Галина ОВСІЄНКО “НА КРИЛАХ АНГЕЛА”

НАРОДЖЕННЯ МАДОННИ

У тісноті я кликав до Господа

і простором озвався до мене

Господь!

/пс. 118/

<...>  Професор Євген Панкратович Кубишкін потрапив до редакції районної газети як друкарська помилка в текст. Пакулько саме сидів за невеличким столиком, затиснутим з двох боків величезним фікусом та обтягнутою кумачем тумбою, на якій бовванів півметровий ґіпсовий бюст вождя світового пролетаріату, й записував до учнівського зошита чергове завдання, коли прочинилися двері.

– Добрий день, шановна редакціє! – у дверях спочатку з’явилась сива голова, а потім і сам професор.

– Вибачте, у нас летючка, – спробував було зупинити його редактор, але несподіваний гість не розгубився.

– От і я про те саме! – розпливаючись щасливою посмішкою попростував йому назустріч. – Давайте знайомитись: я – Євген Панкратович Кубишкін, професор Київського ордена Леніна (професор по-полтавськи м’яко вимовляв літеру “л”)  державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, член Спілки журналістів, член Спілки кінематографістів, член Спілки письменників. Ось, будь ласка, моя візитівка.

Фізико-географічне районування Світового океану і його частин полягає у визначенні акваторіальних комплексів різних рангів, подібно до того, як вирізняють природно-територіальні комплекси на суходолі. Термін «акваторіальний комплекс» (чи «природно-акваторіальний») вельми поширений у науці про Світовий океан [11]. Він базується на терміні «акваторія», що означає ділянку водної поверхні у визначених межах.

В морях і океанах поширені різні організми, життя яких залежить від умов середовища. Проникнення світла у воду пов'язане з її прозорістю, а від неї залежить життєдіяльність мікроорганізмів, передусім рослин. Проте для їх існування потрібні також поживні речовини, що піднімаються з дна разом із глибинними водами під час осінньо-зимової конвекції та надходять з береговим стоком.

Взаємодія океану і атмосфери. Світовий океан відіграє величезну роль у формуванні погоди і клімату на Землі. Не випадково його порівнюють з велетенським казаном води, що нагрівається сонячним промінням. Завдяки цьому з кожного квадратного кілометра океанічної поверхні випаровується в середньому до 1000 т води за годину. У тропіках ця величина зростає в 2— З рази. Тут над океаном нагромаджується величезна кількість водяної пари, звідси починаються вітри, що дають перші поштовхи атмосферній циркуляції, звідси водяна пара розноситься по всій земній кулі.

Сонячна енергія майже не вбирається атмосферою. Вона в основному поглинається поверхневим шаром Світового океану. Саме в цьому шарі, незначному порівняно з розмірами нашої планети, зосереджуються найбільші запаси енергії. Увібравши енергію Сонця, поверхневий шар океану поступово віддає її атмосфері разом із водяною парою.

Щодо утворення океанічних западин. За останні 25—ЗО років геологічна наука збагатилася новою інформацією про будову дна Світового океану та поповнилася науковими ідеями. Нові факти породили нові гіпотези, які, без перебільшення, є революційними в геологічній науці. Відповідно переглянуто теорії формування земної кори, утворення корисних копалин, уявлення про розміщення зон підвищеної сейсмічності та вулканізму тощо з опертям на фундаментальну теорію тектоніки літосфер­них плит. Навіть більше — стало відомо, що на дні океанів ніби розшифровується своєрідний геологічний літопис нашої планети за останній мільярд років. За цей великий (навіть у геологічному розумінні) відтинок часу на планеті відбувалися постійні зміни: мігрували на тисячі кілометрів материки, утворювались нові та відмирали старі моря і навіть океани

Нагромадження знань про Світовий океан. Водні простори, які для наших далеких предків були нездоланною перешкодою, названо Океаном за ім'ям грізного бога давньогрецької міфології, володаря водної стихії.

Розвиток географічних знань про океан тісно пов'язаний з вивченням суходолу, оскільки разом із узбережжям відкривались нові акваторії. В історії вивчення Світового океану вирізняють три періоди: нагромадження знань, зародження географії океану як науки та її становлення.

Океан відігравав велику роль у розвитку античних цивілізацій, адже всі міста розташовувались на узбережжях Середземного і Чорного морів. Моря служили шляхами, з морем були пов'язані торгівля та війни. Фінікійці, карфагеняни за три тисячоліття до нашої ери плавали вздовж берегів Західної та Східної Африки. Єгиптянам, грекам, китайцям та іншим давнім народам були відомі такі явища природи, як припливи, течії.