Народна Освіта » Українська мова » 7.1 Морфологія. Загальні підстави виділення частин мови

НАРОДНА ОСВІТА

7.1 Морфологія. Загальні підстави виділення частин мови

7. Морфологія

Морфологія (від гр. morphe — форма, частина, logos — слово, учення) — це: 1) розділ мовознавства, що вивчає форми слова (словозміну й формотворення); 2) будова мови відповідно до розподілу слів за частинами мови. Усі слова з морфологічного погляду на підставі певних ознак відносяться до якоїсь частини мови.

* Незмінність, крім прислівника, характерна також деяким іменникам (кенгуру, Токіо) та формам дієслова — інфінітивним {читати), дієприслівниковим {читаючи), безособовим на -но, -то {читано).

** Займенник, на відміну від інших самостійних частин мови, не називає, а вказує на предмети (як іменники), ознаки (як прикметники), кількість (як числівники).

7.1. Підстави виділення частин мови

Загальне

граматичне

значення

Кожна частина мови має своє особливе граматичне значення, наприклад, іменники мають значення предметності, дієслова — процесуальної ознаки, числівники — значення кількості, прикметники — ознаки предмета тощо

Морфологічні

ознаки

Кожна частина мови характеризується своїм набором граматичних категорій, наприклад, іменникам притаманні незалежні категорії роду, числа, відмінка, дієсловам — категорії часу, способу, виду тощо

Синтаксична

функція

Кожна частина мови значною мірою спеціалізована на виконанні певної функції в реченні, наприклад, іменники типово виступають у ролі підметів і додатків тощо

Словотвірні

особливості

Кожній частині мови притаманні свої словотворчі засоби, наприклад, лише Іменники творяться за допомогою суфіксів -тель (учитель), -чик (хлопчик), лише прикметники — за допомогою -єньк- (біленький) тощо

Загальне граматичне значення певної частини мови (що передається коренем у повнозначних слів) може входити як частковий значеннєвий елемент до слів інших частин мови. Це може проілюструвати така схема:

зелений — прикметник, граматичне значення ознаки предмета
зеленіти — дієслово, основне граматичне значення — дія, але за граматичним значенням ознаки
зелень — іменник, основне граматичне значення — предметність, але за граматичним значенням ознаки

За значенням і формальними особливостями все різноманіття слів поділяють на 10 частин мови: 6 самостійних, 3 службових та 1 особливу — вигук.

Щоб краще орієнтуватися в специфіці цього поділу, можна звернути увагу на зв’язки між самостійними частинами мови.

У центрі для цього варто поставити займенник, адже саме особові займенники (І й II особи) вказують на учасників спілкування, на комунікацію, завдяки якій сформувалася система мови. Крім цього, займенник як специфічна частинами мови пов’язує в певний спосіб усі інші повнозначні частини мови, центруючи навколо себе. Зв’язок займенника з дієсловом виявляється, наприклад, у тому, що в особових формах дієслова виразно закріплені ролі учасників у комунікації. З іншими частинами мови займенник пов’язаний тим, що може їх заступати (стіл — він, червоний — якийсь, десять — скільки, далеко — десь), а з іменником ще й тим, що іменники співвідносні з III особою (називний відмінок співвідносний із займенниками він, вона, воно, вони), а в кличному відмінку з II особою (ти, ви). Крім загального центрування навколо займенника, частини мови пов’язані між собою в певних групах:

основні (ядерні) частини мови — іменник і дієслово, які називають дві найважливіші речі у світі — предмети та їх дії (стани); усі інші частини мови так чи інакше підпорядковані їм, служать їм;

іменні частини мови — це частини мови, згруповані навколо іменника: іменник називає предмети, а числівник і прикметник дають їм статичні (кількісні та якісні) характеристики;

дієслівні частини мови — це дієслово та прислівник (*умовно): дієслово називає дії предметів, а прислівник дає статичну характеристику цим діям;

ознаковові частини мови — це всі повнозначні, крім іменника, адже за своїм значенням вони всі характеризують, означають предмети: дієслово дає предмету динамічну характеристику, ознаку за дією, станом, процесом; прикметник і числівник дають предмету кількісну та якісну характеристики; прислівник дає предмету, дії, якості ще одну характеристику.

Крім самостійних слів, які здатні називати предмети й ознаки або вказувати на них і в такий спосіб виконувати номінативну функцію (функцію називання), у мовній системі існує група службових частин мови. Службовими називають слова (їх умовно можна назвати словами, адже вони не мають лексичного значення), що виражають різні відношення між самостійними словами в словосполученні й реченні, між словосполученнями або частинами складного речення, виражають різні відношення висловлення до дійсності чи надають самостійним словам відтінків значень. Вони не виконують номінативної функції, не мають граматичних категорій і не є членами речення. Вони незмінювані й здебільшого в потоці мовлення приєднуються до самостійних, утворюючи так зване фонетичне слово з єдиним наголосом. На підставі спільності виконуваної функції службові слова поділяються на такі частини мови: прийменники, сполучники, частки.

Щоб краще зрозуміти сутність службових слів, їх можна розглядати як ті засоби, що стають актуальними в реченні-висловленні. Уявіть таке речення: Красива хата стояти пагорб пагорб бути річка. Очевидно, що без службових слів і словозміни (закінчень) це речення не сприймається як нормальне. Коли додати службові, то можна отримати таке речення: Красива хата стоїть на пагорбі, а пагорб же біля річки.

Крім самостійних слів, які здатні називати предмети й ознаки або вказувати на них й у такий спосіб виконувати номінативну й дейктичну функції (називання

й указівки), у мовній системі існує специфічна группа слів — вигуки. На відміну від усіх інших слів, які орієнтовані на передачу раціонально, розумово пізнаного світу предметів і ознак (повнозначні частини мови) та зв’язків між ними (службові частини мови), вигуки орієнтовані на передачу емоційного сприйняття світу предметів і ознак та зв’язків між ними.

Поділ слів на частини мови відбиває саму природу сприйняття людиною світу: у світі є предмети (іменник), предмети можна рахувати (числівник), характеризувати (прикметник), предмети якось функціонують (дієслова), функціонування має якісь характеристики (прислівники), між предметами, діями й уявленнями про них існують певні зв’язки (прийменники, сполучники), предмети, ознаки, зв’язки можуть бути оцінені (частки) й емоційно сприйняті (вигуки).

Морфологія вивчає всі можливі форми слів (частини мови), або парадигма-тику (вертикальне співвідношення-різницю форм слів). Наприклад, іменник стіл має такі форм відмінків в однині й множині:

Кожного ж разу, створюючи висловлення-речення, яке розгортається лінійно, людина вибирає одну з форм, яка актуалізує всі необхідні значення в конкретному реченні. Наприклад: у реченні

із-поміж усіх форм іменника стіл обрано потрібну форму однини місцевого відмінка. Таким чином, частини мови — це «матерія» для побудови вищої мовно-мовленнєвої одиниці — речення-висловлення. З цього випливає висновок: щоб досконало володіти синтаксисом, який вивчає синтагматику (лінійне, горизонтальне розташування форм слів), треба добре знати морфологію.

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Категорія: Українська мова

Автор: admin от 23-07-2014, 15:50, Переглядів: 6035