Повага людини до природи за оповіданням Е. Гуцала «Лось»

Скільки приємних хвилин дарує нам природа! У будь-яку пору року ми ми­луємося її дивовижними краєвидами, багатою палітрою фарб. Нас радує кожна стеблинка, кожний гриб, який ми знаходимо в лісі, звичайна ромашка або сти­гла ягода суниці. Природа нагадує щедру маму, яка запрошує в дім. А там так багато сюрпризів і подарунків для дітей. Але вона може стати мачухою для того, хто не вміє поводитися в її домі, хто нещадно нищить усе навкруги, не задуму­ючись про наслідки. Часто чуємо: «Людина — цар природи». Швидко навчили­ся ми використовувати природні ресурси до останньої краплини, забруднювати річки та озера, нищити рослини, занесені до Червоної книги. Але не царі ми, а помічники, друзі.

В оповіданні Є. Гуцала «Лось» розповідається про ставлення людей до при­роди. Раніше лось жив у заповіднику, куди потрапив із тайги. До того ж звір звик до людей, які його підгодовували. Та сталося лихо: лось мало не провалив-

I  и під кригу на річці. Він би загинув, два хлопчики врятували його. Діти мали надію, що тварина залишиться жити в лісі. Лось жив би, але одна людина ви­рішила вбити його. Для чого? Що спонукало її до цього? Жага полювання, яка прокинулася, немов у первісної людини? Це, мабуть, жадоба до всього, що по­мпо лежить. Ми маємо що їсти, маємо де жити. Тоді чому так легко позбавля- і мо життя братів наших менших? Адже вони слабкі перед нами, які б зуби і па- іурі вони не мали. Діти побачили вбиту тварину і були дуже вражені. А вбивця став таким безпорадним і жалюгідним, що навіть не знав, куди йти далі; Він сто­пи і дивився на мертвого лося і ніби чекав, що той оживе.

Але не змогла оживити природа своє дитя. Тварина залишилася лежати на землі. Це ніби підказка про те, як нам жити далі. Нам, царям природи, таким сміливим і хоробрим.

Тож давайте оберігати нашу неньку-природу!