Твір-роздум на тему материнської любові. "Нова мама"

Якось мені розповіли історію про маленьке каченя, яке залишилося самим, без своїх братів і сестер, без мами-качки. Бо мама загинула, а інші яєчка захолонули. Вилупилось тільки одне маля. Господарі не сподівалися, що воно виживе, але доглядали за ним, годували, обладнали для нього гніздечко. Маля погано їло, щось кричало на своїй «качачій» мові, йому було тоскно і страшно у цьому великому і незнайомому світі. Через деякий час усі помітили, що невеличка кішка Маруся частенько підходить до пухнастого каченятка і по-своєму «розмовляє» з ним; а інколи навіть хоче облизати маля. І дивно — воно не боялося кішки. Каченя навіть замовкало, коли вона до нього підходила. Науковці кажуть, що качата і гусенята повинні мати перед своїми очима що-небудь або когось, щоб вони сприймали його за маму. Вони будуть ходити за ним, їсти разом і «спілкуватися». Таким «об’єктом» може стати будь-хто, навіть людина. А в цьому випадку мамою стала звичайна кішка. Пташеня підростало, але не відходило далеко від своєї «мами», а вона продовжувала піклуватися про нього. Минув час. Пташеня підросло, але так само ходило за своєю матусею, навіть спати вони лягали разом. Але кішка не могла зрозуміти, чому її вихованець так тягнеться до води, так любить поплавати у ставку і так довго чепуриться після «купелі». Не знаю, чим закінчилася ця історія. Але мені приємно, що такі різні тварини можуть жити разом, не звертаючи уваги на те, птах ти чи ні. Мені здається, що така дружба може стати прикладом і для нас, людей. Ми так часто не можемб знайти спільну мову між собою. А брати наші менші доводять, що в нас є шанс.