Народна Освіта » Українська мова » 3.3.1 Орфографічні правила. Правила чергування

НАРОДНА ОСВІТА

3.3.1 Орфографічні правила. Правила чергування

Чергування — це фонетичний процес закономірної заміни звуків в одній і тій самій морфемі (частині слова) в різних формах того самого слова або в різних словах. Процес чергування відбувається у вимові, а його результати фіксуються або не фіксуються на письмі.

Розрізняють різні типи чергування звуків: історичні, позиційні й орфоепічні (чергування для милозвучності).

Історичні чергування голосних звуків і їх відбиття на письмі

[о], [е] -> [і]

Чергування звуків [о] та [е] з [і] є одним із найпоширеніших історичних чергувань у системі голосних звуків. За загальним правилом голосні звуки [о] та [е] виступають у відкритому складі, а [і] — у закритому. Чергування [о], [е]

з [і] відбувається як у різних форхмах того самого слова, так і в різних словах спільного кореня або спільної основи: особа — осіб, Ки[йе?)ва — Ки[йі]в; робота — робітник, село — сільський. Чергування [о] та [е] з [і] виникло внаслідок того, що в одних умовах давні звуки [о] та [е] збереглися, а в інших — на їх місці розвинувся новий голосний звук [і].

Закритий склад — склад, що закінчується на приголосний звук: стіль-чик.
Відкритий склад — склад, що закінчується на голосний звук: сто-лу.

Історичні процеси спричинили непослідовність названого чергування: [о] та [е] не змінюються на [і] у звукосполученнях [оро], [оло], [ере], [еле] — ворог, молодь, посередній, шелест-, у словотворчих частинах -вод, -воз, -нос, -роб, -ход, коли звук [о] наголошений, — діловодство, екскурсовод, хлібороб, розробка; у словах книжного й іншомовного походження — закон, народ, верховний, основний, словник, завод, вирок, прапор, футбол та ін.

Це чергування належить до історичних і на сьогодні є досить поширеним явищем в українській мові, наприклад:

Його виникнення зумовлене історичними процесами редукції (зникнення) звуків. Іноді закономірність чергування порушується: рот — рота,

лоб — лоба, мох — моху, лев — лева.

«Нулем» звука вважається відсутність будь-якого звука в певній позиції в слові в одній із його форм, якщо в інших формах цього слова з’являється формально виражений звук: кінь (нульове закінчення) — коня (закінчення я); («нуль» звука почергувався з -о-).

[о] → [е] після шиплячих та [й]

Після ж, ч, ш, щ, й перед буквою на позначення теперішнього чи давнього м’якого приголосного вимовляється [е] й пишеться е: вечеря, вишень, женити, ніженька, пшениця, стаєнь, увечері, учень, четвертий, шестиденка, щеміти, щетина. Для того, щоб з’ясувати, чи є в слові давній м’який приголосний, необхідно зіставити це слово з російською вимовою. Наприклад, українському слову пшениця в російській мові відповідає його вимова з м’яким звуком [н], отже, у такому слові наявний давній м’який приголосний, а тому після букви на позначення шиплячого звука пишемо е.

Після ж, ч, ш, щ, й перед буквою на позначення твердого приголосного пишеться о: бджола, вечори (пор. вечеря), жонатий (пор. женити), копійок, пшоно (пор. пшениця), чоловік, чорний (пор. чернетка), чотири (пор. четвертий), шостий (пор. шести), щока.

До історичних чергувань належить чергування звуків [о] — [а] та [е] — [и] в коренях дієслівних форм.

Звук [о] чергується з [а], змінюючи граматичне значення дієслів. Форми зі звуком [о] звичайно вказують на тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, а форми з [а] — на повторювану дію, при цьому форми зі звуком [а]

в корені характеризуються наявністю наголошеного суфікса -я- (-я-): допомогти — допомагати, схопити — хапати, перемогти — перемагати.

Звук [е] чергується з («нулем» звука) та з [и] в дієслівних формах перед приголосними звуками [р], [л]. При цьому звук [и] з’являється у формах із префіксами та наголошеним суфіксом -я- (-я-):

Позиційне чергування голосних і його відбиття на письмі

Усі голосні звуки в наголошеній позиції в слові завжди вимовляються чітко, а тому при передачі їх на письмі проблем не виникає.

Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції завжди вимовляються чітко, тож при їх передачі на письмі також проблем немає: мама, ліана, курйоз.

Голосні [и], [е], [о] в ненаголошеній позиції в словах можуть зазнавати якісних змін, наближаючись у вимові до подібних їм звуків ([и] -> [е], [е] -> [и], [о] -» [у]), а тому при передачі цих звуків на письмі слід пам’ятати, що в ненаго-лошеному складі пишемо ту саму літеру, що й у наголошеному.

На відміну від російської, в українській мові звук [о] ніколи позиційно не чергується з [а] й не наближається до нього у вимові.

За загальним правилом написання сумнівної букви на місці ненаголошених звуків можна перевірити змінивши слово так, щоб ненаголошений звук став під наголосом:

зема чи зима

з?ма

зими, зимонька

Отже, зима

сило чи село

с?лд

сіла

Отже, село

гулубка чи голубка

г?лубка

голуб

Отже, голубка

Якщо в такий спосіб не вдається перевірити, яку букву писати, то слід керуватися такими правилами:

и]→е

якщо є буквосполучення -ере-, -епе-

дерево, зелений, черевики

якщо [еи] при зміні чергується 3 [і]

село — сіл, осені — осінь

якщо [еи] при зміні чергується з нулем звука [0]

серпень — серп[0]ня праведний — прав[0]да

е]→и

якщо є буквосполучення -рн-, -ли-

бриніти, дрижати, кривавий, глитати

якщо відсутнє чергування з [о] або [е] в коренях слів після букв ж, ч, ш, г, к, х

житняк, кип’яток, хитренький

Ненаголошені е та и в суфіксах

У суфіксах -ець і -ень голосний [е] при словозміні випадає: промовець — промовця, початківець — початківця, велетень — велетня.

У суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), що стоять у кінці іменників, завжди пишемо и: працівник, працівниця, родич, Петрович, вогнище. При творенні нових слів буква и в цих суфіксах зберігається: кошик — кошичок, рушник — рушничок, вулиця — вуличка.

В інших випадках у словах зі зменшено-пестливим значенням уживаються суфікси -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у яких завжди пишемо е: стрічечка, донечка, віконечко, рученька, личенько, білявенький, більшенький, ріднесенький.

Ненаголошений суфікс -ин(а) вживається в іменниках жіночого роду: далина, довжина, чужина. Є він і в іменниках чоловічого роду типу харків’янин, росіянин, 'патарин (у множині -ин у них випадає: харків’яни, росіяни, татари).

В інших випадках уживаються суфікси -єн-, -ен{я), -енн(я), у яких пишемо букву е, а саме: а) суфікс -єн- у дієприкметниках: утворений, зачинений, залишений; б) суфікс -ен(я) в іменниках середнього роду IV відміни: кошеня, зайченя, пташеня; в) суфікс -енн(я) у віддієслівних іменниках середнього роду: звернення, оголошення, попередження; г) суфікс -єн- в іменниках імена, племена, чисьмена.

Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі віддієслівних іменників середнього роду -ив(о): мереживо, плетиво, куриво, печиво, але марево, ма[йе]во, зарево.

У деяких словах правильність написання е або и не можна перевірити за вказаними правилами. Такі слова слід перевіряти за словником або запам’ятовувати.
И Е И і Е
кишеня, директор, кипарис, зиригент, лимон, пиріг, цибуля, тгіман, минулий, цимбали, шинель, числивець, кинджал, горизонт метушня, левада, плекати, легенда, бензин, демократ, медаль, керувати, чекати, леміш, пенал, чемпіон, президент, прем’єра келих / келех,
коригувати / корегувати / коректувати

Складні випадки вживання у, о й а

В окремих випадках написання букв у, о й а, коли вони позначають ненаголошені звуки [у], [о], [а], в українських словах варто запам’ятати, щоб не плутати слова зі співзвучними їм російськими.

1. Буква у пишеться в коренях таких слів: мармур, пурхати, яблуко, яблуня, парубок, будяк (порівняйте з російськими: мрамор, порхать, яблоко).

2. Буква о пишеться в кількох словах, у частині з яких зберігся давній звук [o]: гончар, богатир (силач), борсук, козак, комин, коровай, котушка, кропива, лопата, товар, монастир, отаман, оренда, погон, пором, солдат, слов’янин, холоша (порівняйте з російськими: казак, каравай, крапива).

3. Буква а пишеться в кількох словах, у яких давній звук [о] змінився на [а]: гаразд, качан, гарячий, хазяїн, кажан, халява, багатир (багач), багато (порівняйте з російськими: горячий, кочан).

Правила милозвучності (орфоепічні чергування)

Чергування у//в та і//й як засоби милозвучності

Причиною чергування [у] та [в] є те, що ненаголошений складотворний голосний звук [у] може послаблюватися до нескладотворчого (нескладового) (у транскрипції позначається як [у]). Водночас приголосний звук [в] може посилюватися до ступеня нескладотворчого [у], тобто звук [у] виявляється для [в] та [у] в певних позиціях середнім варіантом. Цими позиціями є:

• початок слова, якщо звуки [у] або [в] стоять перед приголосним, наприклад: [устигнути] — устигнути / встигнути; на письмі специфіка цього звука може бути відображена як буквою в, так і буквою у: удосконалення — вдосконалення, учити — вчити;

• середина слова, якщо звуки [у] або [в] стоять після голосного перед приголосним, наприклад: [аудиетор' ійа] — аудиторія, [заутра] — завтра; на письмі специфіка цього звука може бути відображена як буквою в, так і буквою у, пор.: автомобіль [аутомоуб’ілг\ — аутотренінг [аутотренінг];

• кінець слова для звука [в] після голосного, наприклад: прийшов [приЧшоу]; на письмі цей звук завжди передається буквою в.

Те саме спостерігається й у випадку зі звуками [і] та [й], порівняйте: іти — йти — прийти — прийшлий.

Не можна на письмі чергувати у//в, і/їй, якщо від цього змінюється значення слова (вступ — уступ) або слово закріпилося лише з певним звуком (увага, іволга).

Подібний звуковий механізм діє не лише в межах слова, а й поза словом — на рівні прийменників у та в і сполучників і та й.

Чергування прийменників у та в

Позиція

У

В

Між будь-яким розділовим знаком і словом (між реченнями й у реченні)

Перед буквою на позначення приголосного: Прийшли додому. У хаті було темно. А тут, у кімнаті, було ще темніше.

Перед буквою на позначення голосного: Прийшли додому. В очах його була втома.

А в неї, в Олі, ще більша.

 

Після букви на позначення приголосного перед буквою на позначення приголосного: сів у машину

Після букви на позначення голосного перед буквою на позначення голосного: упала в озеро

Між словами

Після будь-якої букви перед буквами в, ф і їх поєднаннями з іншими буквами на позначення приголосних (льв, ств, рв, дв, хв, св і под.): зустрів у Львові, зустріла у Львові

Після букви на позначення голосного перед будь-якою буквою на позначення приголосного, окрім в, ф і под.: зустріла в Харкові, увечері в хаті

Прийменник в уживається після слів, що закінчуються на -в, перед словами з буквою на позначення голосного, оскільки він «приклеюється» у вимові до наступного за ним слова: замалював в альбомі [замал'увау вал'бом’і].
Варіантами прийменників у та в є рідко вживані прийменники ув та уві: побачити уві сні, не бачив ув очі.

 

Чергування сполучників і та й

Правила уживання сполучників і та й ідентичні правилам щодо прийменників у та в.

Лише і вживається: перед словами, що починаються літерами й, я, ю, є, ї: сливи і яблука; в усталених фразах, найчастіше при зіставленні або протиставленні: добро і зло, любов і ненависть.
Якщо попереднє слово закінчується на -й, то далі може йти сполучник й, оскільки він «приклеюється» у вимові до наступного за ним слова, утворюючи фонетичне слово: замалюй й опиши [замал уї йопишй]
Синонімічним до сполучників і, й є сполучник та, який уживається в разі, якщо попереднє слово закінчується на голосний (особливо на -і), а наступне починається на приголосний: діти та батьки, матері та батьки.
Якщо є необхідність ужити кілька сполучників, що поєднують різні компоненти (утворюючи блоки), слід використовувати різні сполучники, але кожного разу відповідно до правил: Діти й батьки та вчителі йучні відвідали виставку. -> (діти й батьки) та (вчителі й учні).

 

Інші засоби милозвучності

Основним принципом цих чергувань є забезпечення максимально можливого дотримання такого порядку приголосних і голосних звуків у мовленнєвому потоці: приголосний — голосний — приголосний — голосний...

Чергування

Приклад

Префікси від-/віді-/од-/оді-

вона відповіла / він одповів, вона відійшла / він одійшов, треба відіпрати / міг одіпрати

Прийменники від / од

прийшла від мене, прийшов од мене, відійдіть од столу

Префікси 3- / ІЗ- / ЗІ- / 30-

зняти, ізсохся, зійшов, зіставити, зомліти

Прийменники 3 / із / зі / зо

з огірків / із сітки / зі школи / зі свахи / зо два

Префікси над- / наді-

надсипати / надійшов / надірвати

Прийменники над / наді

над хатою, наді мною, наді світом

Префікси об- / обі-

обсісти / обійняти / обізвати

Чергування

Приклад

Прийменники перед / переді

перед ставом / переді мною

Префікси під- / піді-

підняти / підійняти

Прийменники під / піді

під ногами / піді мною

Префікси роз- / розі-

розчесати / розірвати, розійшовся

Частки же / ж, би / б

сказала ж / сказав же, казала б / казав би

Сполучники хоч / хоча, щоб / щоби

хоч учора / хоча вчора, щоб іти / щоби йти

Афікси дієслів -ти / -ть, -мо / -м, -ся / -сь

робити вдвох / робить удвох, ходімо разом / ходім удвох, дивлюсь угору / дивлюся вгору

Афікси прикметників і займенників -ому / -ім

на синьому морі / на синім океані, на тому дні / на тім окрайцю

Історичні чергування приголосних

До найпоширеніших історичних чергувань у системі приголосних в українській мові належать чергування звуків [г] із [ж] та [з], [к] із [ч] та [ц], [х] із [ш] та [с]. Причини цих чергувань колись були зумовлені впливом на тверді звуки [г], [к], [х] (які не могли бути м’якими) деяких голосних звуків, що пом’якшували їх, створюючи умови для видозміни.

Чергування

Особливості

[г] → [ж]

[к] → [ч]

[х] → [ш]

Відбуваються при словозміні (друг — друже, юнак — юначе, пастух — пастуше; могти — можеш, пекти — печеш) та при словотворенні (друг — дружній, вік — вічний, слух — слушний, високий — височина) перед усіма голосними (найперше перед [і], [е]) і навіть приголосними

[г] → [з']

[к] → [ц']

[х] → [с']

Відбуваються послідовно як у власне українських, так і в запозичених словах перед голосним звуком [і] (друг — друзі, нога — нозі; універмаг — універмазі; рука — руці, Америка — Америці; свекруха — свекрусі), оскільки вони більш пізнього походження в розвитку мови

У першому випадку відбувається чергування глоткового [г] й задньоязикових [к], [х] із передньоязиковими шиплячими [ж], [ч], [ш], а в другому — тих самих звуків із передньоязиковими свистячими [з ], [ц']; [с'].

Щоб запам’ятати найпоширеніші чергування, назвіть їх правилом «ноги-руки-вуха». Кожного разу ви зможете поновлювати це правило за такою схемою: [г] → [ж] → [з]: нога → ніжка → на нозі [к] → [ч] → [ц]: рука → ручка → на руці [х] → [ш] → [с]: вухо → вушко → на вусі
Ця схема буде в пригоді, коли мова йтиме про творення слів за допомогою суфіксів -ськ, -ств, -ин.

Для української мови характерні також інші чергування приголосних:

Чергування

Приклад

Типові помилки. Зауваги

ходити — ходжу

ходю

їздити — їжджу

їздю, їзджу

просити — прошу

просю

хотіти — хочу

хотять

мастити — мащу

мастю

лазити — лажу

лазю

зробити — зроблено сипати — сиплю зломити — зломлю мовити — мовлений графити — графлю

Зверніть увагу!

Губні звуки ще й чергуються так: [6] -» [бй], [п] -> [пй], [м] -> [мй], [в] -» [вй], [ф] [фй]: бити — [бйу] б’ю

Чергування

Приклад

Типові помилки. Зауваги

перед суфіксом -н- звуки [к] і [ц] -> [ч]

молоко — молочний вік — вічний пшениця — пшеничний

У деяких словах відбулося розподібнення [чн]-»[шн]: рушник, рушниця, соняшник, мірошник, торішній, сердешний (хоча рука, сонце, мірка, торік, серце)

Позиційні чергування приголосних

Зміни приголосних перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о)

При словотворенні за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) в українській мові відбуваються зміни приголосних. Ці звукові процеси відображаються на

письмі. За допомогою суфікса -ськ- утворюються прикметники, а -ств--збірні

або абстрактні іменники. Тут існують такі закономірності:

 

Нова Водолага + ськ -> нововодолазький Париж + ськ -> паризький боягуз + ств -> боягузтво

Коломак + ськ -» коломацький ткач + ств ткацтво Кролевець + ськ -> кролевецький

 

Волноваха + ськ -> волноваський товариш + ств -> товариство Полісся + ськ -> поліський

Інші кінцеві приголосні твірної основи, зокрема [д], [т], хоч і змінюються у вимові, проте на письмі їх не відображають: люд -> людський [л'у^'ц'кйї], людство [л'удзцтво], інститут → інститутський [інстиетуц'кий].

Винятки: бангкокський, даккський, казахський, ла-маншський, баскський, нью-йоркський, меккський, іракський, лакський, тюркський, сакський, цюрих-ський, герцогство та ін., хоч у вимові може відбуватися спрощення.

Зміни суфіксів -цьк-, -ськ-, -зьк- перед -ин-

Від прикметників, утворених за допомогою суфікса -ськ-, надалі можуть утворюватися іменники з просторовим або абстрактним значенням за допомогою суфікса -ин- відповідно до таких закономірностей:

-ськ-

-цьк-

-зьк-

+ -йн-

-щин-

-ччин-

-жчин-

одеський -» Одещина турецький Туреччина збаразький -> Збаражчина

1. Такі ж звукові зміни мають місце при додаванні суфіксів -ан-, -ин- до іменників, що закінчуються на -ск, -шк, наприклад: віск — вощина, дошка — дощаний, пісок (піску) — піщаний.
2. При додаванні -ин- до прикметника галицький утворюється Галичина.

Спрощення в групах приголосних і його відбиття на письмі

Спрощення — фонетичний процес, за якого певний звук, при виникненні внаслідок слово- або формотворення складної для вимови єдності приголосних, зникає. Результати цього процесу можуть відображатися на письмі або ні.

ВИМОВА = НАПИСАННЯ

Процес

Результат

Приклад

жн

зн

сн

тиждень — тижня — тижневий виїздити — виїзний, поїзд — поїзний лестощі — улесливий, щастя — щасливий

сл

масло — масний, умислити — умисний, навмисне

зну

сну

бризкати — бризнути, блиск — блиснути, плюск — плюснути, тріск — тріснути

ВИМОВА ≠ НАПИСАННЯ

У прикметниках та іменниках іншомовного походження з кінцевими -ст, -нт при додаванні суфіксів -ськ-, -ств- літера т у групі -стн-, -стс-, -нтс-зберігається, хоча відповідний звук і не вимовляється: аванпост — аванпостний [аванпдсниї], баласт — баластний [баласниї]; студент — студентський [студен'с'киї]; агент — агентство [агенство].
У формах давального й місцевого відмінка іменників жіночого роду на зразок студентка, невістка та в присвійних прикметниках від цих іменників спрощення у вимові не позначається на письмі: журналістка — журналістці [журнал’іс'ц'і]; невістка — невістчин [неив’ішчин]

Щоб запам’ятати слова, у яких на письмі зберігаються групи букв на позначення приголосних звуків, варто спробувати розташувати ці слова за якоюсь логікою. Наприклад, можна почати зі слова зап’ястний, а потім, загинаючи пальці до 17, розказати історію про диво-хлопчика: Жив собі хлопчик. Був він кістлявий і пестливий, а також хвастливий, бо любив він хвастнути. Було йому спочатку шістнадцять, потім — шістдесят, а потім — шістсот. Був у нього випускний і пропускний вечір, де хотілося рискнути-вискнути-пискнути. Потім він став скнарою, що тоскно скніє над багатством хворостняку.

Подвоєння букв на позначення подовжених звуків

Для української мови характерні подовжені звуки на зразок [д:], [ц':], [ж’:] та ін., які на письмі позначаються:

1)    різними буквами, наприклад, сміється [с'м’ійец':а];

2)    подвоєними буками, наприклад, піддубний [п’ід:убниї].

Причини появи подовжених звуків, що позначаються подвоєними буквами, різні, зокрема:

1)    збіг однакових звуків на межі морфем;

2)    позиційно зумовлене подовження звука;

3)    запозичення іншомовних слів із довгими звуками та ін.

Подвоєння букв на межі морфем

Збіг однакових приголосних на межі

Приклад

префікса й кореня

ПШот, Шззу'бий

кореня й суфікса

законний, корінний

суфікса й суфікса

племінник, іменник

основи дієслова минулого часу й постфікса -ся

піднісся, перенісся

частин складноскорочених слів

юннат, міськком.

Подвоєння -нн- у суфіксах

Випадок

Приклад, заувага

У наголошених прикметникових суфіксах -енн-, -анн-, -янн-,

що вказують на найбільшу міру якості

здоровенний, численний, численність, височенний

Але: шалений, скажений, жаданий, навіжений (указують на звичайну міру якості)

У наголошених прикметникових суфіксах -енн-, -анн-, -янн-,

що вказують на можливість або неможливість дії

недоторканний, несказанний, незрівнянний, нездоланний

Але: незлічений, несказаний, незрівняний (-єн-,

-ан-, -ян--ненаголошені дієприкметникові

суфікси)

У суфіксі -енн- слів церковнослов’янського походження

благословенний, священний, блаженний, божественний, мерзенний, спасенний, окаянний, священність та ін.

Але: священик

Щоб розрізнити, коли несказаний, а коли несказанний, згадайте: несказаний — «який не сказали», несказанний — «який не можуть сказати».

Подвоєння букв для відбиття результату подовження звуків

Подвоюються букви на позначення подовжених м’яких і пом’якшених приголосних [д:'], [т:'], [з:'], [с:'], [ц:'], [л:'], [н:'], [ж:’], [ч:’], [ш:’], що стоять між голосними в кінці слова:

•    у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду І відміни: суддя, зілля, стаття (але статей);

•    в іменниках середнього роду II відміни з кінцевим -я в називному відмінку: знання, заняття, сторіччя, Запоріжжя, питання;

•    в іменниках жіночого роду III відміни в орудному відмінку однини: доповіддю, міццю, річчю, сумішшю;

•    у деяких прислівниках: зрання, спросоння, попідтинню, попідвіконню, навмання.

Подвоєння букв на позначення подовжених звуків немає:
1)    у родовому відмінку множини іменників середнього роду із нульовим закінченням: знань, суцвіть, піддаш, облич (хоча знання, суцвіття, піддашшя, обличчя);
2)    у словах, де м’які чи пом’якшені звуки стоять не між голосними: ніжністю, радістю, швидкістю;
3)    в іменниках жіночого роду І відміни на -ин(я) (гординя, княгиня, рабиня, господиня) та деяких інших {кутя, свиня, попадя);
4)    в іменниках IV відміни: каченя, дитя, теля, порося.

Особливі випадки подвоєння букв

1. лл — у формах дієслова лити та похідних від нього: ллю, виллєш, наллю

2. чч — в іменниках із суфіксом -ин-: Вінниччина, козаччина, Словаччина

3. У словах ссавці, лляний, вважати, ввічливий, овва, бовван та похідних

Подвоєння букв у словах іншомовного походження

Випадок

Приклад

У загальних назвах при збігові однакових приголосних префікса й кореня, якщо в українській мові існує слово без префікса

ірраціональний, апперцепція, ірреальний, контрреволюція, імміграція, імморальний, інновація, сюрреалізм, бо є раціональний, перцепція, реальний, революція, міграція, новація, реалізм.

АЛЕ: еміграція, бо немає префікса е

У власних назвах і похідних від них словах

Андорра, Біля, Голландія, Калькутта, Лілль, Руссо, Канни, голландський, марокканський

В іменах людей

Алла, Анна, Аполлон, Ганна, Геннадій

У запозичених загальних назвах букви на позначення приголосних не подвоюються: клас, белетристика, комунальний, сума, піанісимо, бароко, колі, фін. Подвоєння збережено лише у винятках: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.

Правопис найуживаніших префіксів

Префікс

Приклад

3- перед будь-якими буквами, крім к, п, т, ф, х

зробити, згрупувати, з’єднати, зцідити, зшити, зжувати

С- перед буквами к, п, т, ф, х («КаФе ПТаХ»)

сказати, спитати, стверджувати, сформулювати, схвалити

3І-, ЗО- -перед буквами на позначення кількох приголосних

зібрати, зіскочити, зомліти, зіставити

РОЗ-, БЕЗ-, ЧЕРЕЗ-, ПЕРЕД-, НАД-, ПІД-, ОБ- перед будь-якими буквами

розпитати, підшити, безшовний, черезшийний, надчеревний, обпиляти

ПРІ- лише в чотирьох словах і похідних від них

прізвище, прізвисько, прірва, прірвистий

ПРЕ- лише коли можна замінити на «дуже»

прекрасний (= дуже красний), прелюбий (= дуже любий)

ПРИ- коли має значення «наближення», «приєднання», «неповна міра вияву», «місцезнаходження біля чогось»

приїхати, прилетіти, прибити, прикріпити, прилягти, присісти, приморський, приміський

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Категорія: Українська мова

Автор: admin от 23-07-2014, 11:21, Переглядів: 19982