Українці — співучий народ, талановитий. У своїх піснях він розповідає про своє життя, про важливі події з минувшини нашого народу. Проте, історичні події відходять у минуле, помирають їх учасники. А пісня, у якій про це розпо­відається, продовжує жити. Не один раз намагалися іноземні загарбники захо­пити наші землі, підкорити нас.

Людина, яка прагне знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хочеться знати. Бо нові поняття, факти, ідеї розширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного.

Книга веде нас у дивосвіт художнього слова, знайомить із героями, що вті­люють добро, милосердя, мужність, красу і справедливість. У світі існує безліч книжок, різних за характером та призначенням: одні розважають, інші виховують кращі людські якості. Книга — найцінніший здобуток людського розуму, скарбниця знань.

Людина, яка хоче досягти успіху в житті, повинна знати свої справжні достоїнства і вади. Тоді їй легше буде домогтися успіху в будь-якій роботі, визна­чиш своє місце в колективі, стати кращою. Треба спробувати дізнатися, який ти і насправді — без недооцінок і переоцінок, пізнати самого себе. На мою думку, людина повинна зважати на те, як до неї ставляться інші люди.

Моя родина — батько, мати, брат, бабуся, дідусь — це не просто найближчі  і найдорожчі мені люди. Це маленька країна, де панують свої звичаї й правила. У нашій сім’ї кожен має свої обов’язки, виконує ту роботу, яка йому під силу. Голова родини — батько. Він працює лікарем у поліклініці. Мама поки що не працює, доглядає маленького братика. У нашій сім’ї ми завжди допомагаємо одне одному. Я завжди звертаюся за порадою до батьків, бо вони мої найкращі друзі. Увечері ми збираємося за великим столом і обговорюємо всі події дня, ко­жен висловлює власну думку.

З давніх-давен в Україні існує така традиція: кожного, хто приходить із чис­тими помислами, зустрічають паляницею на вишитому рушникові. На весіл­лях пекли коровай і зустрічали ним в оселі молодят. Коли перший раз входили в збудовану хату, обов’язково вносили хліб і сіль. Збираючись у далеку дорогу, чумаки завжди брали шматок хліба.     

Людина, людство, людяність... Як схожі між собою ці слова.

Усі люди з’являються на світ однаковими. Діти плачуть, сміються, радіють. То чому ж не кожна дитина, виростаючи, стає хорошою людиною? Мабуть, багато залежить від батьків, їхнього ставлення до виховання.

Я дуже люблю квіти. Кожна квітка простягає до нас свої пелюстки, пока­зуючи свою красу. Ми ними милуємося і боїмося зіпсувати цю красу. А кві­ти такі різні: троянди, ромашки, кульбабки, конвалії. Одна квітка росте в полі, а інша — на клумбі. Але всі вони прекрасні, бо зігріті сонцем і напоєні росою. А ввечері вони засинають у сутінках. Цікаво, про що вони говорять, коли ми не чуємо їх? Про що між собою спілкуються?

Шотландську поезію представляє талановитий митець Роберт Бернс. Він народився у бідній родині, але мав багатий поетичний талант. З дитинства його цікавила історія рідної вітчизни, історичні шотландські легенди і пісні. А ще мама в дитинстві співала йому пісні, розповідала цікаві казки. Це і стало поштовхом до написання надзвичайно гарних і романтичних поезій. Коли Роберт Бернс  став відомим поетом, то зміг подорожувати своєю батьківщиною.

Ми називаємо звірів нашими молодшими братами. Скільки радості дарують вони нам у житті! Кожна людина, дивлячись в очі свого пухнастого друга, розу­міє, що вона відповідає за життя цієї тварини. Вони довіряють нам, чекають від нас допомоги, сумують за нами. Але вони завжди залишаються тваринами, яківміють захищати себе. Ваша улюблена кішка може приємно муркотіти, але ця мирна тваринка сама вирішує, куди їй піти, коли прийти до господаря.