 року та введений у дію 18 грудня 2002 року і є основополож­ним законодавчим документом у галузі охорони праці, дія поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Він містить основні засади реалізації конституційного права працюючих на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на безпечні й нешкідливі умови праці, встановлює єдиний порядок організації та управління охороною праці в Україні. [39, c. 114]

Слід зазначити, шо з прийняттям в 1992 році Закону було вирішено три основних завдання:

  1. По-перше, з прийняттям Закону державні функції нагляду за охороною праці в народному господарстві, які в СРСР виконувались профспілками — громадськими організаціями, вперше були передані Держнагляд охорони праці — державному комітету, якийвходивдо структури Кабінету Міністрів України (на сьогодні — Держгірпромнагляд), тобто визначена державна структура, яка відповідає за стан охорони праці в Україні .
  2. По-друге, вперше були чітко визначені обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці (ст. 14) та відповідальність робітників всіх категорій за порушення вимог щодо охорони праці (ст. 44).

Вперше на законодавчому рівні було визначено, шо кожен працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазна­чених Законом, нормами і правилами вимог.

  1.  Законом (ст. 4) визначені пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, серед яких основними є:

—                 пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до ре­зультатів виробничої діяльності підприємства;

—                 повна відповідальність роботодавця за створення належних — безпечних і здорових умов праці;

—                 соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

—                 комплексне розв'язання завдань охорони праці;

—                 підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суспільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

—                 соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

—                 використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

—                 використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародної співпраці.

Трудові відносини між працівниками і роботодавцями в Україні регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП) України, відповідно до якого права працюючої людини на охорону праці охороняються всебічно.[5]

Окремо виділені статті Закону присвячені регулюванню охорони праці
жінок, неповнолітніх, інвалідів, видам відповідальності за порушення законодавства і нормативних актів про охорону праці, за створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників профспілок. [40, c.183]

На нормативному рівні досить вагомими є:

Указ Президента України від 13 липня 2001 р. “Про невідкладні заходи щодо запобігання виробни­чому травматизму та професійним захворюванням"

Постанови Кабінету Міністрів України, зокрема: від 21 серпня 2001 р. №1094 “Деякі питання роз­слідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" та від 22 березня 2001 р. № 270 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків неви­робничого характеру". [20]

Міжнародне законодавство про охорону праці являє собою систему міжнародно-правових актів, спрямованих на захист працівників від професійних ризиків. Можна навести певний перелік конвенцій, щодо питання «охорони праці» в яких Україна є учасником, це: Конвенція Міжнародної організації праці (МОП) №148 - про захист працівників від професійного ризику, №155 - про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище, №174 - про обладнання машин захисними пристроями, №115 - про захист працюючих від іонізуючої радіації.

 

 

3. Правовий статус служб з охорони праці підприємства

Основним нормативним документом, що регламентує питання охорони праці на виробництві є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів та громадських організацій відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. [32, c.52]

Відповідно до ст. 13 Закону “Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

-                     створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; та інше.

Згідно із Законом “Про охорону праці” (ст. 15) та відповідно до “Типових положень про службу охорони праці”, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 03.08.1993 р. №73 на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці. На підприємствах з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати у порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємствах з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. У держбюджетних організаціях роботодавець створює службу охорони праці при кількості працюючих 100 і більше осіб.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.[39]

Варто звернути увагу на Конвенцію про служби гігієни праці 26.06.1985 № 161, вона передбачає зобов’язання кожного члена МОП розробляти, здійснювати та періодично переглядати послідовну національну політику стосовно служб гігієни праці як служб, на які покладено в основному профілактичні функції та відповідальність за консультування роботодавця, працівників та їхніх представників на підприємстві з питань. [18, c.221]

Служба охорони праці комплектується, як правило, фахівцями наступного профілю:

– інженерами відповідної спеціальності;

– фахівцями з питань гігієни праці;

– юристами, що спеціалізуються на питаннях законодавства проохорону праці.

При службах охорони праці можуть створюватися лабораторії,які контролюють наявність на робочих місцях шкідливих виробничих факторів.[21, c.381]

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємствах при чисельності працюючих від 50 до 500 чол. включно (невиробнича сфера – від 100 до 500) службу охорони праці повинен представляти один спеціаліст з інженерно-технічною освітою.

На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини, в такій службі повинно бути два спеціаліста.

При наявності на підприємстві інституту заступників керівника підприємства, керівник служби охорони праці, незалежно від чисельності  працюючих, повинен призначатися на посаду заступника керівника підприємства (заступник генерального директора, директора тощо).

Згідно з Типовим положенням служба охорони праці виконує такі основні функції:

-                     опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

-                     проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

-                     складає разом із структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (або підвищення існуючого рівня охорони праці), а також розділ “Охорона праці” у колективному договорі;

-                     проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;

-                     організовує: забезпечення працюючих нормативно-правовими   системами з охорони праці; паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів; допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій; підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці;

-                     бере участь у : розслідуванні нещасних випадків та аварій; роботі комісії з питань охорони праці підприємства; роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів виробничого та соціального  призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування; розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють в межах підприємства; роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці;

-                     сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, у тому числі ергономіки і прогресивних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працюючих, захисту населення і навколишнього середовища;

-                     розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці;

-                     надає методичну допомогу керівникам структурних підрозділів підприємства у розробці заходів з питань охорони праці;

-                     готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, загальних для всього підприємства;

-                     розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я працівників або людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи;

-                     контролює: дотримання чинного законодавства, виконання  працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці; використання за призначенням коштів на охорону праці; відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного, колективного та індивідуального захисту працюючих; наявність технологічної документації на робочих місцях; своєчасне проведення навчання працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, мийними засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; надання працівникам пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими та шкідливими умовами праці; використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів; проходження медичних оглядів; виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, які визначені в актах розслідування;

-                     здійснює зв’язок з медичними закладами, з науковими та іншими організаціями з питань охорони праці, організовує впровадження їх рекомендацій.[39]

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень мають право:

· видавати керівникам структурних підрозділів обов’язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків;

· вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли належного навчання і перевірки знань з охорони праці або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

· зупиняти роботу технологічного обладнання та інших засобів виробництва у разі виявлення порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працівників;

· надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.[24, c.168]

Припис, виданий керівнику підрозділу підприємства спеціалістом з охорони праці, може скасувати лише роботодавець. [39]

Варто звернути увагу на повноваження служби охорони праці на підприємстві.

Служба охорони праці контролює:

- дотримання чинного законодавства, нормативних документів і т.п.;-  своєчасне проведення інструктажів, занять з охорони праці;

-  забезпечення робочих спецодягом, харчами і т.п.;

- використання праці жінок, неповнолітніх;

-  проходження медичного огляду.

Служба охорони праці має право:

-  представляти підприємство у державних та громадських організаціях;

-  відвідувати в будь-який час підрозділи й об’єкти підприємства;

- вимагати недопущення до роботи осіб, що не пройшли медогляд, інструктаж;

- вносити пропозиції керівнику підприємства стосовно притягнення до відповідальності осіб, що порушують відповідні нормативи з охорони праці, та клопотати про заохочення осіб, які беруть активну участь у поліпшенні умов праці та її безпеки. [4, c.97]

 

 

 

 

 

4. Навчання, інструктаж та обов’язкові медичні огляди працівників

Навчання, системне та систематичне підвищення рівня знань не лише працівників, а всього населення України з питань охорони праці – один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа виробничої безпеки та санітарії, необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Основним нормативним документом, що встановлює порядок та види навчання і перевірки знань з охорони праці є Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 р.№ 15. Цей порядок спрямовано на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці.

Типове положення визначає порядок:

• вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час професійного навчання працівників на підприємстві;

• організації навчання і перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві;

• спеціального навчання і перевірки знань з питань охорони праці;

• навчання і перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб;

• організації проведення інструктажів з питань охорони праці;

• стажування, дублювання і допуску працівників до роботи.

У професійно-технічних навчальних закладах обов’язковим є вивчення предмета «Охорона праці», а у вищих навчальних закладах вивчаються навчальні дисципліни «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі». Це навчання проводиться за типовими навчальними планами і програмами, які затверджуються Міністерством освіти за погодженням з Держпромгірнаглядом (Держнаглядохоронпраці).Окремі специфічні питання охорони праці вивчаються в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін.

Під час професійної підготовки працівників на підприємстві теоретична частина предмета «Охорона праці» вивчається в обсязі не менше10 годин, а під час перепідготовки та підвищення кваліфікації – неменше 8 годин.

Працівники, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою, проходять підготовку лише в навчальних закладах. При цьому теоретична частина предмета «Охорона праці» вивчається обсягом не менше 30 годин, а під час перепідготовки та підвищення кваліфікації – не менше 15 годин. Специфічні питання охорони праці для конкретних професій вивчаються в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін.

На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва та вимог НПАОП, розроблюються і затверджуються відповідні положення підприємств про навчання з питань охорони праці, формуються плани графіки проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, з якими повинні бути ознайомлені працівники.

Працівники при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки уразі аварії, а також відповідні інструктажі. Особи, які суміщають професії, проходять навчання та інструктажі з охорони праці як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці покладається на роботодавця.

Посадові особи та працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою та на роботах, де є потреба у професійному доборі проходять щорічне спеціальне навчання і перевірку знань відповідних НПАОП.

Особлива увага приділяється навчанню і перевірці знань з охорони праці посадових осіб, перелік яких наведено в додатку до Типового положення. До цього переліку включені Перші заступники та заступники міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівники та спеціалісти підприємств, установ і організацій, виробничих та науково-виробничих об’єднань незалежно від форм власності та характеру виробничої діяльності, їх заступники, виконання службових обов’язків яких пов’язано з організацією безпечного ведення робіт, керівники та викладачі кафедр охорони праці навчальних закладів, навчальних центрів з охорони праці, технічні та страхові експерти та інші категорії посадовців.

Ці посадові особи і спеціалісти проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці до початку роботи і періодично раз натри роки згідно з тематичним планом і програмою навчання, що наведені в Типовому положенні.

Усі працівники повинні проходити на підприємстві навчання у формі інструктажів з питань охорони праці, першої допомоги потерпілому, правил поведінки та дій у разі виникнення аварійних ситуацій.

Інструктаж з охорони праці – це усне пояснення положень відповідних нормативних документів, що закінчується вибірковою перевіркою шляхом опитування засвоєних знань і навичок в обсязі викладених питань. За характером і часом проведення інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

♦ з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

♦ з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

♦ з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;

♦ з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, або іншим фахівцем, на якого покладено ці обов’язки і який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником підприємства.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

• новоприйнятим (постійно чи тимчасово);

• який переводиться з одного структурного підрозділу до іншого;

• який буде виконувати нову для нього роботу;

• відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Первинний інструктаж проводиться також з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:

♦до початку трудового або професійного навчання;

♦перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені НПАОП, які діють в галузі, або роботодавцем, з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

• на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

• для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

♦  у разі введення в дію нових або переглянутих НПАОП, внесення змін та доповнень до них;

♦ у разі зміни технологічного процесу, заміни або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

♦  у разі порушень працівниками вимог НПАОП, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

♦  у разі перерви в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт– понад 60 днів.

З учнями, студентами, курсантами та слухачами поза плановий інструктаж проводиться при порушеннях ними вимог НПАОП, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

• при ліквідації аварії або стихійного лиха;• при проведенні робіт, на які оформлюються наряд, допуск, наказ або розпорядження Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер), завершуються вони перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Працівники, які суміщають професії (в тому числі працівники комплексних бригад), проходять інструктажі як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажу та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці. При цьому обов’язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів – не обов’язково.

Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджуєтьсяроботодавцем. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не пов’язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо. [22, c.239]

На всебічну охорону праці спрямовані також норми, які передба­чають при влаштуванні на роботу і в процесі роботи обов'язкові та періодичні медичні огляди працівників.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону праці» та ч. 1 ст. 169 КЗпП роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (при прийнят­ті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідли­вими чи небезпечними умовами праці, або таких, де є потреба у про­фесійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади, пра­цівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відпо­відність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника.

Порядок проведення медичних оглядів працівників певних катего­рій, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 р. № 246.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам та по­рядок проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 із змінами та доповненнями.

Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердже­ного Кабінетом Міністрів України 8 травня 1993 р., усі водії транспорт­них засобів підлягають обов'язковому періодичному медичному огля­ду у встановлені строки.

Працівник зобов'язаний проходити у встановленому порядку по­передні та періодичні медичні огляди, тому роботодавець має право притягнути працівника, який ухиляється від обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов’язаний відсторо­нити його від роботи без збереження заробітної плати (ст. 46 КЗпП).

Роботодавець на прохання працівника або за своєю ініціативою організує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці.

За час проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Важливу роль в охороні праці відіграють засоби індивідуального захисту працівників, покликані нейтралізувати або компенсувати вплив шкідливих факторів.

Так, згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону праці» та ст. 163 КЗпП України на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих метеорологічних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та зне­шкоджувальні засоби. Такими засобами повинні бути забезпечені в тому числі і працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передба­чені трудовим договором.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колектив­ного договору.[37, c.301]

Отже, Обов'язок роботодавців організувати медичний огляд працівників певних професій (категорій) закріплено санітарним законодавством і нормами з охорони праці. Медичний огляд, навчання та інструктаж є найголовнішим аспектом у галузі охорони праці.

 

 

5. Розслідування й облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварійна виробництві здійснюється згідно з Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.04 р. № 1112. [4, c.184]

У ст. 14 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинило втрату працездатності”  нещасний випадок визначається як обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Професійні захворювання – це захворювання, у розвитку яких переважну роль відіграють несприятливі умови праці – професійні шкідливості. В постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку професійних захворювань” визначаються такі види хвороб: захворювання, що виникають під впливом хімічних факторів; промислових аерозолів; дією фізичних факторів; захворювання, які пов’язані з фізичним перенапруженням та перенапруженням окремих органів і систем; захворювання, викликані дією біологічних факторів; алергічні захворювання; злоякісні новоутворення.  [34]

Дiя Положення поширюється на підприємства всіх форм власності, на громадян, у тому числі на іноземців та осіб без громадянства, які є власниками згаданих виробництв, i на кожного, хто виконує на цих підприємствах роботу за трудовим договором або контрактом, проходять практику чи залучені працювати тут з інших підприємств.

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань i аварій на виробництві визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань i аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб — підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю, а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. [8, c.523]

Всі питання страхування від нещасних випадків регламентовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Завданнями страхування від нещасних випадків є:

– проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

– відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

– відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.[5]

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні. Цей Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що створений відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” і є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці. [34, c.114]

Дія Положення поширюється на: власників підприємств або уповноважені ними органи, осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства уклали з роботодавцем трудовий договір, контракт або фактично були допущені до роботи в інтересах підприємства (працівники), а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з працівниками під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству i не використовувався в інтересах підприємства, здійснюється згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків не виробничого характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р.№270.  [8]

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, травми, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, інші ушкодження, отримані внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами, гострі професійні та інші отруєння і т.п., що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві, зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків.

Розслідування проводиться комісією, яка визначає, чи пов'язаний нещасний випадок із виробництвом і чи стався він із працівником під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків, а також під час:

-  перебування у відрядженні;

-  перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, що має фіксуватися відповідно до правил внутрішнього розпорядку, або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпуски, у вихідні та святкові дні;

-  приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання процедур особистої гігієни;

-  проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на транспортному засобі іншого підприємства, яке надало його згідно з договором (заявою), за наявності розпорядження роботодавця;

-  використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;

-  виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий (попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства, надання необхідної допомоги іншому працівнику тощо);

-  ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

-  інших випадків, наприклад, нещасних випадків, що сталися з працівником на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, отримання заробітної плати, обов'язкового проходження медичного огляду тощо, а також у випадків, передбачених колективним договором (угодою).

Визначаються пов’язаними з виробництвом також випадки:

-  раптового погіршення стану здоров’я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах;

-  скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищень обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів;

-  завдання тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство працівника під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків чи дій в інтересах підприємства;

-  нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків і пов’язані з дією небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що призвело до погіршення стану здоров’я, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров’я. [4]

Роботодавець зобов’язаний проводити аналіз причин нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року та розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам. [23, c.28]

 

 

6. Спеціальні норми охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів

Згідно з Декларацією Міжнародної організації праці основоположних принципів і прав у сфері праці від 18 червня 1998 року, одним із чотирьох основних принципів названо недопущення дискримінації в галузі праці та занять , який вітчизняна доктрина трудового права трактує як принцип заборони дискримінації в галузі праці. Даний принцип спрямований на забезпечення рівності можливостей працівників при реалізації ними трудових прав. [33, c.88]

Конституція України, гарантуючи рівність прав жінки і чоловіка, забезпечує цю рівність спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Враховуючи певні фізичні, фізіологічні та інші особливості жінок, неповнолітніх, інвалідів та літніх людей, держава піклується про ці категорії людей, з одного боку створюючи умови для повної реалізації права громадян на працю, а з іншого не допускаючи того, щоб робота зашкодила їх здоров’ю.

Забороняється використання праці жінок та неповнолітніх осіб на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, перелік яких затверджено Держнаглядохоронпраці, та на підземних роботах. Як виняток дозволяється допускати до таких робіт підлітків, учнів системи профтехосвіти підчас проходження ними практики. [22]

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для жінок граничні норми:

- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) – 10 кг;

- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг;

-сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, неповинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги – 175 кг.  [25, c.234]

КЗпП регламентує і питання безпеки праці вагітних жінок і матерів неповнолітніх дітей. Так, заборонено тимчасове переведення на іншу роботу без їхньої згоди вагітних жінок і жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років. Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижуються норми виробітку й обслуговування. Ст. 56, 63, 175-177КЗпП забороняють залучення вагітних жінок і матерів дітей до трьох років до роботи у нічний та позаурочний час, а ст. 178 передбачає, що жінки цієї категорії можуть бути переведеними на легку роботу або таку, що не викликає впливу несприятливих факторів на здоров’я жінки та її майбутньої дитини (при цьому зберігається заробіток за попереднім місцем працевлаштування жінки). [33]

Вагітні жінки згідно з медичним висновком повинні бути переведені на легку роботу, яка б виключила вплив несприятливих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

У законодавстві України правовідносини у сфері охорони праці неповнолітніх регулюються главою XIII Кодексу законів про працю України. Згідно ст. 187 КЗпП неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їхньої праці, хоча за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їхні права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих.У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці їмнадаються пільги. [9, c.277]

Неповнолітні приймаються на роботу, як правило, після досягнення 16 років. За згодою одного з батьків чи опікуна можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Допускається приймати учнів загальноосвітніх шкіл та професійних навчальних закладів для виконання легкої праці у вільний час при досягненні ними 14-річного віку. Неповнолітні приймаються на роботу лише після медичного огляду і до досягнення ними 21-річного віку зобов’язані щороку проходити медичний огляд.

Забороняється допускати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Тривалість робочого дня для неповнолітніх становить: у віці від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, від 15 до 16 років, а також учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, вказаної вище для осіб відповідного віку. Щорічна відпустка неповнолітнім працівникам надається тривалістю один календарний місяць і обов’язково влітку.

Роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час допускається лише за їх згодою за умови, що це не суперечить рекомендаціям МСЕК.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають особливостям цієї категорії працівників.

Згідно Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» роботодавці зобов’язані враховувати специфіку праці ветеранів та ociб похилого віку. Робоче місце громадянина похилого віку має бути обладнано відповідними технічними та іншими засобами, що сприяють збереженню його здоров’я і працездатності. [22]

Стосовно дотримання прав інвалідів в Україні, перші кроки по створенню правових, економічних та організаційних засад захисту прав людей з фізичними вадами відбулися з прийняттям 21 березня 1991 р. Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Цим Законом людям з фізичними вадами гарантовано рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в усіх сферах життя суспільства, створення необхідних умов, що дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів. Як зазначається у Зверненні Вер­ховної Ради України з нагоди Міжнародного дня інвалідів, створюючи відповідну зако­нодавчу базу, держава намагається цивілізовано будувати свої взаємини з громадянами, чий фізичний або психічний стан не дає їм змоги самостійно та всебічно дбати про своє здоров'я. У суспільстві функціонує система соціального захисту населення, виплачу­ються пенсії, працює служба соціальної допомоги вдома, утримуються за кошти держав­ного та місцевих бюджетів будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів, діють різні благодійні товариства, підтримується діяльність громадських організацій інвалідів та ветеранів. [19, c.248]

Для забезпечення справжньої рівності прав окремих категорій працівників потрібно, найперше, забезпечити рівність їх можливостей у галузі праці. Хоча, звісно, говорити сьогодні про повне викорінення дискримінаційної практики важко, але потрібно прагнути звести її до мінімуму. Тому необхідно залучати до боротьби з дискримінацією суб’єктів соціального партнерства, а також інститути громадянського суспільства, зокрема засоби масової інформації. Відстежуючи та висвітлюючи що найбільше фактів дискримінації, роз’яснюючи працівникам їх права та способи захисту в конкретних ситуаціях, можна мінімізувати дискримінаційну практику у сфері праці. [33, c.92]

 

 

7. Нагляд та контроль за додержанням законодавства про охорону праці, відповідальність за його порушення

Державний нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють:

· вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів з охорони праці здійснюється Генеральними прокурором України й підлеглими йому прокурорами.

· Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

· Державний комітет з ядерної і радіаційної безпеки;

· органи Державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

· органи й установи санітарно-епідемічної служби Міністерства охорони здоров'я України;

Органи Державного нагляду за охороною праці не залежать від яких би тоне було господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій, Рад народних депутатів і діють відповідно до положень, затверджуваних Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці мають право:

· безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні установи для перевірки, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали й інформацію з питань охорони праці;

· направляти керівникам підприємств і їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів республіки Крим, місцевих рад народних депутатів та інших центральних органів державної виконавчої влади обов'язкові для виконання розпорядження (приписання) про усунення порушень і недоліків в області охорони праці;

· припиняти експлуатацію підприємств окремих виробництв, цехів, ділянок, робочих місць і устаткування до усунення порушень вимог з охорони праці, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

· залучати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства або інших нормативних актів з охорони праці;

· направляти власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для залучення до кримінальної відповідальності.

Власник повинен безкоштовно створити необхідні умови для представників органів державного нагляду за охороною праці. Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці відповідають за виконання покладених на них обов'язків відповідно до діючого законодавства. [40]

Діяльність органів державного нагляду регулюється, законами України “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку“, ”Про пожежну безпеку”, іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України. [12, c.137]

Науковець Гаращук В.М. розглядає контроль як функцію управління і вказує, що він є самостійною функцією, яка не поглинається іншими і не є другорядною, а пронизує всі інші, активно впливає на них, корегує і навіть формує нові функції та напрями управлінської діяльності. [15, c.95]

Згідно закона України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд здійснюється за принципами:

– пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності;

– підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

– рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

– гарантування прав суб'єкту господарювання;

– об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю);

– наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю);

– відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю);

– неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю);

– невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

– відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;

– дотримання умов міжнародних договорів України;

– незалежності органів державного нагляду від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян;

– наявності одного органу державного нагляду у складі центрального органу виконавчої влади.[3]

Громадський контроль за дотриманням законодавства з охорони праці

здійснюють (ст. 46 Закону):

· професійні союзи – в особі виборних органів і представників;

· трудові колективи – через обраних ними уповноважених у разі відсутності профспілки на виробництві.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог з охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці (ст. 42 Закону).

Для виконання цих обов'язків власник за свій рахунок організовує навчання і звільняє уповноваженого з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк зі збереженням за ним середнього заробітку.

Уповноважені трудових колективів діють відповідно до типового положення, затвердженого Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за узгодженням з профспілками.

Особи, які перешкоджають діяльності уповноважених з питань охорони праці, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України. Уповноважений з питань охорони праці може бути відкликаний до закінчення терміну дії своїх повноважень у випадку незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу. [40]

Центральну роль в нагляді та контролі за додержанням законодавства про охорону праці відіграє Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд), що діє на підставі Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, затвердженого Указом Президента України «Про Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України» від 06.04.2011 р.№ 408/2011.

Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, основні завдання Державної інспекції України з питань праці викладені у п.3 Положення про Державну інспекцію України з питань праці. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю є основним завданням Держпраці України, який реалізує державну політику у сфері охорони праці, прав і свобод працівників.

Іншим органом державної влади, одним із основних завдань якого є охорона праці на підприємстві, є Державна санітарно-епідеміологічна служба України (Держсанепідслужба України). Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров’я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. [7, c.101]

Працівники служби охорони праці підприємств, об'єднань, міністерств, інших центральних та місцевих державних органів виконавчої влади несуть персональну відповідальність за:

а) невідповідність прийнятих ними рішень вимогам" діючого законодавства з охорони праці;

б) невиконання своїх функціональних обов'язків, передбачених "Положенням про службу охорони праці" та посадовими інструкціями;

в) недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці,

г) низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на виробництві. [17, c.311]

Розділ VІІІ Закону України “Про охорону праці” присвячений відповідальності за порушення законодавства про охорону праці . Згідно зі ст. 44 Закону про порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із Законом.

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків, у тому числі в галузі охорони праці, полягає в тому, що накладене на робітника дисциплінарне покарання вимушено тягне за собою невигідні для нього наслідки.

Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови праці:

Ст.44 Закону України “Про охорону праці” є загальною нормою, вона не встановлює безпосередньо конкретних санкцій за те чи інше адміністративне порушення, а відсилає до адміністративного законодавства, обмежуючись визначенням двох основних груп порушень, за які може наступити така міра відповідальності, як адміністративне стягнення.

Матеріальна відповідальність робітників і службовців регламентується статтями 130-138 КЗпП та іншими нормативно-правовими актами, які стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Загальними підставами накладання матеріальної відповідальності є :

- наявність прямої дійсної шкоди;

- вина працівника (у формі наміру чи необережності);

- протиправні дії (бездіяльність) працівника;

- наявність причинного зв’язку між винуватим та протиправними

діями (бездіяльністю) працівника і заподіяною шкодою.

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці передбачена ст. 271-275 Кримінального Кодексу України, що об’єднані в розділ Х “Злочини проти безпеки виробництва”. 

 Кримінальна відповідальність наступає за порушення службовими особами вимог законодавства та інших нормативно-правових актів про охорону праці, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян.[39, c.169]

 

 

Висновок

В даній курсовій роботі була розкрита тема: «Охорона праці».

Отже, на мою думку «Охорона праці» — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних i лікувально-профілактичних заходів i засобів, спрямованих на збереження здоров’я i працездатності людини у процесі праці.

Основною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, повна або зменшена нейтралізація дії небезпечних виробничих і шкідливих факторів на організм людини, зниження професійних захворювань та виробничого травматизму.

Варто прийняти до уваги, що охорона праці є найголовнішим питанням в галузі трудового права України. Як система правових норм охорона праці формує інститут Особливої частини трудового права України. Основні норми цього інституту зосереджені в таких нормативних актах, як Кодекс законів про працю України, Закон України «Про охорону праці», Основи законодавства України про охорону здоров’я, спеціальні положення, правила, стандарти, інструкції щодо охорони праці тощо.

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умові безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають.

Також, велике значення у забезпеченні достатньо-високого рівня охорони праці полягає у: передовому досвіді, пропаганді знань, новітніх досягнень техніки і науки в цій галузі. Основними формами та методами такої пропаганди є консультації, плакати та лекції, бесіди і навчальні посібники, тематичні виставки, конкурси та ін.

Пам’ятаючи, що саме з охороною праці щільно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми адміністративного права, що визначають порядок притягнення до адміністративної відповідальність громадян органами охорони праці та її вид; норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при смерті громадянина або ушкоджені здоров'я; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці.

 

Список використаної літератури:

  1. Амелічева Л. П. До питання про відмінність понять "безпека праці" й "охорона праці" у трудовому праві/Л. П. Амелічева // Розвиток законодавства про працю і соціальне забезпечення: здобутки і проблеми. -Х.:Право, 2012.-С.94-98
  2. Багатоаспектність поняття охорона праці / У. Бек // Вісник Львівського університету. Сер. : Юридична . - 2013. - Вип. 57. - С. 228-234
  3. Березюк О.В., Лемешев М.С. Безпека життєдіяльності: навчальний посібник. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – 204 с.
  4. Грибан В. Г., Негодченко О. В. Охорона праці: навч. посібник. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. Г. Грибан, О. В. Негодченко — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 280 с.
  5.  Д.В. Зеркалов Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник.- К.: вид. «Основа». 2011. - 511с.
  6. Державне управління охороною праці: [Електронний ресурс] : Монографія / Ткачук К. Н., Зеркалов Д. В., Ткачук К. К., Мітюк Л. О., Полукаров Ю. О.– К.: «Основа»,2013. – 348 с.
  7.  Державний та громадський нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці  / Н. Г. Воропаєва // Форум права . - 2013. - № 3. - С. 99–105.
  8.  Дмитренко, Ю.П. Трудове право України: пiдручник / Ю.П. Дмитренко. — К.: ЮрiнкомIнтер, 2009.—624 с.
  9.   До питання охорони праці неповнолітніх / Ю.Ю. Івчук // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 276-279.
  10.  Закон України «Про охорону праці» Верховна Рада України; Закон від 14.10.1992 № 2694-XII
  11.   Закон України «Про соціальний діалог в Україні» Верховна Рада України; Закон від 23.12.2010 № 2862-VI
  12. Запорожець О. І., Протоєрейський О. С., Франчук Г. М., Боровик І. М. Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 264 с.
  13.  Кодекс законів про працю України Верховна Рада УРСР; Кодекс України, Закон, Кодекс від 10.12.1971 № 322-VIII
  14.  Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
  15.  Контроль у сфері охорони праці / Бойко Р. В. // Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. Випуск 4 (16) 2012 – с.94-98
  16. Копайгора І.Д. Токар А.Ю. Нормативне регулювання охорони праці // Актуальні проблеми регулювання відносин у сфері праці і соціального забезпечення: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 7- жовтня 2011 р. / За ред. к.ю.н., доц. В.В. Жернакова. – Харків: Кросроуд, 2011. – С. 104.
  17. Купчик М.П., Гандзюк М.П, Степанець І Ф,Вендичанський В.Н., Литвиненко А.М., Іваненко. О. В.Основи охорони праці. - К.: Основа, 2000. - 416 с.
  18.  Міжнародні стандарти з охорони праці: сучасний стан та перспективи адаптації законодавства України / О. Середа // Публічне право. – 2013. – № 2. – С. 219–226.
  19.  Міжнародно-правові аспекти охорони праці інвалідів / Ю.М. Прокопчук // Часопис Київського університету права. — 2009. — № 3. — С. 246-252.
  20.  Нормативно-правове регулювання охорони праці в Україні: реалії та перспективи / М. В. Грищук // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – № 2(6)
  21.  Основи охорони праці: Навч. посіб. / В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г. Валенко та ін.; За заг. ред. В.В. Березуцького. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Факт, 2007. – 480 с.
  22.  Основи охорони праці: Підручник. 21ге видання, доповнене та перероблене. / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров, В. С. Коз’яков, Л. О. Мітюк. За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. — К.: Основа, 2006 — 448 с.
  23.  Особливості розслідування нещасних випадків на виробництві / Є. І. Марчишина, А. Л. Некрита // Сучасне птахівництво . - 2012. - № 1. - С. 27-29.
  24. Охорона праці : навч. посібник за ред. проф. З.М. Яремка. –Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. –374 с.
  25. Охорона праці жінок / О. В. Яцух // Праці Таврійського державного агротехнологічного університету . - 2013. - Вип. 13, т. 6. - С. 232-237.
  26. Охорона праці як комплексне міжгалузеве законодавство та комплексний правовий інститут / О. М. Обушенко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ . - 2011. - № 4. - С. 161-166
  27. Охорона праці: міжнародні та європейські вимоги / Ю. Ю. Івчук // Актуальні проблеми права: теорія і практика . - 2013. - № 26. - С. 55-63
  28. Поняття та значення охорони праці в Україні /  Чорнобровка В. О. //  Європейські перспективи № 3 ч.3, 2012 – ст.144-148
  29. Постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. №1094 “Деякі питання роз­слідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві"
  30. Постанови Кабінету Міністрів Українивід 22 березня 2001 р. № 270 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків неви­робничого характеру"
  31.  Постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок»
  32.  Правове визначення поняття "охорона праці" [Текст] / Ю. Ю. Івчук// Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. "Право", 2012. т. Вип. 18.-С.51-57
  33.  Правове регулювання рівних прав і можливостей окремих категорій працівників / Сахарук І.С. // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 533 : Правознавство. - Чернівці: ЧНУ, 2010. – 124 с.
  34.  Правові засади соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання / О. П. Охотник // Молодіжний науковий вісник Української академії банківської справи НБУ , Серія : Економічні науки. Збірник наукових праць студентів, магістрантів та молодих вчених. – Суми: УАБС НБУ, 201 2 . – No2. – 232 с.
  35. Розвиток охорони праці в Україні: державна політика управління / С. Горденко // Гуманітарний вісник Державного вищого навчального закладу "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди" . - 2013. - Вип. 28, Т. 1. - С. 91-95.
  36. Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 р.№ 15
  37. Трудове право : підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В. В. Жернаков, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко та ін. ; за ред. В. В. Жернакова. - Х. : Право, 2012. - 496 с.
  38.  Указ Президента України від 13 липня 2001 р. “Про невідкладні заходи щодо запобігання виробни­чому травматизму та професійним захворюванням"
  39. Шевченко В.І. Правові питання охорони праці. Навч. посібник. –Харків: ХНАМГ, 2004. – 184 с.
  40.  Я. О. Сєріков. Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Харків, ХНАМГ, 2007. - 227с.
Категорія: Правознавство

Автор: admin от 21-04-2016, 09:58, Переглядів: 23999

А також: