Вікова психологія як галузь психологічної науки. Предмет та визначення вікової психології

Предмет вікової психології. Індивідуальний розвиток людської психіки, або її онтогенез, проходить свої перші ступені в дитинстві. Порівняно з дитинством у тварин людське дитинство (у широкому значенні цього слова, тобто від зародження людського індивіда до досягпення ним дорослого стану) є відносно найтривалішим. Воно становить четверту частину індивідуального життєвого шляху люни. За цей час людський індивід перетворюється на діяльну до­рослу людину. Він не тільки росте фізично й психічно, а й зазнав послідовних якісних змін, які характеризують становлення його фізичних, розумових, емоційних, моральних та інших властивостей, його свідомості й діяльності. Формування їх проходить ряд вікових стугіепів, які с етапами розвитку індивіда як суб’єкта різних видів діяльності, як особистості, громадянина суспільства, в якому він живе.

Зміни, що відбуваються у тілесному і психічному житті людини па різних етапах її онтогенезу, визначаються природними й су­спільними умовами в їх єдностіЦі зміни мають закономірний, прогресивний характер, що виявляється і в послідовності вікових стадій розвитку: за раннім дитинством, як відомо, йде дошкільний вік, що змінюється отроцтвом, за ним наступає стадія підлітка, яка закономірно переходить у юність. За юністю ідуть періоди дорослості, що закінчуються старістю. Для кожного віку характер­ними є певні взаємовідносини ійдивіда з суспільним середовищем, особливості його псгіЬсічної діяльності й фізичного стану.

Предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах формування її життя, або її онтогенез у. Вона вивчає виникнення і розвиток психічних про­чув(відчуттів, сприймань, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо) і властивостей у дітей, підлітків і юнаків, зміни з віком їхніх внутрішніх співвідношень, становлення різних видів Діяльності (гри, навчання, праці, спілкування тощо), формування психічних якостей підростаючої особистості. Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, які виникають з віком у психічній діяльності дітей, підлітків та юнаків, знаменуючи переходи від нижчих до вищих ступенів розвитку.  

Вікова психологія розкриває умови, що визначають цей процес, співвідношення у пьому природних факторів (спадковості, визрі­вання організму тощо) і суспільних засобів, якими реалізуються можливості психічного розвитку людського індивіда. Вона з’ясовує роль історично вироблених суспільством цінностей (мови, досяг­нень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у формуванні людського індивіда як соціальної істоти, носія суспільних відносин, як особистості.

Предметом вікової психології є вивчення рушішШх сил індивіду­ального розвитку людської психіки, закономірностей переходу від попередніх етапів, або періодів, до наступних, від нижчих до вищих, індивідуально-типологічних відмінностей у психічному розвитку дітей, підлітків і молоді, факторів, що їх визначають.

Відповідно до періодів виділяються галузі вікової психології. Такими насамперед є: психологія раннього віку, психологія до­шкільника, психологія молодшого шкільного віку, психблогія під­клітка, психологія юнацтва.

Як зазначалося вище, онтогенез людської психіки не закін­чується і юністю. Він триває Далі, набуваючи своїх специфічних особливостей, зумовлюваних такими факторами, як здобуття вищої і спеціальної освіти, оволодіння певними видами професій­ної праці, громадська діяльність, виховання дорослими своїх дітей, а також зміни в організмі під час його змужніння й старіння. Ці особливості розвитку є предметом вікової психології дорослих. В даній граці йтиметься тільки про психологію дитячого, підліт­кового та юнацького віку.

Зв’язок вікової психології з іншими науками. Свої завдання вікова психологія розв’язує в тісному зв’язку з іншими науками про людину. Вона виходить *з діалектико-матеріалістичного розу- мішая-Жихіт як активного відображення людиною природного й суспільного світу, що здійснюється в процесі її діяльності, включається у цю діяльність, її орієнтує, спонукає, програмує й регулює. Вікова психологія грунтується на історико-матеріалістичному вченні про походження і розвиток суспільства, людської свідомості й самосвідомості, про єдність психіки людини та її діяль­ності, наприклад практичної, в якій вона не тільки виявляється, а й формується. Дослідження онтогенезу психіки спрямовуються матжсистськп-лйнінською теорією розвитку, яка допомагає дослід­никам у переборенні хибних, ідеалістичних і механістичних кон­цепцій.

Вікова психологія розвивається у тісному зв’язку із загальною психологією, яка досліджує основні форми психічної діяльності людини в їх зрілому, сформованому вигляді й тим самим допомагав зрозуміти їх виникнення і розвиток у дітей. Кожна теорія психіч- пого розвитку дитіши, підлітка чи юнака виходить з якоїсь загаль- иопсцхологічної теорії навіть тоді, коли автор її про це прямо не говорить.

Психічний розвиток індивіда в дитинстві відбувається в умовах навчання і вихованпя. -Звідси випливає- тісний зв’язок вікової психології з педагогічною психологією, яка досліджує психологічні основи навчально-виховного процесу, і педагогікою, що розробляє мету, зміст, методи та форми навчання й виховання підростаючого покоління. Вікова психологія не може обійтися без даних і виснов­ків цих паук, оскільки психічний розвиток визначається передусім навчанням і вихованням.

Онтогенез людини — цілісний процес, що виражається в різ­них формах (морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній). У ньому психічпий розвиток нерозривно пов’язаний з дозріванням організму, з розвитком нервової системи, її функцій. Нормальне функціонування нервової системи—необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда. Тому вікова психологія тісно пов’я­зана з віковою анатомією й фізіологією, з фізіологією йищої нерво­вої діяльності, зокрема її диференціальною галуззю, що досліджує індивідуально-типологічні відмінності у властивостях основних нервових процесів, а також з дитячою гігієною, педіатрією і психо­неврологією.

Дедалі більшого значення для вікової психології набуває її зв’язок із соціологією та соціальною психологією, яка вивчає взає­мовідносини людей у колективах, малих групах та їх вплив на психіку і діяльність підростаючої особистості. Дитина, підліток, юпак формуються .як особистість, включаючись у життя певних груп, колективів, у суспільні відносини, виконуючи в них певні фупкції і ролі. Дані і висновки соціальної психології потрібні для з’ясування процесу соціалізації людського індивіда на перших етапах його онтогенезу, тобто становлення його як носія певних суспільних відносин.

Досліджуючи індивідуальні особливості онтогенезу психіки на різних його етапах, вікова психологія підтримує зв’язки з диферен­ціальною психологією та дефектологією, психологією аномальних дітей, яка вивчає особливості розвитку психічної діяльності при наявності дефектів окремих аналізаторів (зорового, слухового) і центральної нервової системи. Щоб з’ясувати специфічні риси роз­витку дитини, дослідники вдаються до порівняльного вивчення онтогенезу психіки у людини і вищих тварин.

Теоретичне і практичне значення вікової психології. Даними і висновками вікової психології користуються у філософії, зокрема У теорії пізнання. Недаремно багато філософів, обгрунтовуючи своє розуміння походження людських знань і форм мислення, вдава­лися до результатів спостережень за розумовим розвитком дітей. Критикуючи, наприклад, концепції природженості ідей і обстою­ючи досвідне їх походження, вони широко використовували взяті з життя дітей дані про те, як виникають у них перші уявлення й поняття про явища зовнішнього світу, перші ідеї. Сучасна ди­тяча психологія на основі науково перевірених узагальнень до­водить, що ідеї формуються в людини під час її індивідуального розвитку в конкретно історичних суспільних умовах, у процесі пізнання нею зовнішнього світу, засвоєння набутих людством внань. Перевага психологічного дослідження походження ідей по­лягав у тому, що воно дає можливість вивчати процес їх утворення у живому вигляді, втручатися у нього і керувати ним.

В. І. Ленін високо оцінив теоретичне філософське значення даних і висновків вікової, зокрема дитячої психології. Визначаючи ті галузі «знання, з яких повинна скластися теорія пізнання і діалектика», він відніс до них і історію розумового розвитку дитини *.

Виходячи з основних положень загальної психології, вікова пси­хологія їх збагачує. Спираючись на дані вікової психології, загаль­на психологія дістає можливість генетично підходити до основних форм людської психіки і глибше з’ясовувати їх природу і сутність. Це стосується і педагогічної психології та педагогіки. Користую­чись їх здобутками, вікова психологія в свою чергу постачає їх да­ними і висновками про вікові й індивідуальні особливості психіч­ного розвитку. Наукова розробка мети навчання й виховання, їх змісту і методів не може обійтися без знання й урахування цих особливостей, на що правильно вказували передові педагоги різних часів.

Найбільше значення вікова психологія має для теорії та прак­тики навчання й виховання підростаючих поколінь. Вивчайте за­кони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, писав К. Д. Ушинський, звертаючись до вчителів і вихователів, і дійте відповідно до цих законів та тих обставин, за яких ви хочете їх застосувати. Знання вікової психології потрібні батькам, виховате­лям дитячих садків, учителям загальноосвітніх шкіл і професійно- технічних училищ, піонервожатим, вихователям шкіл-інтернатів, викладачам вищих навчальних закладів. Щоб успішно навчати й виховувати дітей, підлітків і молодь, треба уміти виявляти, знати їхні вікові й індивідуальні особливості, позитивні розумові, емо­ційні, вольові якості та недоліки, здійснювати індивідуальний підхід до кожного вихованця. Треба, щоб педагог був чуйним психологом, зазначала Н. К. Крупська, який умів би побачити, підгледіти, що робиться у душі дитини.

Особливо зростав значення даних вікової психології в світлі поставлених XXV з’їздом КПРС завдань дальшого розвитку систе­ми народної освіти, розширення мережі дошкільних, шкільних і позашкільних закладів, підвищення рівня їх навчально-виховної роботи, дальшого поліпшення трудового, морального, ідейно-полі­тичного виховання учнів середніх загальноосвітніх і професійно- технічних шкіл, якості підготовки і перепідготовки учительських кадрів, забезпечення готовності молодого покоління до активпої участі в науково-технічному прогресі нашої країни, в будівництві комуністичного суспільства.

Психічний розвиток здійснюється ступінчасто. Кожен віковий ступінь жаття й діяльності індивіда робить свій вклад у його фор­мування як особистості майбутнього громадянина. Щоб успішно керувати цим процесом, треба стежити за тим, як він проходить, як вихованці сприймають поставлені перед ними цілі й завдання, як вони їх усвідомлюють, як виконують навчальні й інші завдання, на які труднощі натрапляють і як їх переборюють, які взаємовід­носини складаються у дітей з учителями, вихователями та між собою, як ці відносини впливають на психічний розвиток кожпого вихованця.

Вікова психологія допомагає педагогам вивчати учнів, навчаючи й виховуючи їх, і на основі цього вивчення поліпшувати методи навчання й виховання. Знання вікових та індивідуальних особли­востей вихованців— необхідна умова взаєморозуміння між ними і вихователями. Знання вікових та індивідуальних особливостей учнів, зокрема їх нахилів, інтересів, здібностей, характерологічних рис — основа індивідуалізації й диференціації навчально-виховно­го процесу,, забезпечення його ефективності щодо кожного учня, одна з передумов педагогічного такту учителя, майстерності керу­вання становленням підростаючої особистості з її неповторною ін­дивідуальною своєрідністю.

Вікова психологія служить справі професійної орієнтації і кон­сультації молоді, її підготовки до свідомого вибору професії, справі оргапізації різних видів позашкільної діяльності (дослідницької, технічної, читацької, спортивної тощо), а також оздоровлення молодого покоління.