Я підслухала розмову квітів за твором Д. Даррелла «Балакучі квіти»

Я дуже люблю квіти. Кожна квітка простягає до нас свої пелюстки, пока­зуючи свою красу. Ми ними милуємося і боїмося зіпсувати цю красу. А кві­ти такі різні: троянди, ромашки, кульбабки, конвалії. Одна квітка росте в полі, а інша — на клумбі. Але всі вони прекрасні, бо зігріті сонцем і напоєні росою. А ввечері вони засинають у сутінках. Цікаво, про що вони говорять, коли ми не чуємо їх? Про що між собою спілкуються?

Про це роздумував і Д. Даррелл у творі «Балакучі квіти». Цей письменник дуже любив природу. Він говорив, що немає непотрібних істот. Усі мають пра­во на життя. Не можна знищувати ні метеликів, ні тварин, ні людей. Д. Даррелл навіть створив фонд тварин, які можуть зникнути з нашої планети. 3. його ініці­ативи було створено Джерсійський зоопарк.

Про свою любов до всього живого він розповів у «Балакучих квітах». Голо­вний герой — містер Кралевський, який розводить птахів і дуже любить квіти. Вони йому теж відповідають любов’ю на любов. Він умів і навчати своїх «дру­зів», і доглядати за ними. Він гуляв зі своїм новим учнем, навчав його не тільки за підручниками, але зміг показати природу зовсім з іншого боку. Учитель ро­зумівся на історії, географії, знав французьку мову. Але найбільше він розумів­ся на природі.

Вражає його ставлення до рідної матусі, яка дуже хворіла. Кралевський при­красив її спальню різноманітними квітами. Усі вони стояли в вазах, глечиках, горщиках. Крім сина і цих квітів, жінка ні з ким не спілкувалася. А вони були разом з нею. «Немічна стара королева в оточенні свого почту одухотворених кві­тів...» Мати Кралевського знала про квіти все: як за ними доглядати, що вони люблять. Знала навіть те, що вони можуть спілкуватися з людьми й розповіда­ти захоплюючі історії. «Так, я чимало дізналась про квіти. Вони точнісінько як люди», — говорила жінка. Людина знає, що може померти, але не боїться цього. Бо розуміє, що після неї залишаться люди, ця земля і ці квіти.