Іван Драч «Балада про соняшник» - аналіз твору, критика

Іван Федорович Драч

(1936 р.)

«Шістдесятник», лауреат Державної премії

імені Т. Шевченка

«Балада про соняшник»

Історія написання: Іван Драч як представник «шістдесятництва» осмислює у своїй творчості чимало філософських питань, одним із яких для нього стає й питання поезії, народження поета, водночас, як митець-експериментатор, він свої роздуми вкладає в оригінальну форму — баладу-притчу.

Рік створення: 1962.

Збірка: «Соняшник».

Рід: лірика + епос (ліро-епос).

Жанр: балада; притча про красу й силу поезії з елементами балади (олюднення образів сонця й соняшника)

Тематичний різновид: філософська лірика.

Тема: народження людини-творця, людини-поета.

Ідея: поет повинен прагнути високості в поезії, укорінюючись при цьому в рідному ґрунті, у національній творчості; тільки той творець може відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захоплюється.

Мотиви: «джерело творчості», «покликання», «велич поезії», «рідна земля».

Спосіб змалювання бешкетного хлопця-«соняшника» як майбутнього митця І в Івана Драча чимось нагадує жартівливі міркування про прихід у літературу Остапа Вишні (Павла Губенка) у «Моїй автобіографії».

Образи: олюдненої природи: соняшник (майбутній митець), сонце (поезія, джерело натхнення); природи: груші-гнилиці, горобці; предметів і явищ: велосипед, млин.

Образи в поезії неоднопланові: метафоричні поєднані з реальними. В об-I разі соняшника вбачається людина, яка відкриває для себе джерело поетичної творчості — сонце.

«Балада про соняшник» є розгорнутою метафорою, де буденні непоетичні образи (груша, млин, пісок) набувають глибшого звучання.

Композиція (сюжет): складається з 2-х частин — притчової (живе соняшник; своєю поведінкою нагадує звичайного хлопця, який бігає наввипередки, рве груші-гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців із рогатки; різниться від хлопця тим, що має шорстке тіло; одного разу, купаючись, соняшник побачив сонце «у червоній сорочці на випуск», що їхало на велосипеді; соняшник просить сонце покатати його на велосипеді) й роз’яснювальної («Поезіє, сонце моє оранжеве! / Щомиті якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб стати навіки соняшником»).

Система віршування: вірш написаний верлібром, або білим віршем, — неримованим нерівнонаголошеним віршем. Такий спосіб віршування інколи

кваліфікують як окрему систему віршування (тобто не силабічну, не тонічну, не силабо-тонічну).

Віршовий розмір: не визначається.

Строфа: нестрофічна будова.

Римування: відсутнє.

Художні засоби виразності: епітет, персоніфікація та ін.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури