§ 1. Людина за Середньовіччя

1. Взаємодія людини і природи

Життя людини Середньовіччя так само, як і в давні часи, було тісно пов’язане з природою і значною мірою від неї залежало. У середині I тис. н. е. клімат на півдні Європи став вологішим і помірнішим. На північ від Альпійських гір зросла кількість опадів і стало холодніше. Зміни клімату сприяли поширенню і розвитку в Європі землеробства. З’явилися осушені за допомогою каналів поля на узбережжі моря на півночі Європи — польдери.

Але примітивні засоби обробітку землі не давали селянам можливості збільшити врожаї. Причинами неврожаїв були також часті посухи. Все це призводило до нестачі сільськогосподарської продукції і, як наслідок, — до голоду.

Протягом XI ст. 48 років зі 100 були неврожайними. Загалом у середні віки кожен п’ятий рік населення потерпало від голоду.

У неврожайні роки вижити допомагали ліси, які вкривали дві третини суходолу Європи. Туди виганяли пастися худобу. У лісах збирали дикі ягоди, добували мед диких бджіл, полювали на дичину.

На відміну від доби Римської імперії, за часів Середньовіччя кам’яниці мурували дуже рідко; зводили здебільшого дерев’яні будинки

Саме ліс давав середньовічній людині найдоступніший будівельний матеріал — деревину. Водночас лісові хащі становили неабияку загрозу для людини. Ліс був прихистком для хижаків, розбійників, грабіжників.

Деякі вчені вважають, що в Англії вже у IX ст. видобували кам’яне вугілля. Але поширення у Європі воно набуло лише у XIII ст. Крім вугілля, у середні віки видобували залізо, мідь, марганець, свинець, золото, срібло.

Важливу роль у житті середньовічної людини відігравали річки. Вони були джерелом життєдайної вологи для людей, тварин, рослин. Річки забезпечували людей рибою, рухали колеса водяних млинів, слугували шляхами сполучення. Найбільше значення мали річки Луара, Сена, Рона у Франції, Темза в Англії, Рейн, Ельба в Німеччині, По в Італії.

Природа не тільки ставала у пригоді середньовічним людям, вона була й грізною руйнівною силою. Неодноразово в Європі ставалися землетруси. Про один із землетрусів чернець монастиря св. Морціала писав, що він розпочався посеред ночі. Ченці, які співали у церковному хорі, кинулися тікати, миряни зривалися зі своїх ліжок. Навіть птахи тремтіли від страху, а вода в джерелах вирувала голосніше, ніж завжди.

Протягом 1180—1223 рр. Європою прокотилося сімнадцять буревіїв. Вони знищили лани й виноградники, зруйнували житла, вежі церков і замків. У 1221 р. грози тривали протягом восьми днів. Під час гроз із блискавками часто виникали пожежі. Нерідко траплялися повені, які руйнували житла, укріплення, мости, заливали поля. Загалом неврожаї, повені, пожежі завдавали великих збитків господарству людини Середньовіччя.

2. Чисельність і рух населення

Склад і чисельність населення середньовічної Європи не були сталими. Чисельність населення суттєво коливалася залежно від того, врожайним чи неврожайним видався рік.

Тисячі людськіх життів забирали численні війни: Столітня війна між Англією й Францією, що тривала насправді 116 років, війна Білої і Червоної троянд в Англії та багато інших.

До того ж населення потерпало від частих і тривалих епідемій чуми («чорної смерті»), холери, прокази, грипу та інших хвороб, поширення яких відбувалося через незадовільний санітарний стан у містах, відсутність необхідних знань і ліків. На той час засобів боротьби з більшістю таких хвороб просто не існувало. Смертність від чуми становила до 99 %. Найстрашнішою була епідемія 1347-1349 рр. Тоді у Європі загинуло від чверті до половини населення деяких регіонів. Найбільше постраждали міста з великою скупченістю населення - до 70 % жителів було втрачено.

Значно змінювалася чисельність і склад населення під впливом міграцій. За Середньовіччя відбулося кілька міграційних хвиль: ГУ—УП ст. — Велике переселення народів; УІІІ—Х ст. — набіги племен вікінгів (так європейці називали предків норвежців, данців, шведів); арабів, слов’ян, угорців (мадяр); ХІІІ ст. — прихід із глибин Азії орд монголів.

Велике переселення народів, яке змінило карту світу, було спричинене появою в Європі гунів. Цей могутній і загадковий народ прийшов від кордонів Давнього Китаю. Страх перед навалою гунів змушував племена, що населяли Європу, кидати свої землі й шукати безпечних місць.

Прихід вікінгів розпочався їх раптовими набігами на прибережні території Західної Європи. Вони вирізнялися особливою жорстокістю.

Водночас частина військових дружин вікінгів на чолі з вождями осідала на землях Західної Європи, збільшуючи чисельність населення.

Кочівники угорці, вихідці зі степів Приуралля, у IX ст. здійснювали напади на Північну Італію, Німеччину, Францію. Вони завдали декількох поразок франкам і розселилися на землях Паннонії.

Ще одним народом, який вплинув на чисельність і склад населення у Європі, були араби. У IX ст. вони завоювали острів Сицилію. Наприкінці IX ст. візантійські війська вигнали їх з островів, проте вони залишилися в Іспанії, створивши тут власну державу - Кордовський халіфат.

Навала монголів спричинила руйнування і занепад багатьох регіонів Європи, особливо Східної. її наслідком стало захоплення кочовиками міст і скорочення чисельності населення, яке гинуло під час багатьох битв.

Водночас на територіях держав середньовічної Європи відбувалися внутрішні міграції. Численні війни, епідемії та неврожаї змушували населення шукати кращих або безпечніших умов життя.

Демографія (від грец. demos - «народ» і grafos -«опис») - наука, яка вивчає развиток населення. Насамперед демографи займаються дослідженням зміни поколінь, переселеннями людей на інші території (міграціями), та вивченням змін у певних групах населення.

Міграція - від лат. migra-tio - «переходжу», «переселяюся») - переміщення населення, пов'язані зі зміною місця проживання.

Переселення, що призводили до освоєння нових земель, вчені називають внутрішньою колонізацією. Багато людей переселялися з сільської місцевості до міст, де розвивалися торгівля й ремесло.

У ХІ—ХІІІ ст. відбувся справжній демографічний «вибух». Населення Європи збільшилося з 20 до 60 млн осіб.

Проте у ХІУ-ХУ ст. Столітня війна та епідемії чуми у 1347-1349 рр. знову зменшили кількість населення, і лише у ХУІ ст. воно досягло рівня ХІІІ ст.

Загалом міграційні процеси призводили до заселення й освоєння нових територій, формування нових спільнот, утворення нових держав.

Міграції сприяли розвиткові обміну, торгівлі, ремесла, взаємообміну знаннями й іншими здобутками культури. Зростання чисельності населення сприяло виникненню нових сіл, міст, їхньому економічному розвиткові.

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Бонь. О.І., Іванюк О.Л