10. Стилістика

Стилістика (від лат. stilus — паличка для письма) — розділ мово-знавства, що вивчає мову з погляду її функціонування в текстах різних сфер суспільного й приватного життя крізь призму стилів і притаманних їм мовних засобів.

Слово «стиль» має багато значень, наприклад, прийнято говорити про стилі в мистецтві, культурі, про стиль оформлення інтер’єру, про стиль одягання людини... Такий широкий ужиток цього слова засвідчує, що майже все в нашому житті може бути схарактеризоване крізь призму стилю.

У мові стиль — це сукупність мовних засобів (лексичних, граматичних, власне стилістичних та ін.), що утворюють різновид (підсистему) літературної мови, метою якого є забезпечення потреб людей у повноцінній комунікації в певній сфері життєдіяльності.

Таким чином, функціональні стилі мови — це варіації єдиної мови, використовувані в різних сферах людської життєдіяльності. Виділяють сім функціональних стилів, які реалізуються в усних і писемних текстах.

И Поділ мови на стилі - це зумовлена життям потреба, адже існування людини в різних сферах життя вимагає використання відповідних мовних засобів. Поглянтьте на те, з чого складається життя, і ви побачите, що кожного разу ви використовуєте «різні мови»!

10.1. Функціональні стилі, підстилі, типи й жанри текстів

Стилетворчими засобами кожного стилю прийнято вважати такі мовні й композиційні особливості текстів, що забезпечують адекватне функціонування мови у відповідних сферах суспільного й приватного життя.

10.2. Власне висловлення як своєрідний стилістичний різновид тексту на ЗНО

Власне висловлення — своєрідна творча робота, тобто текст, який не збігається за своїми характеристиками ані з твором-роздумом, ані з твором-розповіддю, ані з тво-ром-описом. Причина цього полягає в тому, що у власному висловленні як тексті доречно поєднати ознаки всіх трьох типів творчих робіт (роздуму, опису, розповіді), при цьому використавши їх із метою доведення власної позиції стосовно певного питання чи проблеми, визначених у темі завдання. У власному висловленні слід чітко заявити свою позицію стосовно теми-проблеми й довести, що обрана позиція правильна, життєздатна. Пишучи власне висловлення, у кожному разі треба щось доводити, відстоювати, а не просто роздумувати, чи розповідати, чи описувати. Погодьтеся, що доводити й міркувати — процеси різного порядку. У цьому вас може переконати виконання такого простого завдання, як добір означень до слів «доводити» й «міркувати»: доводити можна переконливо, логічно, послідовно, гаряче, натхненно, різко, швидко, жваво-, міркувати ж можна переконливо, логічно, послідовно, але аж ніяк не гаряче, натхненно, різко, а тим більше швидко чи жваво. Отже: міркування (роздум, роздумування) як процес — щось повільноплинне, неквапне; доведення — це процес, який може бути й подібним до міркування, а може бути й іншим — гарячим, запальним, натхненним...

Умови стосовно змісту власного висловлення передбачають орієнтовно таку конструкцію тексту:

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури