7.1 Морфологія. Загальні підстави виділення частин мови
7. Морфологія
Морфологія (від гр. morphe — форма, частина, logos — слово, учення) — це: 1) розділ мовознавства, що вивчає форми слова (словозміну й формотворення); 2) будова мови відповідно до розподілу слів за частинами мови. Усі слова з морфологічного погляду на підставі певних ознак відносяться до якоїсь частини мови.
* Незмінність, крім прислівника, характерна також деяким іменникам (кенгуру, Токіо) та формам дієслова — інфінітивним {читати), дієприслівниковим {читаючи), безособовим на -но, -то {читано).
** Займенник, на відміну від інших самостійних частин мови, не називає, а вказує на предмети (як іменники), ознаки (як прикметники), кількість (як числівники).
7.1. Підстави виділення частин мови
Загальне граматичне значення |
Кожна частина мови має своє особливе граматичне значення, наприклад, іменники мають значення предметності, дієслова — процесуальної ознаки, числівники — значення кількості, прикметники — ознаки предмета тощо |
Морфологічні ознаки |
Кожна частина мови характеризується своїм набором граматичних категорій, наприклад, іменникам притаманні незалежні категорії роду, числа, відмінка, дієсловам — категорії часу, способу, виду тощо |
Синтаксична функція |
Кожна частина мови значною мірою спеціалізована на виконанні певної функції в реченні, наприклад, іменники типово виступають у ролі підметів і додатків тощо |
Словотвірні особливості |
Кожній частині мови притаманні свої словотворчі засоби, наприклад, лише Іменники творяться за допомогою суфіксів -тель (учитель), -чик (хлопчик), лише прикметники — за допомогою -єньк- (біленький) тощо |
Загальне граматичне значення певної частини мови (що передається коренем у повнозначних слів) може входити як частковий значеннєвий елемент до слів інших частин мови. Це може проілюструвати така схема:
зеленіти — дієслово, основне граматичне значення — дія, але за граматичним значенням ознаки
зелень — іменник, основне граматичне значення — предметність, але за граматичним значенням ознаки
За значенням і формальними особливостями все різноманіття слів поділяють на 10 частин мови: 6 самостійних, 3 службових та 1 особливу — вигук.
Щоб краще орієнтуватися в специфіці цього поділу, можна звернути увагу на зв’язки між самостійними частинами мови.
У центрі для цього варто поставити займенник, адже саме особові займенники (І й II особи) вказують на учасників спілкування, на комунікацію, завдяки якій сформувалася система мови. Крім цього, займенник як специфічна частинами мови пов’язує в певний спосіб усі інші повнозначні частини мови, центруючи навколо себе. Зв’язок займенника з дієсловом виявляється, наприклад, у тому, що в особових формах дієслова виразно закріплені ролі учасників у комунікації. З іншими частинами мови займенник пов’язаний тим, що може їх заступати (стіл — він, червоний — якийсь, десять — скільки, далеко — десь), а з іменником ще й тим, що іменники співвідносні з III особою (називний відмінок співвідносний із займенниками він, вона, воно, вони), а в кличному відмінку з II особою (ти, ви). Крім загального центрування навколо займенника, частини мови пов’язані між собою в певних групах:
основні (ядерні) частини мови — іменник і дієслово, які називають дві найважливіші речі у світі — предмети та їх дії (стани); усі інші частини мови так чи інакше підпорядковані їм, служать їм;
іменні частини мови — це частини мови, згруповані навколо іменника: іменник називає предмети, а числівник і прикметник дають їм статичні (кількісні та якісні) характеристики;
дієслівні частини мови — це дієслово та прислівник (*умовно): дієслово називає дії предметів, а прислівник дає статичну характеристику цим діям;
ознаковові частини мови — це всі повнозначні, крім іменника, адже за своїм значенням вони всі характеризують, означають предмети: дієслово дає предмету динамічну характеристику, ознаку за дією, станом, процесом; прикметник і числівник дають предмету кількісну та якісну характеристики; прислівник дає предмету, дії, якості ще одну характеристику.
Крім самостійних слів, які здатні називати предмети й ознаки або вказувати на них і в такий спосіб виконувати номінативну функцію (функцію називання), у мовній системі існує група службових частин мови. Службовими називають слова (їх умовно можна назвати словами, адже вони не мають лексичного значення), що виражають різні відношення між самостійними словами в словосполученні й реченні, між словосполученнями або частинами складного речення, виражають різні відношення висловлення до дійсності чи надають самостійним словам відтінків значень. Вони не виконують номінативної функції, не мають граматичних категорій і не є членами речення. Вони незмінювані й здебільшого в потоці мовлення приєднуються до самостійних, утворюючи так зване фонетичне слово з єдиним наголосом. На підставі спільності виконуваної функції службові слова поділяються на такі частини мови: прийменники, сполучники, частки.
Щоб краще зрозуміти сутність службових слів, їх можна розглядати як ті засоби, що стають актуальними в реченні-висловленні. Уявіть таке речення: Красива хата стояти пагорб пагорб бути річка. Очевидно, що без службових слів і словозміни (закінчень) це речення не сприймається як нормальне. Коли додати службові, то можна отримати таке речення: Красива хата стоїть на пагорбі, а пагорб же біля річки.
Крім самостійних слів, які здатні називати предмети й ознаки або вказувати на них й у такий спосіб виконувати номінативну й дейктичну функції (називання
й указівки), у мовній системі існує специфічна группа слів — вигуки. На відміну від усіх інших слів, які орієнтовані на передачу раціонально, розумово пізнаного світу предметів і ознак (повнозначні частини мови) та зв’язків між ними (службові частини мови), вигуки орієнтовані на передачу емоційного сприйняття світу предметів і ознак та зв’язків між ними.
Морфологія вивчає всі можливі форми слів (частини мови), або парадигма-тику (вертикальне співвідношення-різницю форм слів). Наприклад, іменник стіл має такі форм відмінків в однині й множині:
Кожного ж разу, створюючи висловлення-речення, яке розгортається лінійно, людина вибирає одну з форм, яка актуалізує всі необхідні значення в конкретному реченні. Наприклад: у реченні
із-поміж усіх форм іменника стіл обрано потрібну форму однини місцевого відмінка. Таким чином, частини мови — це «матерія» для побудови вищої мовно-мовленнєвої одиниці — речення-висловлення. З цього випливає висновок: щоб досконало володіти синтаксисом, який вивчає синтагматику (лінійне, горизонтальне розташування форм слів), треба добре знати морфологію.
Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури
Автор: admin от 23-07-2014, 15:50, Переглядів: 6035