Моя улюблена поезія В. Сосюри

Полум’яною любов’ю до України сповнений вірш В. Сосюри «Весняний сад, квітки барвисті...». У ньому відбилися глибокі патріотичні почуття поета. Наша Мтьківщина дуже багато страждала. Вороги топтали її землю, сади, поля, ліси. Нона «плакала», бо гинули її дочки та сини, бо села і міста були знищені. Поріділи солов’їні переспіви, а замість жайворонків було чути лише людський стогін.

Вірш було написано 1941 року. Коли розпочалася Друга світова війна, Воіодимир Миколайович пішов працювати військовим кореспондентом. Разом із передовими загонами побував не в одному бою, написав безліч статей і віршів, присвячених визвольній війні нашого народу.

Мене вразило те, з яким контрастом написано вірш. Спочатку поет знаходить образні порівняння, змальовує красу рідної Землі:

Весняний сад, квітки барвисті,
Пісні пташині в вишині,
І ти у сяєві й намисті

Подібна сонцю і весні...

Україна постає в образі молодої дівчини. Такою згадує поет свою Батьківщину. Але війна, страждання людей розіп’яли нашу неньку. Страждання України поет порівнює зі стражданнями Христа. Українці проливали кров і гинули, и не мали надію, що наша Батьківщина буде вільною. Фашисти окупували нашу Країну («стоптали чоботи криваві твоє намисто ї квітки...»), примушуючи народ терпіти муки. «Весняний сад, квітки барвисті...» — це моя улюблена поезія. У ній лунає оптимізм, віра у світле майбутнє:

Луна пісень кругом полине,
Тебе ми знімемо з хреста,
І ти воскреснеш, Україно,
Моя ти страднице свята!

Наша Україна стала вільною, незалежною державою. Моя Батьківщина неодмінно стане великою і могутньою, а життя у всіх громадян буде щасливим.
Бентежать душу золоті поля пшениці, зелені гаї, чудова українська пісня, шум цсрби над ставами. Хай же вічно живе і сяє вона у своїй неповторній красі!