Проект Конституції Конгресу українських Націоналістів (КУН)

Проект був опублікований у 1994 році. В ньому міститься 13 глав, 184 статті. Осо-бливий акцент в цьому документі зроблено на національних цінностях українців. Зокрема, на суверенному праві української нації, на вшануванні вікових традицій державотворення починаючи з часів України-Русі, на пам’яті голодоморів, геноциду і жертв комуністичного тоталітаризму та ін.

В Основних Конституційних засадах проекту КУН зазначається, що Україна є уні-тарною правовою соборною національною державою з республіканською формою правління.

Офіційна мова — українська, але поруч з цим всім етнічним меншинам і групам гарантується право вільного мовного і національно-культурного розвитку, інші мови можуть використовуватись як мови навчання при обов’язковому володінні державною мовою.

Найвищим безпосереднім вираженням влади народу є референдум і вільні вибори.

Господарство України ґрунтується на соціальній ринковій економіці, вона має слугувати загальному добру.

Політичні партії вільно конкурують між собою в питаннях політичної орієнтації громадян і обрання органів влади. Заборонена партійна діяльність в органах дер-жавної влади, місцевого самоврядування (крім парламентських фракцій у Палаті Послів) військових формуваннях, підприємствах, установах, навчальних закладах.

У главі про основні права, свободи і обов’язки вказано на загальні права та обо-в’язки громадян, але вони не обмежуються розміщеними у розділі статтями.

Цікавим є внесення до цього розділу положення про неприпустимість монополізації будь-якого виду засобів масової інформації.

До цієї глави також включено положення про заборонену утворення структурних підрозділів політичних партій, центри яких перебувають закордоном.

Детально виписані положення про умови працевлаштування жінок і неповнолітніх. Є також положення про надання в приватних лікувальних закладах безоплатної медичної допомоги окремим категоріям громадян, що потребують підвищеного соціального захисту.

Нагляд за дотриманням прав та свобод громадян здійснює Уповноважений Націо-нальних Зборів України з питань прав людини (Народний Правозахисник).

Є положення про обов’язки батьків та дітей, в якому зазначено, що утримання та виховання дітей і надання їм освіти — обов’язок батьків. Повнолітні працездатні діти зобов’язані піклуватися та доглядати непрацездатних батьків. Це положення знімає з держави обов’язок щодо пенсійного забезпечення осіб літнього віку, що мають працездатних дітей.

В цьому проекті є окрема глава «Держава та Церква», де виписані положення, що регламентують взаємовідносини між церквою та державою. Стверджується, що держава всіляко сприяє духовному відродженню нації та матеріально підтримує відродження Христової Церкви в Україні.

В окремій главі розглядаються різні аспекти здійснення національного суверенітету через обрання своїх представників до органів державної влади, а також через законодавчу ініціативу та референдум.

Відповідно до законопроекту, Президента, Віце-Президента і Національні Збори України обирає безпосередньо народ, прямим, рівним, таємним голосуванням.

Детально прописана в тексті Основного Закону процедура виборів, які проводяться на базі багатомандатних виборчих округів за системою, яка забезпечує пропорційне представництво політичних партій і голосування за партійними списками.

Списки виборців на дільницях є постійними і до них вносяться відповідні зміни та доповнення. Виборець має постійну картку виборця.

Законодавчу ініціативу з законопроектом мають право вносити від імені не менш як 250 тис. виборців, а законопроект про внесення змін до Конституції — не менш ніж 2 мільйони 500 тис.

Всеукраїнський референдум — конституційний спосіб прийняття народом через голосування законів та інших державних рішень. Питання, що виносяться на ре-ферендум, мають бути сформульовані однозначно чітко.

Народ здійснює державну владу через органи законодавчої, виконавчої або судової влад, кожна влада є самостійною при виконанні своїх функцій.

В главі «Президент» вказано, що він уособлює єдність нації, забезпечує функці-онування державних влад і правничу наступність Держави, обирається на 4-ри роки. Детально виписано порядок проведення виборів, порядок оскарження та порядок вступу на посаду. Відмінність від інших законопроектів — це запровадження посади Віце-Президента.

Виборці голосують одразу і за кандидатуру Президента і за кандидатуру Віце-Пре-зидента, якого обирає кандидат у Президенти під час виборчої кампанії. Віце-Пре-зидент автоматично при обранні стає головою Сенату. Цікаво, що Віце-Президент обирається на 5-ть років, що очевидно є помилкою, оскільки при обранні нового президента буде обрано і його заступника.

Президент представляє державу і націю на міжнародній арені, здійснює загальне управління країною, забезпечує взаємодію виконавчої влади із законодавчою і су-довою. Жоден акт Президента, який потребує фінансування, не набуде чинності без підпису Прем’єр-Міністра.

Президент визначає кандидатуру Прем’єра і після вотуму довіри Національних зборів призначає на посаду.

Президент має право також головувати на засіданнях Кабінету міністрів. Президент за поданням Прем’єра звільняє та призначає міністрів та інших осіб виконавчої влади.

Президент на пропозицію Кабінету Міністрів і за згодою Сенату призначає пре-фектів земель та дипломатів.

Президент промульговує закони, користуючись правом відкладного вето, має право законодавчої ініціативи. Готує та представляє щорічні доповіді Національним Зборам, але ці доповіді не обговорюються.

Президент оголошує всеукраїнський референдум, після консультації з Прем’єром та главами палат. Президент Головує на засіданнях Вищої ради юстиції та призначає одну третину членів Конституційного Суду.

У розділі, що стосується Національних зборів, зазначено, що вони здійснюють функції законодавчої влади на основі двопалатного парламенту, що працює на по-стійній основі.

Палата Послів обирається за пропорційною системою на 4-ри роки і складається з 450 Послів, і діє на основі представницького мандату.

Сенат обирається непрямими виборами терміном на 6-ть років. Він забезпечує рівне представництво від земель по 2 Сенатора, по 1-му від етнічних меншин, від релігійних організацій. До Сенату входять довічно всі колишні Президенти. Обираються сенатори земельними зборами та відповідними керівними органами етнічних меншин і релігійних організацій за мажоритарною системою відносної більшості.

В проекті зазначено, що депутати мають підтримувати тісний зв’язок зі своїми ви-борцями. Прописані основні вимоги щодо кворуму засідань палат та прийняття ними легітимних рішень.

Національні Збори на спільному засіданні Палат: проголошують акт обрання Пре-зидента і Віце-Президента, або приймають їх відставку; вирішують питання про тимчасове виконання функцій Президента або Віце-Президента; заслуховують до-повіді Президента; оголошують стан війни за поданням Президента; затверджують укази Президента про воєнну або надзвичайну ситуацію; приймають постанову про всеукраїнський референдум; призначають одну третину суддів Конституційного Суду; регулюють організацію про проведення спільних засідань.

До виняткових повноважень Палати Послів належать: затвердження складу та програми уряду; контроль за здійсненням держбюджету; призначення і звільнення Глави Нацбанку, Контрольної палати, державних контролерів; проведення роз-слідувань за звинуваченнями в порядку імпічменту, що їх висувають депутати на-ціональних Зборів чи приватні особи проти Президента, Послів чи Сенаторів, Голови та суддів Конституційного Суду і Верховного суду, глав дипломатичних представництв, Глави Нацбанку, Голови контрольної Палати у скоєнні ними ад-міністративних правопорушень чи кримінальних злочинів, вчинених ними під час виконання ними службових обов’язків.

До виняткових повноважень сенату належить: ратифікація, денонсація міжнародних договорів; контроль за станом реалізації прав і свобод нацменшин та конфесійних меншин, прав соціально вразливих верств, прав українців закордоном; призначення та звільнення Уповноваженого Національних Зборів з прав людини; висловлення/не висловлення попередньої згоди щодо кандидатур міністрів, голови і суддів Конституційного Суду, префектів земель, дипломатів, тощо; визначення чисельності Збройних Сил; визначення структури Служби Безпеки; захист прав громадського самоврядування; аналогічно Палаті Послів розгляд в порядку імпічменту.

Право законодавчої ініціативи у національних Зборах належить Палатам, Послам, Сенаторам, Президентові і Кабміну, Верховному судові щодо питань, що належать до його відома. Далі в проекті детально подана процедура внесення законодавчої ініціативи, процесу та термінів її розгляду. Цікаво, що не вимагають затвердження Президентом Закон про бюджет, конституційні закони та акти зборів, прийняті на спільному засіданні.

Національні збори від імені Нації здійснюють виняткові повноваження розпоря-джатися усім майном, що є на балансі у держави. Оперативне управління державним майном здійснює виконавча влада, дотримання режиму державного майна покладено на Палату Послів.

Присвячено декілька статей визначенню, що є державним бюджетом, процедури його прийняття, про звіт за виконання держбюджету.

Зазначено, що Контрольна Палата є органом парламентського контролю за опера-тивним управлінням державною скарбницею і виконанням закону про державний бюджет, підзвітна палаті послів, складається з 16-ти Державних Контролерів, яких обирає Палата Послів.

Кабінет Міністрів забезпечує проведення внутрішньої і зовнішньої політики, ви-конання законів, загальне керівництво державною адміністрацією, керується про-грамою діяльності, затвердженою Палатою Послів. Далі в тексті виписані вимоги для кандидатів, обов’язковість присутності на засіданнях Уряду, положення про звітність та її терміни, про відповідальність.

Зазначено, що Акти Президента та Прем’єра скріплює своїм підписом відпові-дальний міністр, і без його підпису акти не мають чинності. Кабінет Міністрів і кожен міністр зобов’язаний давати відповіді на запити Депутатів національних зборів. Вотум недовіри Кабінету Міністрів або його члену приймається більшістю голосів послів.

У главі, присвяченій Державній адміністрації і організації влади в територіях, за-значено, що державну адміністрацію складають спеціальні центральні та місцеві органи, вона підпорядковується вихідним принципам національного суверенітету і спрямована на практичну реалізацію основних функцій виконавчої влади. Цен-тральними органами держадміністрації є міністерства.

Державне управління здійснюється через адміністративно-територіальний поділ, на засадах децентралізації влади. Територія України поділяється на землі, повіти, міста, містечка і села, там органи державної влади формуються на стільки, наскільки це необхідно для здійснення загальнодержавних функцій.

Місцевими органами державної адміністрації є Префекти земель, вони є представ-никами Президента, а у своїй діяльності підпорядковуються Прем’єр-Міністрові.

В главі «Самоврядування» вказано, що представницькими органами громад сіл, містечок і міст є Збори, які обираються на три роки. Повітові збори обираються сільськими і містечковими, а земельні збори відповідно сільськими, містечковими і міськими. Виконавчими органами сіл, містечок і міст є Управи, що їх формують Голови управ, яких обирають виборці на три роки. Виконавчими органами повітових і земельних зборів є відповідні управи.

В малих селах місцеву владу здійснює Староста, голова управи виконує функції голови відповідних зборів. Голови управ всіх рівнів можуть бути усунені з посади Прем’єр-міністром за поданням земельного Префекта і разі порушень законів та конституції.

Самоврядні органи формують власні бюджети і користуються, володіють і розпо-ряджаються муніципальним майном. Вони приймають акти місцевої дії, які обо-в’язкові для відповідної території.

Нагляд за самоврядними органами здійснює Префект.

В главі «Судова влада» є певні відмінності від попередньо представлених офіційних проектів в наступному. Судову систему складають Конституційний Суд, загальні суди (кримінальні, цивільні, адміністративні), патентні, торгові, військові. Очолює Судову систему Верховний Суд, в який входять кримінальна, цивільна,

адміністративна, патентна, торгова, військова колегії. Суддів призначає Президент за поданням Вищої ради суддів.

Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор. Для цього при повітових, міських, окружних, земельних судах та Верховному Суді діють прокурорські палати, а призначає прокурорів усіх рівнів Міністр юстиції на 5-ть років.

Глава про Конституційний Суд містить положення про те, що він складається з 15-ти суддів, враховуючи голову і заступників, яких призначають пропорційно Президент, Національні Збори та Верховний суд.

Конституційний Суд приймає до впровадження справи про конституційність всіх актів виконавчої та законодавчої влади, а також актів самоврядних органів. Правом звернення користуються Президент, Національні Збори, їх палати, Прем’єр, Народний Правозахисник, Голова Верховного суду, органи самоврядування, громадянин.

Є ще глави про національну безпеку, які не особливо відрізняються від подібних положень офіційних проектів, а також глава про зміни та доповнення до Конституції, де також зазначено, що тільки референдумом приймаються зміни до глав про конституційні засади, права та свободи громадян, входження до будь-яких міжнародних об’єднань, або територіальні зміни.