Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 року на Волині в селі Малий Окорськ Лока-чинського району. Через десять днів після народження майбутнього поета померла його мама. Доглядати немовля взялися дідусь із бабусею із села Ужова Рожищенського району цієї ж області.

Рідні намагалися забезпечити улюбленому онукові найкращі умови, тим більше, що хлопчик дуже добре вчився, багато читав, а згодом із Золотою медаллю закінчив середню школу.

Анатолій Кирилович Мойсієнко народився 9 липня 1948 року в селі Бурівка Городнянського району на Чернігівщині. Батьки - Марія Іванівна та Кирило Іванович - були сільськими трудівниками. Віршував із дитинства. Закінчивши Бурівську восьмирічку, три роки навчався в Тупичівській середній школі, де вчителював Григорій Кузьмович Лопухівський, який цікавився писаннями юного автора. Одну з порад учителя Анатолій запам'ятав назавжди: «Треба писати так, як ще ніхто не писав».

Іван Антонович Малкович народився 10 травня 1961 року в Нижньому Березові у Карпатах. Його рід походить зі старовинного боярського роду, перша письмова згадка про який датується 1482 роком. Першого вірша написав у 8 років. У 10-річному віці уклав свою першу рукописну книжечку, до якої увійшли його вірші, казки і пісні з нотами, адже він з дитинства навчався в музичній школі і грав на скрипці.

Василь Дмитрович Герасим'юк народився 18 серпня 1956 року в місті Караганді в Казахстані, де відбували заслання його батьки. Дідуся по материнській лінії Василя, чотового¹ УПА, й дядька Михайла, рідного татового брата, який пізніше стане хрещеним батьком майбутнього поета, сталінські посіпаки запроторили в концтабори. У чужому краю батько, Дмитро Іванович, який влаштувався водієм, і мати, Марія Василівна, яка тяжко працювала на цементному заводі, мріяли про повернення в рідну Гуцульщину, яка батькам Василя здалеку здавалася раєм на землі.

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі Перевальського району Луганської області. Дід та баба майбутнього поета були розкуркулені й вислані до Сибіру ще перед Другою світовою війною. Батьки працювали в колгоспі. Після війни село відновлювало свою генетичну пам’ять хіба що у звичаях та обрядах - навіть замилування українською мовою вже вважалося ознакою неблаго-надійності й націоналізму.

Талановитий український поет Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках на Полтавщині. З раннього дитинства запам'ятав лише невеселе. Радянська влада обклала податками кожне фруктове дерево в селах, а мальовничі українські хутори взялася шаленими темпами ліквідувати: мовляв, там живуть куркулі й вороги світлого майбутнього. Під примусове переселення потрапила й багатодітна сім’я Підпалих. 

В історії української літератури Володимиру Сосюрі належить одне з вагомих місць. Його твори не відходять у минуле, а лише набувають нового звучання. За словами критика Володимира Моренця, під ракетними небесами поезія Володимира Сосюри «явила нам давно забутий тип світовідчування». Секрет поетичного таланту цього митця давно розгадано. Ще 1952 року Павло Тичина, даруючи своем)' другові «Вибрані твори» в трьох томах, на чільній книзі написав: «Дорогому Володимиру Миколайовичу Сосюрі - одному з найбільших поетів... усього світу». Як співець високих почуттів, Володимир Со-сюра справді неперевершений.

Ви вже знаєте, що справжнє прізвище Лесі Українки - Лариса Петрівна Косач, і цей псевдонім, який дуже зобов'язує, своїй талановитій доні дала відома українська письменниця Олена Пчілка. Лариса була другою дитиною в сім'ї Петра та Ольги Косачів і народилася 25 (13 - за старим стилем) лютого 1871 року в Новограді-Волин-ському. Первісток Михайло, не набагато старший від Лариси, у зрілі роки встиг потужно заявити про себе як талановитий перекладач, але, на жаль, через раптову хворобу передчасно пішов із життя.

Про життя Тараса Шевченка вже знаєте чимало. Вам не важко пригадати, що Тарас народився в сім'ї кріпаків 9 березня (25 лютого - за старим стилем), рано залишився круглим сиротою, а підлітком змушений був виконувати повинності козачка в пана Енгельгардта. Оскільки поручик¹ гвардії Павло Енгельгардт як військова людина і як ад’ютант² військового губернатора отримав призначення на службу в місто Вільно (тепер - Вільнюс), то серед інших слут забрав з собою на чужину й Тараса. 

Слова, винесені в заголовок цієї частини, належать українському класикові Михайлові Стельмаху. Цікавлячись старовиною, народно-поетичною спадщиною віків, письменник справедливо сприймав мандрівних співців найщирішими порадниками своєї нації в горі й радощах.

Корені виникнення кобзарського мистецтва сягають глибини віків. На фресці в соборі Святої Софії в Києві й досі зберігся найдавніший портрет бандуриста. В одному з історичних документів згадано про покладання в 922 році на могилу кобзаря восьмиструнного музичного інструмента.