Як будують літаки (твір-опис процесу праці за власними спостереженнями)

Коли я був у 5 класі, батько повів мене до себе на роботу. Працює він головнимим інженером на авіаційному заводі. Я був страшенно гордий з того, що мене взяли до справжнього цеху, але найбільше мене розпирала цікавість: як же воно іам створюється те диво — літак?

І ось ми зайшли до величезного цеху. Я сам собі видався таким маленьким, нк комашка в траві. Людей було — море. Вони зі швидкістю реактивного двигуна пересувались по цеху. Я подумав: «Як же вони не зіштовхуються один з одним?» Отямившись від першого шоку, я зробив крок... і одразу ж налетів на икусь металеву «штучку». Кругом усе крутилося, шипіло, ухало, працювало. Маленькою «штучкою» виявився гвинтик із панелі управління справжнім літаком! Я тримав його в руці як найцінніший дар. Повз мене проходили, проїжджали, пробігали люди в синіх комбінезонах. І кожен знав своє місце, кожен мав свою мету в роботі. А посередині залу стояв він — літак — як справжній космоліт! Я дивився, як прилагоджували крила, підфарбовували «ніс», вкручували різні деталі. І раптом я почув голос: «А хто це нам заважає?» Я страшенно злякався, але ниявилось, що це жартував батьків колега — випробувач літаків. Він і запросив мене до кабіни — кабіни справжнього літака. Я був на сьомому небі від щастя. На згадку про мою незвичайну подорож мені подарували той самий гвинтик, що я знайшов. Це була найнезабутніша подорож із батьком.